"Північного полюса досягли!" — повідомлення облетіло 6 квітня 1909 року весь світ. Норвезький полярник Руаль Амундсен теж збирався його підкорити, але тепер змінив рішення. "Я хотів підтримати своє ім'я як дослідника, для цього мені треба здобути іншу сенсаційну перемогу", — сказав згодом.
На початку XX ст. "білі плями" на карті світу зникали з неймовірною швидкістю. Залишилися тільки два місця на земній кулі, де не була людина — Північний і Південний полюси. Підкорення їх прославляло не лише полярників, але і їхню батьківщину. Північний полюс уже відпав. Амундсен зібрався досягнути Південного. Але цей намір приховує від усіх — навіть від норвезького уряду та своїх покровителів. Удає, що збирається в Арктику.
— Якби я в цей час опублікував свої наміри, — пояснював, — то газети здійняли би галас. І все могло б скінчитися тим, що немовля задушили б при народженні.
Куди прямуватиме їхнє судно "Фрам", Амундсен сказав команді за 15 хв. до відплиття:
— Ми відправляємося в погоню за цим рекордом. У нас є суперник — капітан Роберт Скотт. Англійці не повинні обійти нас.
Норвезькому королю Хокону VII надсилає телеграму з вибаченнями за таку свою таємничість. А Скотту, який теж рушає підкорювати Південний полюс, пише: "Маю честь повідомити: "Фрам" відправляється в Антарктику. Амундсен".
Полярну зиму 1911 року його команда проводить у Китовій бухті та чекає, коли температура спаде, і можна буде вирушити до полюса. Вони вбивають тюленів, прокладають собі частину шляху вперед та закладають там склади з провізією, щоб було чим годуватися самим і 100 собакам, яких узяли із собою.
З настанням полярного дня Начальник, як називали Амундсена, ставав усе більш нетерплячий — за 650 км від них зимували конкуренти, команда Скотта, яка щодня могла вирушити до полюса.
— Виходимо 8 вересня, — зрештою командує він.
Але за чотири дні мусив визнати, що поспішив. "Видимість слабка. Жахливий вітер, мінус 52. Собаки погано витримують холод. Людям важко рухатися в промерзлому одязі, важко відновлювати сили. Навряд чи погода покращиться. Щоб виграти партію, треба діяти з розумом", — записав у щоденнику. Мандрівники повертаються на базу. Нова експедиція з п'яти людей вирушила 20 жовтня. Рухалися на лижах за навантаженими санками, що їх тягнули собаки. Коли закінчаться запаси провізії, Амундсен планував забивати їх.
— Мені прийшло в голову, що собаку можна годувати собакою, — розповідав. — Можна поступово зменшувати кількість собак, убивати гірших і годувати ними добірних. Усю дорогу наші собаки отримували собаче м'ясо і пеммікан (паста з м'яса та жиру. — "ГПУ"), тому працювали блискуче. А якщо і нам самим хотілося з'їсти шматок свіжого м'яса, то могли вирізати ніжне філе. Нам воно здавалося таке смачне, як яловичина. Собаки не мали нічого проти цього. Їм би тільки отримати свою порцію. А з якого місця на тілі їхнього товариша її вирізали, байдуже. Єдине, що залишалося після такої собачої закуски, — це зуби жертви.
Від утоми в норвежців здавали нерви. Полярники лаялися між собою. Діставалося й Амундсену. "Начальник для догани завжди обирає найбільш неприязний і гордовитий тон", — писав у щоденнику один із тієї п'ятірки.
— Який у нас був вигляд! — згадував Амундсен. — Вістінґ, Хансен і я найбільше постраждали під час останньої заметілі. Вся ліва сторона наших облич стала суцільним коржем, укритим кров'ю і гноєм. Вигляд у нас був, як у розбійників з великої дороги, ніхто з близьких не впізнав би. Ці рани дуже турбували нас. Найменший подих вітру викликав таке відчуття, ніби хтось пиляв обличчя тупим ножем.
