"П'ятеро бандитів являється в восьмій годині вечором до двора. Представляються як функціонери поліції. Вони переводять двократно ревізію, квестіонують (конфіскують. — ГПУ) гроші й арештують поважних людей. Щойно згодом, по дорозі нібито на поліційну станицю, одна з "арештованих" осіб висловлює погляд, що "щось тут не в порядку", викликуючи тими словами катастрофу. Бандити засипають свої жертви кулями, вбиваючи обох на місці, та втікають під охороною нічної пітьми".
Так львівська газета "Діло" описує напад на брата й сестру Марію та Мечислава Ясінських, здійснений 6 травня 1937 року в селі Белзець — тепер Гончарівка Золочівського району Львівської області. "Бандитів" спіймають того ж дня. Ними виявляться бойовики Організації українських націоналістів.
ОУН виступала за незалежність України, західна частина якої після Першої світової війни опинилася у складі Польщі. Діяла підпільно. З метою заволодіння коштами у 1920-х націоналісти здійснювали експропріаційні акції — "екси" — напади на урядові об'єкти, як-от банки чи поштові відділення. Часто вони закінчувалися провально. Так, під час "ексу" в Городоку загинули двоє бойовиків, ще двох затримали й стратили. Після цього організація запровадила мораторій на подібні акції.
Повітовий провідник ОУН на Золочівщині Василь Кук хотів налагодити роботу підпільної друкарні. Аби добути кошти, вирішив, попри заборону, влаштувати "екс". Обов'язкова умова — напад не повинен загрожувати нічиєму життю і кидати тінь на націоналістів.
Об'єктом обирають землевласників Ясінських. У їхньому володінні перебуває Підлиська гора, де щороку галицькі українці збираються з нагоди роковин "будителя нації" Маркіяна Шашкевича. Сучасники по-різному згадують Ясінських — від шовіністично налаштованої родини до добрих приятелів української інтелігенції. Переказують, Марія Ясінська за сприяння греко-католицькій місії навіть отримала письмову подяку від митрополита Андрея Шептицького.
До помешкання поляків приходять п'ятеро підпільників — Василь Кук, його брат Ілярій, Володимир Качор, Петро Цица та Іван Майба. Останній одягнутий у форму поліцая. Проводять "обшук", під час якого конфіскують 4 тис. польських злотих, $600 та ювелірні вироби. Аби господарі нічого не запідозрили, пропонують проїхати в найближче поліційне відділення. Дорогою сталася стрілянина.
— Зі мною на фірі їхав мужчина, перебраний за поліцая, та ще двох, з яких один мав клуночок, — свідчитиме на суді фірман Ясінських. — Коло Святої Анни поліцай казав мені вернутись, бо вже фіри не треба. Вискочило тоді двох із воза, а поліцай станув напроти мене і велів навертати. Двох побігло за візком, поліціянт третій. Я чув голос: "Що сталося, віз поломався?" Впали стріли. Спершу два, три, опісля інші. Вернувся тоді до двора. Опісля прийшов із людьми на місце події. Побачив коло пані лямпку і мертвого пана оподалік.
Починається переслідування. Майба гине у перестрілці з поліцією. Ілярія Кука та Ципу затримають в одному з найближчих сіл. Качора ловлять через кілька днів у Львові. Втекти від поліції вдається тільки Василеві Куку.
Суд відбувається через рік у Золочеві. Вирок — дві смертні кари й одне довічне ув'язнення. Президент Польщі пом'якшує вирок — страту Качора замінює на пожиттєву тюрму. Ілярія Кука чекає шибениця. Оскільки акція не була санкціонована ОУН, провід відмовляється від допомоги своїм членам.
"Організація не дала ніякої допомоги, ані оборонців ув'язненим учасникам нападу, ані помочі Василеві Кукові переховуватися в підпіллі, — згадує член ОУН Степан Ленкавський. — Організаційний суд присудив Кука до кари смерті за анархічну дію з правом уласкавлення і реабілітації, якщо він виконає революційну роботу, зв'язану з небезпекою для його життя. Кук виконав її успішно і після реабілітації був трактований на рівні з нормальними членами ОУН. В часі тяжких для нього років знайомі йому члени ОУН ставилися до Кука холодно або з бойкотом. Хоч він переказував через них, що діяв у добрій вірі і не бажав шкоди".
"Закуси зуби й видержи до останньої хвилини"
"З ними було інтересно зайти в балачку, бо оба були мудрі й освічені хлопці, — згадує Василя та Ілярія Куків адвокат Степан Шухевич (1877–1945). — Особливо молодший із них — Гілярко, зі своїми блакитними великими очима, був дуже симпатичний. Ті очі без перерви так якось сумовито усміхалися, наче б віщували Гілякові якусь дуже лиху долю".
У міжвоєнні роки Шухевич регулярно боронив українських націоналістів у польських судах. Із братами Куками працював 1934 року. Тоді за диверсію — підпал збіжжя — обох засудили до двох років тюрми. Влітку 1938-го адвокат бере участь у черговому процесі. Ілярій Кук отримує вирок — смертна кара — за напад на родину Ясінських. У тюрмі Шухевич зустрічає матір братів — Парасковію Кук.
— "Вони" у мене сльози не побачать! — говорить твердо. — "Вони" мали би ще тішитись тим, що завдають нам такий великий біль, що роблять мені таку страшну кривду? Ні! Їм того не діждатися. Тільки боюся за мого старого. Ми йому ще й нічого не казали. Він, напевно, не видержав би. Такий м'який, як віск. Скажемо йому тоді, як вже буде по всьому. А тут вам за ваше добре серце до "мого Гілярця" я привезла гостинця. Курочку, бо більше нічого не мала.
"Боже милий, в такій страшній хвилині та жінка не забуває про оборонця своєї дитини", — вражено записав Шухевич.
Не меншим був його подив після того, як мати зустрілася із сином.
— Я була у мого Гілярця! — каже жінка. — Він спокійний! Навіть сміявся, коли говорив зі мною. Я знаю, що моя дитина не вийде зі себе, не заломиться, та все ж таки я йому сказала: "Слухай, Гілярцю, щоби ти, дитинонько моя, припадково не заломився й не зробив нам стиду. Ти не гинеш за що-небудь. Ти не зробив цього для себе, а для справи, для нас усіх. Тримайся, дитинонько, будь спокійний, закуси зуби й видержи до останньої хвилини". І він обіцяв, а він уміє додержати слово. Я свою дитину знаю. Просив лише, щоб поздоровити батька і Василька. Та щоб узяли з ним побачення наймолодші мої діти.
Адвокат все ж хотів переконатися, що малолітні брат і сестра Ілярія Кука не розчулять смертника.
— Слухайте, діти, не вільно плакати, заводити. Держатися! — сказав строго перед їхньою останньою зустріччю з братом.
— Ми те знаємо. Нам уже те мама казала, — почув у відповідь.
На похованні Іллярія Кука були присутні лише мати та двоє наймолодших дітей.
3 
35413
Коментарі