Шарль Бодлер 20 років утримував коханку-п'яницю

"Ти зрадниця! — кричав 20-річний Шарль Бодлер матері. — Ти не мала права виходити заміж, маючи такого сина, як я".

— Шарле, як ти зі мною розмовляєш. Ти забуваєш, що я — твоя мати! — гнівалася Кароліна.

— Так! Мати, яка зрадила пам'ять про батька. Навіщо ти живеш із цим огидним генералом? Кажеш, тобі потрібна підтримка та кохання? Та хіба моєї любові не вистачило б на нас обох? Я ж люблю тебе понад усе.

— За що ти так ненавидиш свого вітчима? Він стільки зробив для тебе…

— І я маю дякувати цьому нелюдові за те, що він відправив мене вчителювати на Богом забутий острів в Індійському океані? За те, що 11-річним хлопцем розлучив із тобою й відіслав до Ліона, де я ледь не помер від самотності й туги?

— Як ти не розумієш, що ми лише добра для тебе бажаємо. Увесь Париж гуде про твої бешкети. Вештаєшся по борделях, тягаєшся з волоцюгами й повіями. Ти розумієш, що ганьбиш нашу родину!

Та розлючений Шарль не хотів більше нічого слухати. Грюкнув дверима й пішов геть.

Змалку він гнівався на матір, яка, овдовівши, вийшла заміж за майора Жака Опіка. Той із роками дослужився до генерала і став шанованою в Парижі людиною. Образа, ревнощі й ненависть за скалічене дитинство все життя мучили Шарля. Заглушував це всілякими авантюрами. Він оселився в Латинському кварталі Парижа, де жила столична богема. Зайнявся літературною критикою, а згодом став писати вірші. Від покійного батька отримав у спадок 100 тис. франків ($4 млн 551 тис. на тепер) й одразу ж почав їх тринькати на випивку, наркотики й повій. Побоюючись, що син витратить усе до нитки, мати відсудила в нього спадщину. Відтоді Шарль став щомісяця одержувати лише скромну суму "на кишенькові витрати".

Бодлерові подобалося шокувати паризьке товариство своїми витівками. Розгулював вулицями то в оксамитовому камзолі, то в чорному фраку з циліндром, то у простій сорочці паризького робітника. Щоб іще більше привернути до себе увагу, якось навіть пофарбував волосся в зелений колір. Поширював чутки, що він гомосексуаліст і таємний поліцейський агент. Епатажність лише додала популярності його віршам. Бодлерові книжки добре розходилися.

— Шарле, чому ти не одружишся, — запитували його друзі.

— Думка про шлюб, дітей і спільне життя з жінкою викликає в мене страх, — відповідав поет. — Жінки — істоти природні, вони мені огидні.

Бодлер волів спати з дешевими повіями. Казав, що робить це, щоб заразитися хворобою, яка б призвела його до вгасання й безсилля. Схильний до меланхолії, він шукав у стражданнях натхнення для творчості. Урешті-решт в якомусь борделі він підхопив сифіліс. Потім мучився через нього решту життя.

1844-го Шарль Бодлер познайомився з 24-річною Жанною Дюваль. Вона народилася на острові Гаїті. У пошуках кращого життя приїхала до Парижа, влаштувалася статисткою в дешевий театр.

Темпераментна мулатка з карими очима й розкішним кучерявим волоссям сподобалася поетові. Жанна любила гучні гулянки й міняла коханців як рукавички. Та Бодлера зовсім не цікавило її особисте життя. Його приваблювала екзотична зовнішність Жанни та зневага, з якою вона ставилася до чоловіків. Бодлер називав її "чорною Венерою" та присвятив збірку поезій "Квіти зла".

Їхній зв'язок тривав 20 років. Дюваль крутила ним, як хотіла. Вимагала грошей і коштовних подарунків. Не ховалася зі своїми любовними походеньками на боці. Бодлер віддавав Жанні все зароблене. А та тринькала гроші в кабаре й ресторанах, нерідко сплачуючи рахунки знайомих чоловіків. Приохотилася до алкоголю. Урешті-решт зелений змій підірвав її здоров'я. 1859-го із Жанною трапився інсульт, її майже паралізувало. Шарль знайшов для неї найкращих лікарів, помістив у найдорожчу лікарню й щодня відвідував. Як тільки Дюваль полегшало, вона зібрала речі й переїхала до будинку Бодлера.

— Я буду тут жити, — сказала коханцеві. — А ще хочу нову сукню й діамантові сережки.

Шарль укотре задовольнив її забаганку. Одужавши, Жанна повернулася до свого звичного способу життя. Увесь час проводила в гучних і п'яних компаніях, влаштовувала Шарлеві істерики й жадала від нього все більше грошей. Бодлер вліз у борги. Щоб заробити на життя, у квітні 1864-го він їде до Бельгії читати лекції з історії мистецтва. Перші виступи мали шалений успіх. Та антрепренер обдурив поета: замість обіцяних 500 франків ($22 750 на сьогодні) за лекцію став платити спочатку 100, а потім 50. Для прикладу: викладачі університетів і ліцеїв отримували тоді близько 4 тис. франків на рік. Лікарі — 200–300 тис.

Цих грошей Бодлерові ледь вистачало на життя, адже він мав виплачувати борги кредиторам й підтримувати рідних. Він багато працює, планує написати книжку про Бельгію. Та через злидні й давні хвороби в нього починаються нервові розлади й безсоння. Шарль часто згадує матір. Його мучить сумління за страждання, яких завдав їй у молодості. Усе зароблене він тепер ділить на чотири частини: меншу залишає собі, а решту відсилає матері, Жанні та кредиторам.

4 лютого 1866-го під час відвідин церкви Сен-Лу в бельгійському містечку Намюр із Шарлем Бодлером стався інсульт. Поетові паралізувало праву частину тіла, відібрало мову. Друзі перевезли його до Парижа й поклали до лікарні. До смерті ним опікувалася стара мати. Жанна лише завалювала хворого листами, в яких вимагала все більше грошей. Через кілька місяців Бодлерові полегшало. Він почав вставати, ходити й вимовляти деякі слова. Та раптом йому знову стало зле. 46-річний Бодлер не вставав із ліжка до смерті 31 серпня 1867-го.

Жанна Дюваль, залишившись сама, прожила кілька років у злиднях і померла в лікарні для бідних.

×