14 грудня 1911-го Амундсен з товаришами досяг Південного полюса. Відсвяткували це, закуривши сигари. Поставили намет, вивісили норвезький прапор. Залишили записку: "Дорогий капітане Скотт, оскільки Ви станете першим, хто досягне цього місця після нас, я люб'язно прошу надіслати цей лист королю Хокону VII. Якщо Вам стануть у нагоді будь-які з речей у цьому наметі, не соромтеся їх використовувати. З повагою бажаю Вам благополучного повернення. Щиро Ваш, Руаль Амундсен".
За 99 днів подорожі норвежці подолали 3 тис. км, із 52 собак уціліли 11. По поверненні з Антарктики Амундсен стає світовою знаменитістю. Відправляється в тріумфальні лекційні тури по всіх континентах. З ним обідає президент США Теодор Рузвельт, видавництва готують книжки про його подвиг. Запрошує Амундсена виступити в Лондоні й Королівське географічне товариство. Це було трохи дивно — британці, чекаючи свого капітана Скотта, не могли змиритися із чужою перемогою. Та на зустрічі виник конфуз: президент товариства у святковій промові всю заслугу експедиції Амундсена приписав собакам.
— Тому пропоную всім присутнім гримнути трикратне "ура" на честь собак, — і показав на норвежця.
Амундсен образився та невдовзі вийшов із товариства.
11 лютого 1913-го стало відомо, що британський капітан Роберт Скотт досяг Південного полюса на 34 дні пізніше за Руаля Амундсена і знайшов там листа від норвежця. Дорогою назад помер від утоми й голоду. Норвежець відразу надіслав телеграми зі співчуттям удові капітана. В одному з інтерв'ю казав:
— Я пожертвував би славою і всіма грошима, зумій я таким чином уберегти Скотта від жахливої загибелі.
Утім своєму братові Леону говорив:
— Сумна доля Скотта викликала надзвичайну цікавість до моїх виступів. Відвідуваність була впала, але тепер знову злетіла на недосяжну висоту.
1872, 16 липня — Руаль Амундсен народився в місті Борґе, Норвегія, був четвертим сином у родині морського торговця. У школі вчився найгірше, насилу отримав атестат.
1893 — покидає університет, де вивчав медицину на прохання матері. Вона померла і Руаль вирішує здійснити мрію життя — стати полярним дослідником. 1896-го наймається матросом на судно "Бєльжика" і відправляється в антарктичну експедицію. Там екіпаж захворів цингою, Амундсен бере керування експедицією на себе. 1901-го купує звіробійну яхту "Йоа", за два роки вирушає на ній в експедицію для підкорення Північно-Західного проходу. По поверненні його вік визначають між 59 і 75 роками, хоча йому було 33.
1911, 14 грудня — стає першою людиною, яка досягла Південного полюса. За три роки купує аероплан і стає першим у Норвегії цивільним пілотом. 1918-го фінансує свою полярну експедицію. Падає з борту на лід, ламає руку. Вона потім зростається неправильно і стає коротшою. В цій експедиції на нього нападає ведмедиця і травмує спину. Амундсен також труїться газом через несправність гасової лампи. Через це до кінця життя має проблеми із серцем.
1926, 12 травня — досягнув Північного полюса на дирижаблі. Наступного року пише мемуари.
1928, 18 червня — шукаючи зниклого в експедиції дослідника Арктики Умберто Нобілє, гідроплан Амундсена розбився. Незадовго перед тим в інтерв'ю італійському журналістові полярник розповів, що померти хотів би у "високих широтах". І додав: "Тільки хай смерть прийде до мене по-лицарськи, накриє мене при виконанні великої місії, швидко і без мук". Нобілє знайшли за п'ять днів після загибелі Амундсена.
2 
1
Коментарі
3