Скромна дівчина у спідниці-шотландці, жакеті, застібнутому під саме горло, і туфлях-човниках на білі шкарпетки осіннього дня 1943 року сиділа в римському ресторані й роздивлялася розкішний інтер'єр. Вона прийшла сюди на перше побачення.
—?Мій кавалер не справив на мене особливого враження. Сором'язливий худий хлопець у коротких штанях. І тут такий заклад! Мабуть, зійшов із розуму, — розкаже пізніше подрузі. — Подумала, що йому не вистачить грошей оплатити навіть чашку кави. Він же замовив шинку, равіолі, печеню й пиріжки. Я про всяк випадок — овочевий суп. Але коли подали рахунок, він вальяжно дістав пачку банкнот. Після того я стільки грошей у нього не бачила. Він серйозно підготувався.
Її супутник — Федеріко Фелліні — у той час карикатурист і сценарист-початківець — писав тексти для радіопередачі. Одну з ролей озвучувала студентка-філолог Джулія Анна Мазіна, яка грала в інститутському театрі. Телефоном запросив її зустрітися, бо планував зняти також і фільм за своїм сценарієм. Сподівався побачити пишнотілу, рудоволосу дівчину.
—?Італієць завжди мріє про щось велике. Більшість із них завжди голодні, постійно хочуть нажертися. Звідси і мрія про велику жінку. Велика жінка — це, як велика миска спагеті. Я справжній італієць, — любить повторювати Фелліні.
Але на зустріч прийшло мале, худе дівча — 45 кг ваги, 156 см зросту — і, як висловився Фелліні, "з очима загубленого цуцика". Але дівчина так захоплено дивилася на нього і слухала з відкритим ротом, що Фелліні закохався.
—?Я полюбив своє відображення в її очах, — скаже згодом.
За два тижні вони одружилися. Тривала війна, Федеріко прислали повістку й він ховався від війська. Тому повінчалися не в церкві, а в сусідів Мазіни. Через сходову клітку від неї жив старенький священик, який мав право служити вдома. Одна з його шаф розсувалася й перетворювалася на вівтар.
Фелліні переїхав до Джульєтти — він попросив дружину змінити ім'я, бо воно було його улюбленим — і переховувався дев'ять місяців, доки Рим не звільнили союзники. За пару місяців після весілля жінка впала з драбини і в неї стався викидень. 1945 року народила сина, але він помер через два тижні. Діагноз лікарів: більше дітей вона не матиме. Убита горем Мазіна днями не вставала з ліжка.
—?Не плач, Джульєтто, у тебе є я, — втішав її чоловік.
Він захопився кінематографом. А дружина цілком присвятила себе йому і прийняла його прагнення жити за вигаданим ним сценарієм. Її коханий не любив реального життя з проблемами і негараздами. Тому розповідав небилиці і сам же в них вірив. Казав, що за життя прочитав лише три книжки — насправді ж читав запоєм. Стверджував, що погано вчився, а був найкращим у класі. Переконував, що в коледжі його примушували стояти навколішки на зернах кукурудзи в холодній келії — цього не було й близько. Знайомі тільки дивувалися, як Джульєтта підігрує йому. Якось при друзях Федеріко заявив:
—?Пам'ятаєш, мила, коли ми подорожували Австралією.
Усі прекрасно знали, що подружжя там не було, але Мазіна закивала:
—?Так, тамтешні артишоки чудово смакували.
—?Я дуже рано зрозумів, що відрізняюся від інших людей. Щоб не виглядати божевільним в очах більшості, мені треба було стати кінорежисером. Краса цієї професії в тому, що тобі дозволено втілювати в життя свої фантазії. Наші фантазії — ось наше справжнє життя, — говорив Фелліні.
І він починає знімати. На головні ролі бере тільки свою дружину. Стрічки "Вогні вар'єте", "Дорога", "Ночі Кабірії", "Джульєтта і духи" приносять славу їм обом. Фелліні називають генієм і дають "Оскари", її — "Чапліним у спідниці".
—?Він вирощував екранних героїнь у нашому шлюбі. Спостерігав за мною, робив замітки, багато чого взяв із моїх дитячих фото, багато — із жестів, які підгледів на кухні, коли я злилася через пересмажену їжу. Особливо йому подобалося моє вміння усміхатися, не розтискуючи губ, — розповідає журналістам Мазіна.
Вона сидить на знімальному майданчику, якщо навіть не задіяна у фільмі. Федеріко радиться з нею з приводу сцен. Вона нагадує йому, що пора випити ліки, заповнює податкові декларації. Фелліні не має при собі готівки, бо може моментально витратити всю. Дуже любить червоні шарфи, замовляє їх у найвідоміших кравців. Може винайняти найдорожчий номер у готелі, бо там зупинявся Чарлі Чаплін чи Одрі Хепберн. Рахунки оплачує дружина — вона називає себе фінансистом. У неї немає ні дорогих шуб, ні діамантів, ні будинку за містом, як у актрис її рівня. "Шлюб не приніс їй здійснення заповітних бажань, — пише режисер у своїй книжці "Я, Фелліні". — Вона мріяла про дітей. Про власний будинок. І про вірного чоловіка. Я її розчарував. Вона мене — ні. Вона не лише надихнула мене на створення фільмів, а й завжди залишалася в моєму житті маленькою доброю феєю. Можливо, я її найкращий режисер, але не найкращий чоловік. Щоб віднайти віру, мені достатньо було звернутися до неї. Може, тому в мене ніколи не виникало потреби у формальній релігії. У моєму житті її місце займала Джульєтта".
Перед 50-річчям шлюбу Фелліні отримав свого останнього — п'ятого "Оскара". Зі сцени він вигукнув:
—?Перестань плакати, Джульєтто!
Але та заридала ще дужче. Ювілей весілля вони святкували в тому ж ресторані, де познайомилися. Подали закуски і раптом 73-річний Фелліні подавився шматочком моцарели. Оговтався, але згодом у нього стався серцевий напад. Він помер 31 жовтня 1993 року. Зі своєю Джульєттою прожив у шлюбі 50 років і один день.
—?Я без Федеріко — ніхто, — раз у раз повторювала вона на похороні чоловіка.
Вона пережила його на п'ять місяців. Померла від раку легень. Її поховали з фотографією чоловіка — так вона просила. На їхньому спільному пам'ятнику вигравіруваний напис: "Тепер, Джульєтто, ти можеш плакати".
Микиту Михалкова називав "маскальцоне"
На Московському міжнародному кінофестивалі 1963 року стрічку Федеріко Фелліні "Вісім з половиною" не хотіли нагороджувати.
—?Усі адекватні люди розуміли, що це — шедевр, — згадував режисер Григорій Чухрай, який головував у журі. — Радянські ж бюрократи вирішили, що має перемогти наш фільм "Знайомтеся, Балуєв". Я переглянув його і зрозумів, що це набір якихось чиновницьких радощів, що не мають жодного стосунку до мистецтва. "Вісім з половиною" протягом всього кінофестивалю був єдиним фільмом, що заслуговував на головний приз. Але на його конкурсному показі заснув Микита Хрущов. Для наглядачів із КПРС це був сигнал: Фелліні треба топити. На ранок усі газети винесли італійцеві вирок. Мене викликали в Міністерство культури й попередили: якщо голосуватиму за фільм Фелліні, покладу партквиток на стіл. Між тим у журі розбушувався скандал. Представники капкраїн не хотіли голосувати за "радянське гівно". Звісно вони вибрали Філліні, але для отримання призу їхніх голосів не вистачало б без підтримки соцкраїн, представників яких була більшість. Тих же попередили, що на них усіх чекають неприємності, якщо не дай Бог виберуть "Вісім з половиною". Зрештою я придумав, як викрутитися: перейменував головну премію. Вона стала називатися "За внесок у світовий кінематограф". Це розв'язало руки членам журі із соцкраїн і вони проголосували за стрічку Фелліні.
Згодом за цей фільм він отримав "Оскара".
Із Фелліні працював і російський режисер Микита Михалков. Вони зустрічалися на італійській студії. Щоразу, побачивши метра, Михалков падав на одне коліно, цілував йому руку і кричав: "Здрастуйте, геній!". Той реготав і називав Михалкова "маскальцоне" — пройдисвіт, шахрай.
3 
1
Коментарі
1