Ексклюзиви
Вівторок, 04 березня 2008 14:10

Тарас Бульба-Боровець сидів у двох концтаборах

  ”Високий і стрункий, із провокативною рудуватою борідкою монастирського послушника, добродій у старому, вилинялому однострої радянського піхотинця, з лапідарно виставленою жовто-синьою опаскою на лівому рукаві. При знайомстві, на превелике моє здивування,
”Високий і стрункий, із провокативною рудуватою борідкою монастирського послушника, добродій у старому, вилинялому однострої радянського піхотинця, з лапідарно виставленою жовто-синьою опаскою на лівому рукаві. При знайомстві, на превелике моє здивування,

На Поліссі в роки Другої світової їх називали "бульбашами" або "бульбівцями". Підрозділи Поліської Січі, яку заснував отаман Тарас Бульба-Боровець, налічували кілька тисяч людей і контролювали величезну територію у трикутнику між містами Слуцьк—Гомель—Житомир. Штаб містився в Олевську на Житомирщині. Мали друкарню, розповсюджували листівки, випускали газету "Гайдамака", до якої отаман сам писав фейлетони.

Василь Боровець — таке його справжнє ім"я — ріс у селянській сім"ї на волинському Поліссі. Дітей було дев"ятеро, а землі — всього три десятини. "Хліба з бідою вистачало до Коляд. Від Коляд до Юрія жили на картоплі, а від Юрія не ставало й її. До нового хліба якось перебивалися на зелені, головним чином на щавлі", — згадував він у своїх мемуарах.

Хлопчину за войовничість прозивали Тарасом Бульбою. Згодом він узяв вуличне прізвисько собі за псевдонім. Працював у каменоломнях, служив піхотинцем у польській армії — Галичина й Західна Волинь у міжвоєнний період належали до Польщі. 1931-го одружився з донькою чеського колоніста з Луцька Ганною Опоченською. "Ця людина, не цураючись своєї нації, стала моїм вірним другом, опанувала українську мову, вивчила наші звичаї і зробилася моїм найактивнішим співробітником у громадських справах", — писав він у спогадах.

Узимку 1932 року Боровець створив українську підпільну організацію, яку сам фінансував. Потім були допити польської поліції: гума, спирт у легені через ніздрі, затискання пальців у дверях, лупцювання києм по п"ятах. Далі тюрма Грабник у Рівному і рік каторжних робіт у польському концтаборі в місті Береза-Картузька, на північ від Бреста в теперішній Білорусі.

Після звільнення відкрив власне підприємство з обробки чорного граніту. У нього замовляла пам"ятник на могилу чоловіка навіть вдова "начальника Польської держави" Юзефа Пілсудського. Боровець постійно перебував під наглядом поліції. Зрештою, йому забороняють проживати у прикордонній смузі, й він виїжджає у корінну Польщу. Із вибухом Другої світової опиняється в німецькій окупаційній зоні. 20 червня 1940 року у Варшаві на нараді в президента Української Народної Республіки у вигнанні Андрія Лівицького був обговорений план організації Української повстанської армії. Головнокомандувачем призначили Боровця. У серпні 1940-го він перейшов німецько-радянський кордон, добрався в рідні краї й почав організовувати підпілля.

На початку німецько-радянської війни Боровець створює військову організацію Поліська Січ. Переконавшись, що нові "визволителі" ведуть щодо України політику окупантів: ліквідовують українську адміністрацію, забороняють освіту, грабують населення, молодь вивозять на роботи в Німеччину, Бульба-Боровець 16 квітня 1942 року видає наказ: "Негайно розпочати першу фазу боротьби проти Гітлера". Провели кілька операцій, зокрема в ніч на 19 серпня 1942 року захопили Шепетівку. Її результатом стали, як згадував сам отаман, "спалені машини на базарній площі", розбиті двері складу, "порожні вагони на станції, а на плятформі два трупи німецьких есесівців". Чотири ешелони з різним добром розвантажили й вивезли до лісу.

На Волині й Поліссі тим часом усе більшого впливу набувала найрадикальніша тоді політична сила — Організація українських націоналістів Бандери. Її командування вимагало підпорядкування від війська Бульби-Боровця. Однак отаман стверджував, що він виступає від імені держави — уряду УНР у вигнанні, а вони — від однієї політичної партії. Тому пропонував злитися і діяти під командуванням спільного штабу. Своє військо перейменував з УПА на Українську Народно-Революційну Армію.

Улітку 1943-го бандерівці роззброюють загони УНРА і добровольців приймають до себе. А вночі 18 серпня на хуторах біля села Хмелівка на Костопільщині підрозділи отамана оточили шість куренів УПА(Б). Боровцеві з невеличким загоном вдалося прорватися. Бандерівці захопили понад 100 бійців, трьох старшин і дружину Бульби — Ганну. Після двох тижнів тортур її вбили.

Тарас Бульба-Боровець, розчарований братовбивством, пішов на переговори з німцями, після чого потрапив у табір для військовополонених Заксенгаузен.

1908, 9 березня — Василь Боровець народився в с. Бистричі, нині Березнівського р-ну Рівненської обл.
1932 — заснував організацію "Українське національне відродження"
1934–1935 — перебував у польському концтаборі в Березі-Картузькій
1941, серпень — сформував Поліську Січ
1941, грудень — перейменовує її на Українську Повстанську Армію
1943, червень — перейменовує її в Українську Народно-Революційну Армію, назву УПА перехоплюють бандерівці
1943, 18–19 серпня — частини УНРА роззброєні загонами ОУН Бандери
1943, грудень — заарештований гестапо, потрапляє в концтабір Заксенгаузен
1944, вересень — звільнений з концтабору
1956 — перебирається до Канади
1981, 15 травня — помер у місті Торонто, Канада
1981, липень — у Вінніпегу вийшла книга спогадів "Армія без держави"

Зараз ви читаєте новину «Тарас Бульба-Боровець сидів у двох концтаборах». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода