"Нас пригнали зимою, в місяці грудні, в одне велике місто Західного Сибіру, Омськ. Тут висіли тільки ми, себто слов'яни. Інші поїхали далі в Сибір. Зима в повній своїй силі 35–42 степенів термометра так, що й носа тяжко показати", — оповідає українець під псевдо Василь Січовик.
Описує свою втечу із сибірського заслання. Спогади чоловіка теж опублікувала американська газета "Свобода". Можливо, Січовик і є тим невідомим спільником Томи Кошеля.
Про побут у сибірських казармах пише так: "Зала велика, печей мало, а топлено тільки раз на день, перед вечером, на кожну піч тільки по п'ять полін на добу. Правда, ми пробували в дечім самі собі помагати, купуючи від солдатів дрова, або й прямо крадучи, що лише попало під руки".
Пізніше полонених почали розселяти по навколишніх селах. Тут Василь уперше зустрівся з місцевими українцями-козаками. Один із них розповідає, що навчався в Києві. Проте української зовсім не розуміє.
— А як же ж то — уважаєте себе за українця чи там малороса, а не знаєте української мови? — дивується Січовик.
— Так совсем подзабыл. В университете говорить по-хохляцки совсем не приходилось. Только в деревне с мужиками.
У полоні зустрів ще одного українця — вчителя, уродженця Сибіру. У нього були "Кобзар", "Енеїда" Котляревського і навіть оповідання Марка Вовчка.
Полонені в супроводі конвоїра на станції зупинилися в хатині українського переселенця. Там попили чаю у прикуску з м'ясом і хлібом — було саме по Різдві. Доки Січовик випив одну склянку, то конвоїр — 11. Василь описує, як цуплять майно і кошти російські вояки. Конвоїр, отримавши гроші для проїзду полонених другим класом залізницею, купив їм квитки на четвертий клас. Різницю забрав собі. Його начальство "губило" цілі вагони з продукцією.
"Людей повно і то все помішане, — згадує поїздку в поїзді. — Тут старші з молодшими, молоді мущини з женщинами лежать і сплять разом, і ніхто не турбується там о якусь приличність або чемність. Се в Росії завсіди так, а в Сибірі ще більше. Взагалі полова мораль російської женщини в Сибірі є досить низька, на що рішуче не позволила б українка, в якої полова етика є висока. Здеморалізованими полово спостеріг я головно школярок середніх шкіл, так званих гімназисток, і других, а рівно ж студенток, себто курсисток. Говорю це як наочний свідок деяких таких подій".
Місцевим жінкам забороняли мати будь-які стосунки з ув'язненими. Карали за таке трьома місяцями тюрми. Проте це нікого не спиняло. Якась вдова завела роман із полоненим, який харчувався в неї.
— Що ти собі, бабо, думаєш? — обурювався отаман. — Твого чоловіка вбили на війні, а ти братаєшся з його ворогами?
— Робіть зі мною, що хочете, а я його люблю, хоч він австрієць. Піду за ним на край світу, — відповіла.
Отаман наказав замкнути обох у темниці.
У травні 1915 року Німеччина й Австро-Угорщина перейшли в контрнаступ. Це викликало злість у росіян. Полонених забрали назад у табори. Простих вояків відправили на фронт копати окопи.
8 
35413
Коментарі