"Коли мені було років 5, я без дозволу пішла на день народження свого товариша, який жив у нашому домі, — згадує донька композитора Олександра Білаша — Олеся Білаш, 45 років. — Батьки мене шукали цілий день. Як прийшла додому, батько ухопив паска і вперіщив пару разів. Я розплакалася — більше від несподіванки, бо доти він мене ніколи й пальцем не торкнув. А тут чую — він плаче у своєму кабінеті. Закрився і плакав навзрид".
З ким найбільше приятелював Олександр Іванович?
— У творчості найбільшим другом був поет Дмитро Павличко. Обидва емоційні й запальні. Тому в них і з'явилася така пісня як "Два кольори". Дмитро Гнатюк уперше виконав її на ХХV з'їзді Компартії. А потім Гнатюка викликав Володимир Щербицький (тодішній перший секретар ЦК Компартії України. — "ГПУ"). Сказав, що надійшло багато сигналів, що ця пісня має відношення до українських націоналістів, прославляє кольори прапора УПА. Якийсь номенклатурник написав до ЦК, що така пісня не може звучати в радянський час. Бо людина, яка працювала все життя, не може надбати "лиш згорточок старого полотна". Тобто герой пісні або сидів у тюрмі, або нічого не робив. Гнатюк іще раз наспівав пісню Щербицькому. Той вирішив, що нічого крамольного в ній нема.
Як узагалі з'явилася пісня "Два кольори"?
— Батько з Павличком сиділи на якомусь з'їзді комсомолу. Було нецікаво, тому роздивлялися по залу. І раптом попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що просто очі виїдали.
— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.
— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович.
Вони потихеньку втекли із з'їзду, поїхали до Будинку творчості у Ворзелі. Написали пісню буквально за півгодини.
— Дмитре, — сказав Олександр Іванович, — ми з тобою написали щось таке, що нас переживе.
— Доки я не почую, як її заграють у ресторані, не повірю, що народ її полюбить, — відказав Павличко.
Батько схитрив. Десь через рік повів його до ресторану, де грали його знайомі хлопці, й підмовив їх виконати цю пісню.
Пісня "Ясени" нібито також має цікаву історію.
— У Градизьку на Полтавщині, звідки батько родом, ясени росли мало не на кожній вулиці. Та й по полтавській трасі їх було багато. Й от якось засіло у батька в голові: "Ясени, ясени, бачу вас за селом край дороги". Мелодія виникла раніше за пісню — так рідко буває. Батько товаришував з поетом Михайлом Ткачем, який часто бував у Градизьку. Дід і баба приймали його як рідного сина. Батько закрив Михайла Ткача в кімнаті у Ворзелі. Сказав, що не випустить, доки не напише вірша про ясени до вже готової мелодії. За якийсь час відчинив кімнату. Михайло Ткач спав, а на столі лежав аркуш із текстом пісні.
Де найчастіше творив ваш батько?
— Писав музику у своєму кабінеті. Йому було важко, бо збоку, зверху і знизу — сусіди. А він міг серед ночі чи о п'ятій ранку зірватися й бігти до рояля. Та все одно тихенько награвав мелодію і записував ноти.
Батько мав масштабну фігуру, розвернутися в кімнатах-малогабаритках йому було важко. П'ятикімнатну квартиру на Пушкінській, в якій ми зараз живемо, йому 1973-го допоміг отримати Щербицький. Батькові вона дуже подобалася: високі стелі, сонячно, велика кубатура.
Щасливий він був у Градизьку. Там у нього стояв рояль. Він був сам собі господарем, нікому не заважав і міг коли завгодно сісти за інструмент. Звучання в хаті було потрясаюче, бо вона не заставлена меблями і зсередини обмазана глиною. Він вранці виходив, слухав солов'їв, дивився на небо.
Мама часто казала: "Саша, чого ти на ніч не виключаєш приймач, я вже спати не можу". Відповідав: "А я не можу спати без приймача, у моїй голові весь час гудуть то мелодія, то поезія. Треба перебивати їх іншим шумом, інакше я здурію". Коли не стало батька, мама говорила: "Як шкода, коли не помічаєш, яке щастя жило поруч із тобою". Він приходив додому вночі й казав: "Лара, давай я тобі почитаю новий вірш".
272
ДО СТІЛЬКОХ пісень Олександр Білаш створив музику впродовж 1957–1998 років, за офіційним переліком. Донька композитора Олеся Білаш стверджує, що насправді в батьковім доробку понад 500 пісень. Найпопулярніші: "Два кольори" та "Лелеченьки" — на слова слова Дмитра Павличка. "Ой висока та гора", "Ясени", "Прилетіла ластівка", "Сніг на зеленому листі" — на поезії Михайла Ткача. "Цвітуть осінні тихі небеса" на слова Андрія Малишка, "Треба йти до осені" на вірш Степана Пушика, "Журавка" на слова Василя Юхимовича. Композитор написав п'ять опер, чотири оперети, сім творів для симфонічного оркестру, музику до семи вистав і 30 фільмів, вокально-симфонічні, інструментальні хорові твори, два цикли пісень для дітей. Видав дев'ять поетичних збірок.
1931, 6 березня — Олександр Білаш народився в селищі Градизьк Глобинського району на Полтавщині. Мати — колгоспниця, батько — бухгалтер. Від 3 років грав на гармошці. Її — на два баси й вісім голосів — зробив сільський музика спеціально "для Шурася". Із цією гармошкою грав на весіллях. Мелодії переймав на слух
1946 — поїхав вступати до Полтавського музичного училища, його не прийняли "через відсутність слуху". Подався до Києва. Навчався у вечірній школі, де музику викладали брати Георгій і Платон Майбороди. Розвантажував вагони на вокзалі, підробляв у школах, грав у ресторанах. Через рік вступив до Житомирського музучилища
1955 — одружився зі співачкою Ларисою Остапенко, майбутньою народною артисткою України і професором консерваторії, уродженкою Борисполя. Через рік народилася донька Оксана, тепер викладач музики. За 10 років — Олеся, працює радіожурналісткою
1957 — закінчив Київську консерваторію ім. Чайковського за класом композиції
1950–1961 — викладач теорії музики в Київському педагогічному інституті. 1975-го за створені в попередніх роках пісні став лауреатом Шевченківської премії
1976–1994 — голова правління Київської організації Спілки композиторів України. Став заслуженим діячем мистецтв, народним артистом УРСР та СРСР. Коли пішов з посади голови обласної Спілки, отримав 65 грн пенсії. Через півроку стараннями Бориса Олійника і Дмитра Павличка йому призначили президентську стипендію 300 грн. 2001-го присвоєно звання Героя України
2003, 6 травня — помер після інсульту. Похований на Байковому цвинтарі у Києві. Через сім років не стало дружини
2 
1
Коментарі
2