Подружжя зібрало цінну колекцію творів мистецтва
"Я був пригнічений масою нових вражень, розібратися в яких не міг. Я ходив по музеях, дивився на мармури, на старовинні бронзи, глиняні вази, але не розумів значення побачених предметів, відчуваючи їхню красу. Я прийшов до усвідомлення, що моє уявлення про мистецтво далеко було не повне, можливо, навіть неправильне", — згадував юрист Богдан Ханенко про весільну подорож Італією в серпні 1874-го.
Разом із дружиною Варварою оглядали галереї та музеї Венеції, Болоньї, Флоренції, Рима й Неаполя. Жінка походила із заможного роду Терещенків із Глухова. Молодята цікавилися мистецтвом, задумувалися над колекціонуванням, яким займалося багато родичів з обох родин. На згадку про весільну подорож придбали кілька картин місцевих майстрів.
Повернулися до Петербурга, де Богдан Ханенко займав посаду мирового судді. Почали виписувати закордонні журнали по мистецтву та скуповувати старовинні вироби. Брали переважно дешеві речі, що не були популярні серед колекціонерів. Переважно — фарфорові статуетки. Коштовні витвори не могли собі дозволити, бо мали скромні статки й доходи. Хоча Терещенки володіли цукроварнями в Україні й вважалися одними з найбагатших у Російській імперії, батьки Варвари дали їй скромний посаг.
1876-го Богдан і Варвара переїздять до Варшави. Чоловіка призначають суддею тамтешнього окружного суду. Ханенки відвідують аукціони Відня, Мадрида, Рима, Берліна. Інколи беруть у них участь. Вигідно купують роботу нідерландського майстра "Покоління чаклунів". З часом вона стає всесвітньовідомою і дорогою.
Ханенки захоплюються старим італійським живописом, майолікою, давньою українською іконою, народним мистецтвом.
"У мені палає пристрасть до колекціонерства і страшенно прикро пропустити гарну річ!" — зізнавалася Варвара Ханенко в листі до колекціонера Івана Остроухова.
На початку 1890-х подружжя Ханенків перебирається в Київ. Батько Варвари Нікола Терещенко дарує ділянку з будинком у центрі міста. Богдан і Варвара займаються оздобленням дому, більшу частину відводять під колекцію творів мистецтва. У залах першого та другого поверху втілюють оригінальний архітектурно-художній проєкт зі стилізації інтер'єру в дусі певної історичної епохи. Так у домі з'явилися готична й ренесансна вітальні, кабінет у стилі рококо, голландська бюргерська їдальня.
У оформленні будинку Ханенків беруть участь художники Михайло Врубель та Адріан Прахов. На відміну від вишуканості приміщень першого та другого поверху, житлові покої на мансарді оздоблюють скромно.
Богдан Ханенко 1892-го стає головою правління "Товариства цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків". Це суттєво збільшує доходи подружжя. Часто їздять у Європу, щоб лікувати чоловікові легені. Водночас відвідують музеї, салони й аукціони. В Україні фінансують археологічні розкопки.
Кілька тисяч предметів Ханенки дарують першому публічному музею в Києві.
— Творіння геніїв за своєю суттю не можуть належати лише тим, хто ними володіє. Художній твір — надбання, що належить усім, — каже в урочистій промові під час відкриття музею Богдан Ханенко. — Ось чому в дарунках власників музеям слід убачати лише щедре повернення належного.
1904-го у своєму маєтку теж відкривають музей. У його залах виставляють італійський, китайський і японський живопис, арабську та перську мініатюру, давні ікони, зброю.
На початку ХХ ст. популярним стає народне мистецтво. Варвара Ханенко спільно з Оленою Пчілкою, Миколою Біляшівським, Данилом Щербаківським, Наталією Яшвіль започатковує кустарний рух. Він покликаний дати нове життя традиціям народного мистецтва. У родинних маєтках Ханенків на Київщині та Поділлі Варвара засновує і підтримує власним коштом школи, ремісничі та художні майстерні.
Та Богдан Ханенко все частіше хворіє. Подружжя багато часу проводить у Європі. У травні 1917-го чоловік помирає. В жовтні того року в Петрограді відбувається переворот, до влади приходять більшовики. Більшість Терещенків і Ханенків емігрує за кордон. Варвара залишається заради спасіння музею.
У грудні 1918-го колекціонерка підписує дарчу, все майно та будинок передає у власність Української академії наук. Це рішення не вступає в дію, бо у Київ приходять більшовики. Вони націоналізують колекцію Ханенків і їхній дім.
Колишня власниця змушена співпрацювати з окупантами. До музею заселяють комісара, який має наглядати за співробітниками. Політпрацівник намагається позбутися Варвари Ханенко зовсім. Коли не виходить, обмежує її володіння кількома кімнатами, забороняє ходити по залах музею. Жінка приходить до експозиції вночі. Сідає біля улюблених творів і споглядає.
"Повновида, низенька, солідна, схожа на ігуменю старовірського монастиря запальна жіночка, — згадував мистецтвознавець Григорій Локонський. — Говорила повільно, майже пестливо, проникливо оглядаючи мене. Вона просила: "Допоможіть зберегти таке цінне добро!" Скаржилася на самотність і плакала".
У квітні 1923-го Варвара Ханенко помирає. Керівник музею Микола Макаренко забороняє поставити труну із тілом у залі музею. Ховають на цвинтарі Видубицького монастиря, поряд із чоловіком. Наступного року імена Варвари й Богдана Ханенків забороняють згадувати у їхньому музеї.
20 тисяч пам'яток історії та мистецтва подарували українські колекціонери Київському музею старожитностей і мистецтв після заклику Богдана Ханенка. Заклад став першим публічним музеєм столиці. Його відкрили 1899-го, за п'ять років перейменували на Художньо-промисловий та науковий музей. Нині в тій будівлі на вул. Михайла Грушевського, 6, розміщується Національний художній музей України. Богдан Ханенко займався втіленням складного проєкту будівлі з левами. Він залучив більш як 150 тис. руб. Ханенки передали музею унікальне зібрання археологічних пам'яток Наддніпрянщини від неоліту до доби ранніх слов'ян.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі