"Примножилося людське беззаконня в Україні. Наступило від турчина, замість Божої благодаті і бажаної тиші, остаточне і всеконечне розорення й запустіння", — йдеться у козацькому літописі Самійла Величка про наслідки зречення булави гетьмана Петра Дорошенка 29 вересня 1676 року.
Під час свого владарювання на Правобережній Україні він був залежним від турецького султана. 29 вересня 1676 року в московсько-козацькому таборі під містечком Городище — тепер райцентр на Черкащині — Дорошенко склав свої повноваження перед московським воєводою Григорієм Ромодановським. Так під булавою лівобережного гетьмана Івана Самойловича, який був у добрих стосунках зі ставлеником царя, опинилися обидві частини Гетьманщини.
Турки не хочуть миритися з втратою впливу на Правобережжя й навесні 1677 року починають підготовку до військового походу на українські землі. Султан Мехмед IV використовує для цього сина покійного гетьмана Богдана Хмельницького — Юрія. Той живе під ім'ям Гедеон у чигиринському монастирі. Його захоплюють татари і відправляють до Стамбула. Утримують як поважного бранця.
За вказівкою султана, Константинопольський патріарх Парфеній розстригає Юрія Хмельницького. Мехмед IV дає йому гетьманську булаву і титул "князя Сарматського і Малоросійської України". Молодий політик разом з іншими козаками-бранцями отримують зброю, приєднуються до турецького війська і відправляються до столиці Гетьманщини — Чигирина.
"Войско турецьке з ордами і Юрієм Хмельницьким подступили под Чигирин силами потужними", — так у козацькому "Літописі Самовидця" розпочинається опис походу османсько-татарського війська до Чигирина, що тривав із 13 серпня до 8 вересня 1677 року. — На отсіч гетьман Іван Самуйлович вийшов із Батурина і скупившися з боярином князем Ромодановським у Липовой Долині, потягнули ку Дніпру".
Дорогою Хмельницький розсилає універсали із закликами до підтримки.
"Як і раніше за часів правління батька мого, той стольний град Чигирин з усією військовою залогою перебував у нашій державі, так і нині за Божою поміччю, мати хочемо", — пише він до жителів міста. Також звертається до московських царських військ, щоб здали фортецею і відступили. Якщо не погодяться, то попереджає про "від меча загибель і до неволі потрапляння, потім ні на кого не нарікайте".
Тодішній Чигирин — міцна фортеця. Найбільше мури укріпили протягом останнього року. Іван Самойлович призначив для цього полковника Григорія Карпова. Працювали над укріпленнями царський воєвода Афанасій Трауерніхт та інженер Яков фон Фростен.
— Турки йдуть на Чигирин і говорять, що здобудуть його за три або чотири дні, а потім рушатимуть на Київ, — 7 серпня 1677 року з турецького табору до гетьманської столиці прибіг козак-утікач.
За два дні в околицях міста з'являються татари. Одразу захоплюють худобу і 150 мешканців міста, які вийшли на пасовища. Ще за кілька днів під міськими мурами стаються перші сутички.
"З міста виїхали кілька вершників і мали герці з турками, але довго не затрималися і були вимушені з втратами відступити. Дехто з піхотинців також вийшли з замку і міста, але були відбиті у великому сум'ятті та втратили багатьох товаришів", — йдеться в літописі.
Юрій Хмельницький пише обложеним грамоту. Переконує, що краще підкоритися йому "як правдивому і законному спадкоємцю славного батька — їх визволителя". Кожному козакові, який здасться, обіцяє по два нових каптани.
До кінця серпня турецькі гармаші знищують артилерію міста.
Турки роблять підкоп до міської стіни і підривають її. Не штурмують. Ще п'ять днів обстрілюють Чигирин із гармат і рушниць. Оборонці знесилені й готуються до здачі міста. Боєзапасів лишилося на три дні.
В останній момент Чигирин отримує підмогу 1,5 тис. війська Григорія Ромодановського — передовий загін 50-тисячної армії. Вони проходять до міста завдяки сприянню татар, які хочуть повернутися додому.
"Татари співчували обложеним і заохочували чигиринців до оборони, — пише Патрик Гордон. — Вони казали, що московські війська невдовзі прийдуть на допомогу. Тоді турки, перебуваючи у великому страху, не стануть продовжувати облогу і швидко підуть".
8 вересня турки підпалюють свій табір і відступають. Під час оточення загинули майже тисяча оборонців Чигирина. Втрати турків — від двох до шести тисяч вояків. Це були перші жертви тривалої московсько-турецької війни, що розгорталася на Правобережжі.
65 000 вояків мав у розпорядженні турецький воєначальник Ібрагім-Шайтан під Чигирином. Майже третина — були татари хана Селіма Ґерая. Залога міста становила близько дев'яти тисяч осіб. З них шість тисяч — козаки, решта — царські ратники.
Чигиринці хотіли вигнати московитів
Юрій Хмельницький писав універсали чигиринцям у розрахунку, що вони перейдуть на його бік. Він знає про напружені стосунки між городянами і московітами. Російський історик Павло Сєдов зазначає, що сварки між чигиринцями і царськими ратниками були частим явищем. Не раз українці погрожували вигнати московітів чи продати у Крим.
"Первісно московське командування залоги не довіряло козакам, підозрюючи їх у таємних зносинах із турками, — пише шотландський полковник на царській службі Патрик Гордон. — Лише переконавшись у завзятті козаків під час кількох вилазок проти османів, їх було допущено до оборони зайнятого московітами верхнього замку. Їм відвели ділянку під назвою Козиний Ріг і стіну вздовж річки. У свою чергу, вже по завершенні осади, козаки, доволі презирливо відгукувалися про своїх союзників, нарікаючи на їх слабкодухість під час оборони і під час вилазок".
Турки знають про чвари у місті, тому вичікують. розраховують на заколот. Перші вісім днів не обстрілюють частину міста де живуть козаки і міщани. Ціляться у розташування московської залоги. Лише коли ці надії розвіюються, починаються запеклі бої.
2 
35413
Коментарі