"Добрий вечір добрим господарям! Пустіть погрітися! Ми не самі йдем — ми козу ведем!" — проситься Щедрого вечора до хати ватага ряджених.

Ввалюються хлопці, перебрані на бабу, лікаря, цигана й циганку, єврея-крамаря. А старий "дід" із довгою білою бородою із клоччя на червоному налигачі веде "козу": хлопця у вивернутому вовною догори кожусі або накритого рядниною. Йому зробили дерев"яну маску, що нагадує козячу голову з рухомою нижньою щелепою з борідкою. Вуха — з колосків, прикрашені стрічками, очі — з ґудзиків. До рогів почепили дзвоники, а на шию — намисто.

Обходи ряджених із "козою" напередодні старого Нового року колись відбувалися по всій Україні.

— Коза та перебрана ото отак брікаєтьса, усієх рогами коліє, — розповідає Анастасія Ющенко, переселенка з села Роз"їжджа Чорнобильського району Київської області. — І хвостіком дрігає так смієшно! Їй навхрієст палки покладуть, і вона танцує, ступаючі між ними. І гарно віходить. А усіє сміютса: "Поскач, козо-небого! Дасть тобі хазяїн півзолотого!".

За дохристиянських часів у багатьох народів коза була символом плодючості й розмноження всієї живності. Відтоді й дійшла пісня, що співають ряджені у хаті:

Де коза ходить,

Там жито родить!

Де коза ногою,

Там жито копою!

Де коза рогом,

Там жито стогом!

Де коза хвостом,

Там жито кустом!

Далі "коза" починає заточуватися, падає й нібито помирає. Усі  за нею голосять, особливо побивається "дід". З"являється "лєкар, київський аптєкар". "Надуває козі жилу", й та оживає.

Ця комічна сценка за прадавніх часів була язичницьким обрядом, що символізував відродження сил природи в новому році.

Наостанку ряджені бажають господарям щастя й достатків. До торби міхоноші господарі кидають ковбасу, пироги, печиво, горіхи. Усі дарунки протягом року мають повернутися сторицею.

— У нас і зараз парубки ходять із козою, — каже 39-річна Ніна Мартинюк із села Грудки Камінь-Каширського району Волинської області. — Співають, а коза витанцьовує.

×