Вівторок, 21 жовтня 2008 15:20

При дворі цариці Катерини II годинники носили на нозі

Слюсар Пітер Ґенлейн із німецького міста Нюрнберг 1530 року створив перший у світі кишеньковий годинник із пружинним механізмом. Був із позолоченої латуні й за формою нагадував яйце. Мав одну стрілку й показував приблизний час. Колеги Ґенлейна почали масово копіювати його винахід. Незабаром такі годинники стали робити у Празі, Парижі, Лондоні, Амстердамі й інших містах Західної Європи.

Більшість тодішніх годинникарів сповідували протестантизм, і за це у 1540-х зазнали переслідувань з боку католицької церкви. Рятуючись від гонінь, майстри тікали до швейцарського міста Женеви, яку реформатор Жан Кальвін перетворив майже на столицю протестантизму. Серед біженців також було багато ювелірів і золотарів. У місті забороняли носити розкішний одяг та дорогоцінності. Аби не вмерти з голоду, майстрам нічого не залишалося, як приєднатися до приїжджих годинникарів, опанувати їхнє ремесло й застосувати свій талант у новій справі. Так з"явилися кишенькові годинники, оздоблені коштовним камінням, емаллю та різьбою.

Час на них позначали римськими цифрами, нанесеними на металеву пластину циферблата. Циферблатного скла ще не було. Стрілки захищала глуха кришка, яку зазвичай, як і весь корпус, робили з гірського кришталю або топазу. Коли корпус годинника виготовляли з металу, наприклад із позолоченої міді, на кришці робили прорізний орнамент. Він прикрашав годинника й водночас дозволяв крізь отвори бачити позицію стрілки.

Женевські годинникарі 1601-го об"єдналися в гільдію, до якої увійшли сотні майстрів. Невдовзі в одному місті їм стало затісно, й поволі вони роз"їхалися по всій Швейцарії. У маленьких гірських містечках з"являються перші годинникові фірми, які починають постачати свої вироби по всій Європі.

У Російської імперії справжню моду на швейцарські годинники запровадила Катерина ІІ. За розпорядженням імператриці у французького просвітителя Вольтера, який в останні роки життя оселився неподалік Женеви і став годинниковим підприємцем, закупили кишенькових годинників на 20 тис. талярів. Тепер їх мали всі вельможі царського двору: годинники підвішували на металевих підвісках до пояса або до ноги.

Швейцарські майстри вдосконалюють свої вироби. 1770-го годинникар 41-річний Авраам-Луї Переле створив перший годинник з автопідзаводом. Коли людина рухалася, то годинник у її кишені "підстрибував" і автоматично підзаводився за рахунок спеціального пружинного механізму. Але якщо його власникові раптом доводилося бігти, наприклад за поштовою каретою, або їхати верхи, то механізм "біг" разом із ним, і перетягнена пружина лопалася. Винахід Переле удосконалив його учень Авраам-Луї Бреґе. Свій автоматичний годинник він назвав "вічним": його власникові достатньо було походити 15 хв вулицею, як механізм заводився на вісім днів.

Наручний годинник 1922-го винайшов 29-річний англійський майстер Джон Гарвуд. Якось він спостерігав за дітьми на гойдалці й таки додумався, як створити такий механізм. Він умонтував під корпус годинника круглу зубчасту пластинку-маятник, поєднану із пружинкою. Коли годинника заводили, вона починала рухатися за принципом гойдалки й приводила в дію увесь механізм.

16 жовтня 1923-го Джон Гарвуд подав заявку на свій винахід у Федеральне бюро у справах авторських прав Швейцарії — світового центру виробництва годинників. Згодом одержав патент на перший у світі автоматичний наручний годинник із самозаводом.

1926-го Джона Гарвуда запросила на роботу компанія "Бланкпен" — найстаріша у світі марка годинників. Через 5 років фірма випустила перший жіночий наручний годинник, а з 1953-го почала випуск професійної серії "50 морських сажнів" — для підводного плавання .

Годинники з еротичними мініатюрами дарували коханкам

На початку XVII ст. кишенькові годинники стало модно прикрашати емалевими мініатюрами. На них зазвичай зображували птахів, рослинні орнаменти, біблійні сюжети. Європейські аристократи захопилися еротичними мініатюрами. Їх розташовували зі зворотного боку годинника, під задньою кришкою. Завдяки маленьким молоточкам у механізмі любовні сценки "оживали": маленькі персонажі рухалися у такт цокання годинника. В Англії "еротичні" годинники слугували прелюдією до любовної розмови з дамами. Чоловіки робили такі подарунки коханкам. Ця гра називалася "розмовою годинників".

Зараз ви читаєте новину «При дворі цариці Катерини II годинники носили на нозі ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 346
Голосування Яка найбільша проблема Києва?
  • Затори
  • Хаотична забудова
  • Нищення історичних місць
  • Незаконна торгівля, МАФи
  • Громадський транспорт
  • Мало шкіл та дитсадків
  • Сміття
Переглянути
Погода