У "колонії російських художників" у Флоренції, що в середині 1850-х була столицею Італії, найталановитішим був художник Микола Ге. А скульптор Пармен Забіла, як свідчать сучасники, "може, не такий талановитий, зате розумніший і практичніший". "Він матеріаліст, — характеризував Пармена один земляк-юрист. — До Бога ставиться як до особистого опонента! Він — нігіліст того типу, що добре описаний в романах Тургенєва".
Казали про нього: хоч і бідний, але любив прифрантитися. Авторитетів у мистецтві не визнавав. Приміром, лаяв на чім світ стоїть знаменитого художнього критика Стасова. Уважав, що той не любить і не розуміє мистецтва. Але, як свідчать очевидці і навіть симпатики Стасова, слухати гнівну й темпераментну критику Забіли було дуже цікаво.
Епоха Пармена Забіли була епохою прощання з пишними зразками класики. У пошуках нової правди скульптурний портрет наближався часом до фотографічної точності. Скажімо, надгробний пам"ятник Герцену роботи Забіли в Ніцці — цілком звичайний. Герцен — у сюртуку. Хоча покоління Забіли боготворило Герцена, і якби скульптор зобразив його в римському плащі, в позі героя, усі б це зрозуміли. Але Забіла мав міцний характер і зробив скульптуру такою, якою вважав за потрібне. Так, у нього Герцен енергійний, психологічно точний — але таки в сюртуку.
Забіла створив перший в Російській імперії пам"ятник Миколі Гоголю — в Ніжині. Його поставили 1881-го, того року письменникові виповнилося би 60. Нині екскурсоводи люблять розповідати, що скульптор лишив своєрідний автограф: на плечі Гоголя можна бачити точний профіль Пармена Забіли.
Серед інших його робіт, що збереглися, — бюст Петра І в Петербурзі (Домик Петра, 1875). Дві статуї Олександра ІІ стояли колись — одна в Петербурзі, ще одна в селі Бузівка Таращанського повіту. Ще в Петербурзі був Олександр І, поставлений 1899-го. Цю статую знищено 1918 року за більшовицьким декретом "Про пам"ятники республіки". Більше щастило його двом бюстам Шевченка (1869, 1872) — колись вони розходилися сотнями гіпсових копій.
1830, 9 серпня — Пармен Забіла народився в селі Монастирище, тепер Ічнянського району на Чернігівщині
1850 — вступив до Академії мистецтв у Петербурзі
1854 — власним коштом поїхав до Італії на вісім років. Там створив скульптури "Тетяна" (пушкінська героїня), "Наяда"
1861 — одружився із Жозефіною Бове із відомого роду петербурзьких архітекторів французького походження. У них були діти: Георгій (1864), Євген (1876), Лев (1862). Донькою останнього була українська дитяча поетеса Наталя Забіла (1903–1985)
1869 — створив портрети чотирьох діячів із роду Кочубеїв, за що удостоєний звання академіка
1872 — повернувся до Росії, жив у Петербурзі
1917, 25 лютого — помер і похований у Лозанні, Швейцарія
Дядька називали "поет єдиної любові і автор тисячі горілок"
Забіли — старий і дуже розгалужений козацько-старшинський, а згодом дворянський український рід. Його засновник — Петро Забіла (1580–1689). Вісім Забіл були сотниками, влада в Борзні на Чернігівщині майже два століття належала їм. Вони були родичами Полуботків, Сулимів, Скоропадських. Згодом їх часто обирали (в Борзні, Кролевці) предводителями повітового дворянства. Нібито завдяки родовому секрету медоваріння.
Серед Забіл — знаменитий Віктор Забіла, приятель Шевченка, автор пісні "Гуде вітер вельми в полі". Цього Забілу звали "поет єдиної любові і автор тисячі горілок". Його рецепти використовували фірми "Смірнофф", "Шустов". Віктор був дядьком Парменові Забілі.
Батько скульптора — Петро Забіла (1791–1873) — замолоду мав схильність до живопису, але служив державним чиновником. Його діти — Пармен та на рік молодша Анна присвятили себе мистецтву. Прикметно, що саме Анна розгледіла у Пармена талант скульптора й спрямувала його вчитися до Петербурга. Сама ж лишилась у селі Монастирищі на Чернігівщині. Звідти писала братові листи. Одного разу той показав їх своєму приятелеві Миколі Ге, майбутньому знаменитому художнику. Той заочно закохався в Анну, вона до кінця життя була його музою. Вінчалися вони на Чернігівщині.
У їхнього дядька Івана, молодшого батькового брата, була дочка Марія. Вона стала музою іншого великого художника — Михайла Врубеля. Марія Забелло-Врубель, знаменита оперна та камерна співачка, починала свою кар"єру в Києві.
3 
1
Коментарі
1