Волами в українських селах працювали до 1970-х. Биків кастрували телятами і три роки відгодовували — сіном, буряком, зерном, напували водою з дертю.
Жодних навантажень не давали. Коли волові виповнялося три роки, його для обкатки запрягали поряд зі старим. Ходити запряженим у віз вчився за два тижні. Віз був більший, ніж для коней: мав до 2,5 м довжини й 1,5–2 ширини. Обкатаних волів запрягали кожного на своє місце.
— Їх називають борозний та підручний, бо кожний виконує свою роботу, — розповідає 72-річний Михайло Карнарук із Макіївки Смілянського району на Черкащині. — Підручний завжди стоїть зліва, а борозний — справа. Як орали землю, борозний буде йти там, де вже пройшов плуг, і ніколи з нього не вийде. А підручний — тільки по незораному. До волів не треба віжок, як для коней, а тільки налигач і ярмо. Вдариш батогом і скажеш цабе — наліво або цоб — направо — і він слухняно поверне. Але якщо навчених волів поміняєш місцями, то вони тобі не рушать з місця. Навіть на задні ноги будуть падати.
Воли були спокійніші за коней і набагато сильніші. Пара могла тягнути й до 2 т вантажу. Михайло Карнарук каже, що добрий віл важив і до 5–7 ц. Жили 16–18 років. Працювали, доки мали зуби. Волами їздили й до 30 км. Після тригодинної роботи їм давали відпочити, води та їсти. Волів не підковували, бо в слизьку погоду їх не використовували.
— Після війни я працював у колгоспі в селі Циблі Переяслав-Хмельницького району (на Київщині. — "ГПУ"), — продовжує Карнарук. — Там волів на ніч відпускали пастися і кожному прив"язували дзвоники. А в навколишніх лісах у ті роки розвелося багато вовків. Бувало, навіть в село заходили й розривали худобу. А коли на пасовиську нападали на волів, то вони ставали задом один до одного "ромашкою" і рогами відганяли вовків. Коні так теж роблять, тільки повертаються головами до середини, а відбиваються копитами задніх ніг. У післявоєнні роки воли були лише в колгоспах. У 1960-х роках вийшов указ, щоб всіх волів відправити на м"ясо. Тоді було вже більше техніки та коней.
4 
35413
Коментарі