Перед Новим роком наприкінці 1980-х любила бігати на пошту рідного Переяслава-Хмельницького на Київщині. Купувала листівки та відправляла родичам і знайомим. Спершу їх підписувала мати, а тоді я сама. Пам'ятаю, помчала на великій перерві в центральне відділення: раптом там більший вибір. На вітрині побачила казку — звірі, сніговики, всі вітають одне одного. Яскраві та зворушливі. Набрала, але не відправила. Такі вони гарні, що залишила собі. Вдома склала в окремий конверт. Найкрасивіші були створені художником Володимиром Зарубіним.
Пізніше дізналася, що він художник-мультиплікатор "Союзмультфильма". Автор 103 мультиків. Серед яких "Ну, погоди!", "Жил-был пес" і "Маугли". Із дитинства збирав листівки, мав 5 тис. екземплярів.
"Перший малюнок, пов'язаний із тваринами, створив у 5 років, — розповідав Зарубін для журналу "Філателія" 1992-го. — Зобразив коня, який біжить. У нього з-під хвоста яблука падали. Цей малюнок по всьому селу з рук у руки переходив".
На початку 1940-х сім'я Зарубіних переїхала з Орловської області Росії до міста Лисичанськ на Луганщині. Батько зі старшими синами хотів влаштуватися на новозбудовані хімічні підприємства. Але почалася німецько-радянська війна й вони пішли на фронт. 16-річного Володимира Зарубіна разом з іншою молоддю нацисти забрали на завод у Німеччину.
Після війни повернувся до Лисичанська. Потім поїхав до брата, який осів у Москві. Володимир вступив на курси мультиплікаторів і почав працювати на "Союзмультфильме".
За листівки береться 1962-го. То була епоха соцреалізму, сувора до будь-якого виду творчості. Особливо прискіпливо ставилися до того, що "йшло в маси". Кожен ескіз поштівки розглядає та схвалює художня рада.
Якось на картці до 8 Березня Володимир Зарубін малює їжака, який дарує їжачисі льодяник на паличці. Чиновники схвалюють лише цукерку. Вимагають зобразити тварину без чобіт, хоча навколо сніг. Володимир Зарубін перемальовує, але йому "шкода їжака". Робить його з однією піднятою лапою.
Від багатьох ідей доводиться відмовлятися, але художник продовжує малювати у своєму стилі. Люди підтримують його, вибирають на прилавках не картки з піонерами, а ведмедів на санчатах, сніговиків біля ялинок, зайців із квітами. Їх видають тиражами по 5, 10 або 20 млн. Листівки Володимира Зарубіна стають невід'ємною частиною радянського побуту, їх мають у кожному домі. Мало хто знає ім'я художника, проте багато люблять перемальовувати його звірят.
"Я ставлюся до своїх листівок, як до маленької казки в малюнку. Створюючи картки, сподіваюся на найважливіше — щоб моя праця зробила людей трохи добрішими", — казав.
Його манеру малювати починають упізнавати, цікавляться особою художника. Прихильники розшукують адресу й пишуть листи. Кожному він відповідає, уважно й тепло.
1973-го Володимир Зарубін переносить інфаркт. Працює переважно вдома, найбільше уваги приділяє листівкам.
"На початку 1990-х він почав співпрацювати з малим видавництвом. На листівках батька воно піднялося, бо на них був попит, — розповідав син Олександр. — Однак незабаром видавець почав затримувати гонорари. Потім узагалі перестав платити, але продовжував вимагати листівок. Після більш як року такого свавілля він телефоном у різкій формі повідомив батькові, що грошей немає і не буде, фірма збанкрутувала. За кілька годин тато помер. Удома. Раптово. У мене на очах. Це сталося 21 червня 1996 року. Йому було 70".
1 588 270 000 листівок із малюнками Володимира Зарубіна надрукували з 1962-го по 1996 рік. Однак деякі вважаються раритетами. У філокартії є окремий напрямок — колекціонування листівок Володимира Зарубіна. На сайтах оголошень їх вартість коливається від 10 до 200 гривень за картку.
3 
1
Коментарі