Ексклюзиви
Четвер, 12 липня 2007 17:08

Ольжич пропонував Шухевичу припинити партизанську війну

З-поміж лідерів 30–40-х років ХХ століття було немало видатних людей, але майже не було людей морально бездоганних. Це не дивно, бо епоха тотального терору й війн на знищення не вимагала лицарських чеснот. Та все-таки лицарі були. Олег Ольжич — із них.

Він — син поета Олександра Олеся (Кандиби), автора рядків "Сміються, плачуть солов"ї". Були вони зі збіднілого шляхетського роду, в їхньому гербі голуб сидить на короні. Вірші Кандиби-старшого переписувались у десятки тисяч дівочих пісенників. Отже, Олег рано побачив славу зблизька.

Він навчився читати на третьому році життя, а п"ятилітнім написав п"єсу з козацьких часів. Віршувати також почав рано. Та Ольжич писав не для дівчат. Іноді вони з батьком сварилися. Олег казав, що вірші Кандиби-старшого — для гімназисток і телеграфісток. Утім, Олег любив батька і вважав за найгірше бути Андрієм, молодшим сином Тараса Бульби.

Його перші поетичні спроби свідчать про вразливе серце. У дитинстві він колекціонував пташине пір"я. А пізніше, в оповіданні "Рудько (Життєпис одного півня)", писав: ми менше знаємо про те, що відбувається в душі у півня, ніж той півень знає про нашу душу.

Батько його 1919 року втік від більшовиків до Праги, а Олег з мамою лишився в Пущі-Водиці під Києвом. Ходив там до школи, але, вочевидь, не мав радянських симпатій. І то був клопіт, бо мати писала до Праги: "У тебе лишився син, який три роки не має батька. Ах, породивши дитину, роби з неї кого хочеш: англійця, поляка, зулуса, орангутанга — тільки не українця".

Олег знав дев"ять мов, грав на фортепіано та скрипці

Зрештою, їх випустили за кордон — після того, як Кандиба-старший написав про українську еміграцію погані вірші: "І стоїть УНР, як корова дурна?". Олег навчався в Празі в Карловому університеті і скоро досяг успіхів в археології, одержав докторський ступінь. Був знаний у Європі, читав лекції у США. При тім вважав археологію лиш засобом заробітку, якого не давала поезія. Тут Олег чинив, як і батько, що мав ветеринарну освіту й уже відомим поетом служив на київських бойнях.


Олег знав дев"ять мов, грав на фортеп"яно та скрипці. Був високий і сором"язливий. Дівчата дуже цікавились ним — але не закохувалися.

Ольжич узявся довести батькові, що УНР-Україна — зовсім не "дурна корова". У його віршах буяв культ сили. Хоч сам він фізично сильним не був і покладався на силу духу. Є в нього прикметний вірш 1935 року, де поет бачить себе семиголовим Змієм, що гине в бою за царівну:

Не вступлюсь! Туди, на бій розпучливий,

Безголовим впасти під коня!

Сім голів я маю, надокучливий,

Та єдине серце маю я.


Культ сили взагалі був властивий для поезії тої епохи. Силу поетизували й політики — Муссоліні, Гітлер, Сталін, японські самураї. Ольжича часом захоплювали Муссоліні, японці. А Гітлера він не любив, і ще 1940 року писав, що це дикий кабан, приречений здохнути. Взагалі, розумів: нам не поможуть німці чи японці. Не дивно, що Ольжич вступив до Організації українських націоналістів (ОУН), яка в боротьбі за державу покладалася сама на себе. Перше оунівське псевдо у нього було — Ідеаліст. У його передвоєнній поемі "Незнаному воякові" є рядки про майбутню Державу — не "від Сяну до Дону", а "від Карпат до Паміру":


Над диким простором Карпати-Памір,

Дзвінка і сліпуча, як слава,

Напруженим луком на цоколі гір

Ясніє Залізна Держава.


У житті Ольжич сповідував ті самі принципи, що й у поезії. В ОУН він очолив культурну референтуру. Але коли 1938 року Гітлер "з"їв" Чехо-Словаччину й Закарпатська Україна спробувала здобути незалежність, він поїхав захищати її разом із бойовиками ОУН. Карпатська Січ тоді не втрималась, а Олег потрапив до угорського концтабору.

Він до кінця лишався поетом і гуманітарієм. А тому, коли ОУН розкололася, пристав не до радикалів-бандерівців, а до більш поміркованих мельниківців і став заступником полковника Андрія Мельника. На початку радянсько-німецької війни на Ольжича покладено координацію похідних груп ОУН(м), які рушили на батьківщину. Неймовірно, але на сході України до них приєдналося більше людей, ніж на заході. Німцям це дуже не сподобалося. Вони оголосили націоналістів своїми головними ворогами на окупованих українських територіях. Невдовзі в Києві розстріляли бургомістра-мельниківця й замінили всю поліцію на неукраїнську.

