Ексклюзиви
Пʼятниця, 27 квітня 2012 10:44

У різьбяра Юрія Шкрібляка імператор Франц Йосиф замовив люльку

— Навчіть мене, дядьку, своєї науки. За це годен дати вам хоч 3 крейцери, — просив 1850-го тоді 28-річний Юрій Шкрібляк свого сусіда-різьбяра з гуцульського села Яворів.

— Та мой, шо ти таке кажеш, — узяв прохача на кпини майстер. — Принось 10 крейцерів, тоді поговоримо.

Та й то були невеликі гроші: кварта горілки в корчмі коштувала тоді 50 крейцерів, а самогонки — 35. Але Юра — так казали й по-гуцульському — мав тільки три. Він недавно повернувся з війська. Час одружуватися, а там діти підуть. Треба мати з чого жити й за що утримувати родину. На особливий спадок від батька розраховувати годі: той мав лише 10 моргів гірського ґрунту — близько 6 га — і 18 дітей. І як ту землю на всіх поділити?

Іншого виходу таки нема: Юра мусить по братах-сестрах назбирати тих 10 крейцерів і таки піти до сусіда вчитися різьбярства. Але вся сусідова наука була така: дозволив спостерігати, як виточує полумиска. Та Юрко Шкрібляк підгледів будову верстата, на якому той працював. Почав і собі такий майструвати.

Спершу нічого не виходило. От притягне Юра на подвір'я цілого сухого явора, а з нього тільки й виробить, що дві справні миски. Решта — криве, кособоке. Сусіди підсміювалися, звали "токариком". Та Юрко не відступався — був упертий. І таки став вправним різьбярем.

За кілька років парох Яворівської церкви отець Іван Кобринський і місцеві "старші ґазди" довірили Шкріблякові оновити іконостас у сільському храмі та змайструвати для нього начиння. Коли Юрій з тим упорався, то "вславився він першим різьбарем на цілу Гуцульщину", писав етнограф Володимир Шухевич. Тепер уже до Шкрібляка почали ходити вчитися різьбярства.

Він робив усе: ярма, дійниці й сідла, фірмаки для відтискання сиру, рахви для зберігання бринзи, музичні інструменти, колиски, куделі, миски, тарілки, барильця, чарки-"порції", чаші, підсвічники-"трійці", топірці. Оздоблював свої вироби "писанєм" — пласким і ажурним різьбленням, геометричним орнаментом, та "жированєм" — інкрустацією металом або мідяним дротом і баранячим рогом.

Гуцули вірили, що "правильний" візерунок надає всякій речі магічної сили. Приміром, крижаниці — задні дошки воза — вкривали узором, який мав захищати від звірів і розбійників.

До Шкрібляка гуцульські різьбярі робили на дереві неглибокі тонкі порізи, в які втирали розведену лляною олією сажу. Юрій вибирав дерево глибше — сам змайстрував спеціальні різці, долота. Тому його візерунки були виразніші. Та й багатші, розкішніші: майстер поєднував на своїх виробах більші та складніші геометричні фігури, традиційні для різьбярства гуцулів: "розетки", "круги", "кочела" — квіти із заокругленими пелюстками, "сонечка", "вічка", "пшенички".

"Щодо роботи своєї, то каже, що так не раз шкодує собі часу, що навіть не сідає з другими (членами родини. — "ГПУ") до столу їсти, але лише гризе сухій хліб, аби лиш роботи з рук не випускати", — писав про Юрія Шкрібляка 1879-го адвокат Теофіл Окуневський у газетній статті.

Хоч майстер визнавав, що то нелегкий заробіток, забирає йому багато сили: "Робота моя — то утрата маєтку, і нікому би більше си не радив, а сам лиш тому не покидаю, бо ми Бог таку уже дає охоту, та не хочу ломити Божої та панської волі". Майстер тоді вже недобачав, працювати міг тільки "при помочи сильних шкел" — окулярів, "мимо того не тратить запалу до свого ремесла". "Найгорячейшею єго жадобою єсть, хоть як старий, а має уже 57 років, пійти ше десь на науку. Тогда, каже він, як научуся легшего способу працьованья, обовязуюся також и другій діти учити, бо так, як тепер річи стоять, то не раджу никому мого ремесла", — передає Шкріблякові слова Окуневський.

Через Коломию у вересні 1880 року проїздив австро-угорський імператор Франц Йосиф І. Цісарський потяг, дорогою зі Львова до Чернівців, затримався тут на день. Із цієї нагоди влаштували етнографічну виставку — про життя та звичаї гуцулів. Були на ній і вироби Юрія Шкрібляка. Франц Йосиф так їх уподобав, що замовив майстрові пістоль, ніж і порохівницю, а також пояс, торбу й люльку. За роботу Шкрібляк отримав від цісаря 50 ринських — на ці гроші тоді можна було купити майже півтонни пшениці.

Навесні 1884 року на Гуцульщині спалахнула епідемія тифу. Забрала вона й різьбяра Юрія Шкрібляка. Помер він на Великдень. Душі людей, які відійшли в таке свято, за народними віруваннями, нібито потрапляють одразу до раю. Чеський етнограф Франтішек Ржегорж, приятель Івана Франка, запропонував зробити такий напис на надгробку майстра: "Юрко Шкрібляк довершеністю різьби прославив гуцулів, а серед гуцулів залишив по собі довгу пам'ять".

1822, 28 квітня — Юрій Шкрібляк народився в селі Яворів, тепер Косівського району на Івано-Франківщині. Був найстаршим із 18 дітей Івана Шкрібляка. Різьбярем був Юріїв дід Никор: "Прийшов у гори з долів; шкіблею виробляв він корита, дерев'яні миски, від чого прозвано його Шкібелькою ", — пише етнограф Володимир Шухевич. Юрко змалку любив у вільний час вирізувати щось із дерева козиком — складаним ножем.

1844 — забрали в рекрути. Служив в уланському полку. 1848-го брав участь у придушенні революції в Угорщині, був легко поранений у ліву руку. 1850-го повернувся додому. За два роки одружився.

1856 — на Різдво народився первісток — син Василь. У квітні 1858-го — Микола, за рік Федь, наступного — Катерина, а потім Євдокія. Ще троє дітей померли немовлятами.

1872 — роботи Юрка Шкрібляка демонструють на промислово-кустарницькій виставці у Відні. 1877-го у Львові майстра відзначили медаллю, за рік — дипломом етнографічної виставки у Трієсті, тепер Італія.

1884, 6 травня — помер від тифу. Похований на Яворівському цвинтарі. Діти започаткували династію різьбярів. Старший син Василь (1856-1928) частіше, як батько, свої вироби інкрустував різнокольоровим деревом, чорним і білим баранячим рогом, перламутром, металом. Другий — Микола Шкрібляк (1858-1920) — для виділення орнаменту на виробах почав глибше вибирати тло площини. Густо вибивав його цвяшками — виходило "цьокане" поле. Також почав інкрустувати вироби бісером. Талановитим різьбярем був і третій син Юрія Шкрібляка — Федір (1859-1942). Сьогодні понад 100 майстрів є вихідцями з родини Шкрібляків та Корпанюків — нащадків Юрієвої доньки Катерини (1860-1938) — вишивальниці та ткалі.

 

Зараз ви читаєте новину «У різьбяра Юрія Шкрібляка імператор Франц Йосиф замовив люльку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2662
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода