28 липня 1914-го керівництво Сербії відмовилося виконувати ультиматум Австро-Угорщини. Та вимагала негайно розслідувати вбивство спадкоємця трону Франца Фердинанда — місяць тому його застрелили у Сараєво сербські націоналісти. У відповідь на відмову австрійці оголосили війну балканській державі. Головним "покровителем" Сербії була Російська імперія. Наступного дня тут розпочали загальну мобілізацію. Ще за три дні Німеччина — союзник Австро-Угорщини — оголосила війну Росії. Так розпочалася Перша світова війна, що тривала до 18 листопада 1918 року.
"ГПУ" зібрала сім маловідомих фактів про ті події.
1. Піхотинці носили каски з ріжками
Окопи на фронтах рили зигзагами — щоб не було можливості вести чергу вздовж захисних ровів. Вогневі точки ставили в кутах. Для піхотинців виготовили металеві каски. Від куль вони не рятували, зате захищали від осколків і шрапнелі. Перші такі каски з'явилися в англійців, потім — у французів. А німці розробили каски з ріжками по боках. На них кріпили куленепробивну пластину, що закривала лоб. Та солдати знімали й викидали ці пластини: при прямому влученні сила удару кулі все одно вибивала шийні хребці, що призводило до смерті.
2. Російські жінки воювали в "батальйоні смерті"
Коли 1917-го в Російській імперії вибухнула Лютнева революція і з монархії країна перетворилася на республіку, солдатам дозволили обирати й скидати офіцерів. Бійці часто відмовлялися йти в атаку. Прифронтові міста заполонили дезертири. 27-річна Марія Бочкарьова запропонувала вихід: присоромити солдатів-чоловіків, створивши у російській армії жіночу військову одиницю. До "Першої жіночої військової команди смерті Марії Бочкарьової" увійшли більш як 2 тис. жінок. "Смертниці" мали чорні погони з червоною стрічкою й емблему — череп і схрещені кістки. Як і чоловікам, їм голили голови. На фронт погодилися виїхати лише 170 дам. Решта залишилися в Петрограді. У єдиному бою в липні 1917-го під Сморгонню на Гродненщині, нинішня Білорусь, загинула половина жіночого "батальйону смерті". Надалі підопічним Бочкарьової доручали охорону поїздів і лазаретів.
3. Голуб №888 став полковником британської армії
Екіпаж кожного британського розвідувального літака й бомбардувальника мав голуба. Він відносив отримані дані або термінові повідомлення у штаб. Поштовий голуб №888 за заслуги під час війни посмертно отримав звання полковника. Він доставив кілька сотень повідомлень і загинув при виконанні бойового завдання. Собак використовували як посильних. Вони переносили накази на лінію фронту в капсулах, прикріплених до тіла. Також пси допомагали прокладати телеграфні дроти. Котів брали в окопи, щоб ті завдяки гострому нюху сигналізували про початок газової атаки.
4. Танки маскували під цистерни для води
Сконструйована британцями 1915-го бойова машина "Малюк Віллі" могла вмістити команду з трьох осіб і рухалася зі швидкістю 4,8 км/год. Обрисами нагадувала велетенські баки — обтічної ромбоподібної форми, заклепана в броню, корпус охоплюють гусениці. Перед тим як надіслати "Малюків" на фронт, контррозвідка поширила чутки, що російський уряд замовив у Великої Британії партію цистерн для питної води. Тож машини безпечно відправили залізницею. Відтоді їх називають танками — з англійської мови це означає бак, цистерна. Британці ділили танки на "самців" і "самиць". Перші були оснащені гарматами, другі — важкими кулеметами. Вперше їх використали у вересні 1916-го біля сіл Флер і Курселет на півночі Франції.
Росіяни намагалися спроектувати схожу бойову машину. Та їхній "Цар-танк" не витримав випробувань. Передні колеса мали діаметр 9 м, а задні — ушестеро менший, через що грузли в ґрунті.
5. Льотчики стріляли один в одного з револьверів
У ролі бомбардувальників використовували не тільки літаки, а й дирижаблі. Це літальний апарат обтічної форми із гвинтовим електричним двигуном. Завдяки балонам із воднем легший за повітря. Якщо літак міг узяти на борт лише кілька вибухових пристроїв вагою по 10 кг, на дирижаблі брали до 8 т бомб. Бойові дирижаблі були завдовжки 150 м, зі швидкістю до 90 км/год. могли подолати близько 4 тис. км. Бомби пілот викидав за борт руками.
Встановлювати на літаках кулемети розпочали в липні 1915-го. До цього пілотові для успішної атаки потрібно було так пролетіти перед ворожим літаком, щоб створити повітряні вихори, які змусили б його втратити керування. Крім того, льотчики стріляли один в одного з револьверів, намагалися змусити до посадки, "сідаючи" зверху, зачепившись арканом або гачком-"кішкою". У серпні 1914 року росіянин Петро Нестеров під час розвідувального польоту неподалік Львова зустрів австрійський аероплан. Щоб знешкодити його, пішов на таран. Обидва пілоти загинули. Відтоді цей прийом часто використовували інші льотчики.
6. Підводні човни плавали під "піратськими" прапорами
Британський та американський флоти застосовували спеціальний камуфляж — судно розфарбовували у смуги або візерунки контрастних кольорів. Таке забарвлення, часто — чорно-біле, як смуги зебри, не приховувало корабель. Зате ускладнювало противнику розрахунок його курсу і швидкості руху.
"Бранців із ворожих підводних човнів треба вішати, як піратів", — заявив на початку війни адмірал Артур Вільсон. Пам'ятаючи ці слова, командир британського підводного човна E9 після затоплення німецького крейсера підняв піратський прапор "Веселий Роджер" — череп і схрещені кістки на чорному тлі — і так увійшов у порт. Традиція мала продовження.
7. Солдатів труїли газом із запахом прілого сіна
22 квітня 1915-го в бою під бельгійським містом Іпр Німеччина вперше застосувала хімічну зброю. 168 т хлору — яскраво-зеленого газу зі специфічним запахом — розпилили в напрямку позицій французів. Газ добре розчиняється у воді, тому простий і ефективний спосіб захисту від нього — прикрити обличчя вологою тканиною. Цей недолік згодом подолали французькі хіміки, які синтезували фосген — безбарвний газ із запахом прілого сіна. Він спричиняє задуху через набряк легенів. Та симптоми отруєння іноді настають за 24 год. після вдихання. Отруєні фосгеном солдати продовжували битися, а наступного дня помирали чи ставали інвалідами.
1917-го німецькі війська почали скидати з літаків бомби з іпритом. Ця масляниста рідина при розпиленні вражає шкіру і слизову оболонку, викликаючи нариви і в подальшому некроз тканин. Щоб убезпечитися від нього, треба закривати спеціальним костюмом усе тіло. Загалом під час Першої світової в бойових умовах випробували 40 видів отруйних речовин.
21,4 мільйона осіб загинули під час Першої світової війни. Більш як половина з них — мирне населення. У конфлікті брали участь 38 з існуючих у той час 59 незалежних держав. Битви відбувалися на кожному океані й майже на всіх континентах, та більшість — у Європі. Після війни припинили існування чотири імперії — Османська, Австро-Угорська, Німецька й Російська.
3 
1
Коментарі