Гестапо сотнями знищувало мельниківців. Вони пішли в підпілля, але гинули далі. На початку 1942-го Ольжич знайшов машину для поетеси Олени Теліги, щоб вона могла виїхати з Києва. Теліга відмовилася й загинула в Бабиному Яру. Вразливий Ольжич кожну з тих смертей брав близько до серця. Військовому лідеру це, можливо, не личило — але він не був військовим.

Цікаво, що 1944 року відбулися переговори між Ольжичем і командиром УПА генерал-хорунжим Романом Шухевичем, якого той знав іще з Карпатської України. Ольжич пропонував йому неймовірну річ: коли прийде Радянська армія, припинити партизанську війну, щоб уникнути жертв. Навпаки, всім, хто тільки зможе, треба легалізуватися. Хлопцям призовного віку — йти до радянського війська, іншим — працювати в радянських установах. А все заради того, щоб згодом, поступово й мирно, здобути незалежну Україну.

Шухевич тоді не погодився. А через багато років незалежна Україна таки постала — майже за сценарієм Ольжича. Цю Україну, гірше чи краще, створили люди, які легально працювали в радянських державних структурах.

Дійшло до того, що на Ольжича полювало і гестапо, і служба безпеки бандерівців, і енкаведисти. Саме в цей час, перебуваючи в підпіллі, він вирішив одружитися. Знайшов на Турківщині, в Карпатах, православну церкву в селі Яблінка Вижня й обвінчався там 2 серпня 1943 року з Катериною (Калинкою) Білецькою, професорською донькою, яку знав ще з її дитинства. Вони з Катериною заприсяглися не повідомляти про своє вінчання нікому до кінця війни. Після одруження бачилися таємно, жили порізно. Удавали незнайомих між собою, коли доводилося разом зустрітися на людях.


На початку 1944-го гестапо провело чергову масштабну хвилю арештів оунівців.

Арештували й полковника Мельника. Ольжич став замість нього на чолі Проводу ОУН(м). На Заході наближалося відкриття другого фронту. Ольжич ще з-перед війни мав добрі зв"язки в Європі та Америці, тож до певної міри сподівався на західних союзників. До них і послав своїх агентів. Вони пройшли через усю Європу й були інтерновані в Іспанії. Спроба закінчилася нічим, але німцям вона здалася надто небезпечною.

Гестапо арештувало Ольжича у Львові 25 травня 1944 року, в домі на вулиці Личаківській, 32. Там є тепер меморіальна дошка.

Загадка цього арешту має кілька версій.

Ця квартира не була конспіративною, за нею наглядало гестапо, і Ольжич це знав. Чому ж він туди пішов — відкрито, та ще й без зброї? Більшість дослідників віддають перевагу такій версії. Ольжич не хотів силового вирішення конфлікту між ОУН-мельниківцями й ОУН-бандерівцями. А обставини нібито вимагали такого вирішення негайно. Не віддати наказу він не міг — як лідер воєнного часу. А віддати наказ також не міг — як поет. Третього ж було не дано. Тому Ольжич свідомо вибрав ту квартиру. Його смерть не розв"язувала конфлікту, але він принаймні знав, що загине від рук ворогів, а не своїх.

Його кинули до концтабору Заксенхаузен. Там Ольжич помер під час допитів. Через місяць, дізнавшись про це, у Празі помер його батько Олександр Олесь. А ще за кілька днів у Катерини народився син, якого теж назвали Олегом.

1907, 21 (за старим стилем 8-го) липня — у Житомирі народився Олег Кандиба. Батько — поет Олександр Олесь (Кандиба), мати — Віра Свадковська, гімназійна вчителька
1919 — батько залишає сім"ю в Пущі-Водиці під Києвом й емігрує до Чехо-Словаччини
1923 — Олег із матір"ю переїздять до Праги
1925 — починає навчання у Карловому університеті (філософія) та на літературно-історичному відділенні Українського педінституту
1929 — вступає до Організації українських націоналістів (псевдо — Ідеаліст)
1930 — перші публікації в періодиці (псевдоніми Олег Ольжич, Лелека)
1935 — виходить збірка віршів "Рінь", а друга й остання прижиттєва — "Вежі" — 1940 року, обидві у Празі
1939 і далі — перебуває на різних постах Проводу ОУН (мельниківців)
1944, 9 червня — забитий у концтаборі Заксенхаузен, спалений у крематорії
Дружина Олега Ольжича, овдовівши, більше заміж не виходила. Його син Олег Кандиба живе в США, тепер на пенсії. У Ліґайтоні, штат Пенсільванія, є меморіальний дім Олега Ольжича

Зараз ви читаєте новину «Ольжич пропонував Шухевичу припинити партизанську війну». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3864
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода