Лічбу за допомогою рисок почали використовувати до винайдення писемності, принаймні 5 тис. років тому. Умовними знаками служили також зарубки на деревах, вузли, шнури.
Зав"язування вузликів на згадку, помітки зарубками на одвірках росту дитини дожили в українських селах мало не донині. Ще до колективізації господарі крейдою або вуглиною на дверях чи стінах комори позначали рисками, скільки зібрали мірок зерна. Зіставляючи риски двох років, визначали урожайність.
Карпатські горяни — гуцули й лемки — до початку XX ст. вели рахунок, наносячи ножем на палицю або дощечку зарубки-карби. Такі позначки називали ровашами або "хлопським письмом" — тобто селянським, простонародним. Пастухи так позначали кількість худоби, яку їм доручали хазяї. А сільський війт, такий самий неписьменний, на своїй палиці різними зарубками нотував, скільки днів протягом року той чи інший житель села відбув громадських робіт — на будівництві й ремонті доріг, мостів, греблі. Так само зазначав, скільки залагодив між селянами земельних суперечок і скільки за це отримав.
Карби ставили й на дошках-бирках, аби зафіксувати події, які потрібно було довго тримати в голові. Наймитам на 10-сантиметровій бирці-дошці роботодавці карбували число робочих днів, виплачені гроші, кількість виданих постолів, солі, тютюну. На краю дошки хазяїн робив дірку. Бирки всіх робітників нанизував на шнурок або дріт й утворювалася така собі книжка рахунків.
Додатково складали копію бирки. Її розщеплювали по довжині навпіл — утворені частинки називали купоном. При складанні половинок карби мали збігатися. До Першої світової війни в галицьких судах такі дошки-роваші брали до уваги як доказ при розгляді суперечок між працівниками й роботодавцями.
3 
1
Коментарі