— Вам призначена зустріч? — старий слуга іспанського художника й мільйонера Пабло Пікассо міряє поглядом чоловіка, що стоїть за різьбленими воротами вілли "Каліфорнія" у французьких Каннах у листопаді 1956-го.
— Так, — ледь бурмоче гість — син митця від першого шлюбу, названий на честь батька Пабло, якого частіше кликали Полем. Він прийшов зі своїми дітьми 6-річною Мариною та 8-річним Пабліто.
Слуга йде питати у господаря дозволу впустити. Ворота зачиняються і гості залишаються за ними. Мокнуть під дощем.
— Монсеньйор не може сьогодні вас прийняти, — повертається за кілька хвилин чоловік. — Мадам Жаклін (друга дружина Пікассо. — ГПУ) просила передати, що він працює.
Рідним тут відмовляють не вперше — "маестро працює", "маестро спить", "маестро немає вдома". Іноді про це повідомляє сама Жаклін Рок: "Сонце не хоче, щоб йому заважали".
Буває, їх впускають до будинку. Там панує безлад. На мольбертах висять купи полотен, розкидані скульптури, дерев'яні скрині з африканськими масками, старі газети, рами для картин, бляшанки, кахельні плитки, ніжки крісел, музичні інструменти й рулі від велосипедів. Художник знаходить непотріб на вулиці і з усього робить витвір мистецтва. На стіні — афіші із зображенням кориди, портрети Жаклін і голови биків. Торкатися цього не можна. Пікассо часто спускається до гостей у подертій майці. Його дратує вибирати одяг і ходити до кравців, тому доношує старе.
За ним ходить коза Есмеральда. Їй дозволено стрибати в будинку, проколювати ріжками меблі, залишати лайно на малюнках і полотнах, які Пікассо розкидає підлогою. Коза живе без обмежень. Онукам господар приділяє уваги менше і ставиться суворіше. Не можна назвати його "дідусем" — лише Пабло, як робить це увесь світ.
Син наливає собі віскі — аби легше було просити в батька грошей. Він служить у нього шофером і посильним і часто випрошує свою зарплату.
— Ти не здатний заробити на життя! Я з тобою втрачаю час! — витягує старший Пікассо з кишені банкноти.
Що б не робив син, для батька він — лише посередність. Заборонив хлопцю стати автогонщиком — хоча цього Поль хотів найбільше. Він з родиною живе неподалік. Іноді голодують. Дружина налаштувала митця проти рідних. Мовляв, вони чекають його смерті, щоб заволодіти майном і картинами.
"Носити прізвище Пікассо в коледжі було для нас тортурами. Всі товариші — діти багатих і відомих батьків. За кафе, на пляж чи кіно платили зі своїх кишенькових. Для нас ці слова були порожнім звуком. Але всі думали, що маємо теж повно грошей", — пише Марина у книжці спогадів "Дідусь".
Діти не товаришували з однолітками і не ходили до них у гості.
"Ми відмовлялися, придумуючи: "Нам не можна, охорона не дозволяє". Насправді ж знали, що ніколи не зможемо віддячити запрошенням до себе, — згадує далі. — Ми з братом не мали форми для фізкультури. Знадобилося два місяці листування з керуючим справами нашого діда, щоб трико і кеди нарешті купили. Траплялося, що нас викликав директор і повідомляв, що рахунок за навчання не оплачений і нас скоро виженуть. Як же було сказати йому, що нас навіть не пускають на поріг до діда, а батькові він дає якісь жалюгідні копійки".
Для всього світу Пікассо — милий чоловік, і його всі обожнюють. З чужими він уважний, гуляє в саду, зриває лимони. Дарує малюнок перукарю, кілька картин — кравцеві, пише присвяту своєму собаці на тарілці. Малює чужих дітей, рибалок, свою домогосподарку, котів, птахів, цибулю і глечики.
"Мій дід вважав — після нього хоч потоп. Ніколи не цікавився долею близьких. Його хвилювала лише власна творчість, від якої він страждав або був щасливий", — згадує онука.
Марина йде працювати нянею в притулок для розумово відсталих дітей. Пабліто там виносить нічні горщики й миє підлогу. 8 квітня 1973 року по радіо чують про смерть 91-річного діда на французькій віллі у Мужені.
— Моя смерть стане корабельною аварією. Коли гине велике судно, все, що є навколо нього, затягується у вирву, — казав Пабло Пікассо.
Так і сталося. 24-річного Пабліто не пускає на похорон Жаклін Рок. Він випиває хлорку, що спалює нутрощі. На його поховання у рідних немає грошей.
Їх дають товариші з коледжу. За два роки помирає від раку Пабло-молодший. 1977-го повісилася колишня кохана Пікассо Марі-Тереза Вальтер. У злиднях помирає інша його жінка, Дора Маар. Мала картини метра, але відмовлялася їх продавати. Жаклін Рок збожеволіла 1986-го на відкритті виставки Пікассо в Мадриді — раптом зрозуміла, що його вже немає. Знайшла пістолет і пустила собі кулю в лоб.
Знадобилося чотири роки й 14 адвокатів, щоб поділити майно Пікассо між двома синами, двома доньками, дружиною і двома онуками. Вирішили частки різного розміру розіграти в лотерею.
— Парадоксально, але зараз я використовую славу і гроші Пікассо, щоб дати любов. Її мені не вистачало, — казала онука Марина. Побудувала у В'єтнамі селище для сиріт, дитячу лікарню і всиновила трьох дітей із цієї країни. Вони та двоє рідних і мають прізвище Пікассо.
6 робіт Пабло Пікассо зберігаються в українських музеях. Чотири — в Пархомівському історико-художньому музеї на Харківщині — картини "Голуб миру", "Портрет невідомого", розписана майстром таріль "Пірнальниця" та ваза "Людина і сова". Дві — у Харківському художньому музеї — кольорові літографії "Два персонажі" й "Клоун та акробат".
На старість боявся стригтися
"Волосся з моєї голови, навіть відділяючись від мене, — так само божественне, як і я сам", — казав Пабло Пікассо. На старість він боявся стригтися. Місяцями не наважувався піти до перукаря. Варто було комусь заговорити про це — панікував. Зрештою просив близьких вкоротити йому волосся, або замикався в маленькій кімнаті й марно намагався відрізати його сам.
Абсолютно байдужий до чужих страждань, він вкрай емоційно сприймав власні нездужання, навіть дріб'язкові. Найбільше боявся захворіти на рак. Одна з його жінок Франсуаза Жіло розповідала, як кожного ранку доводилося переконувати, що він нічим не хворий.
"Якось я кинула його капелюх на ліжко, і він почав бідкатися, що до кінця року в будинку хтось помре, — пише у спогадах Франсуаза про забобонність Пабло. — Іншим разом ми розігрували між собою маленьку сценку, і я розкрила в кімнаті парасольку. Боже, що тут почалося! Всі присутні мали ходити кімнатою, схрестивши середній і вказівний пальці".
3 
1
Коментарі