Ексклюзиви
Четвер, 28 жовтня 2021 06:25

"Незалежність церкви має не менше значення, ніж самостійність державна"

— 300 років у Російській імперії церковні собори не збиралися. Цар не велів. Та Святе письмо передбачає скликання соборів. Писання ми знаємо і дотримуємося. Тому сміливо тут зібралися, — говорить настоятель Софії Київської 57-річний Василь Липківський під час Всеукраїнського православного церковного собору 17 жовтня 1921-го.

Українська церква потрапила в залежність до Москви 1686 року. Тоді царські посланці хитрістю та підкупом добилися від Константинопольського патріарха Діонисія дозволу на підпорядкування Київської митрополії.

Частина духовенства береться за відновлення самостійності під час Української революції 1917–1921 років. У грудні 1917-го при Софійському соборі створюють Всеукраїнську православну церковну раду. Її очолює 58-річний Олексій Дородніцин. Він досліджує й добре знає історію неправомірного підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Першим висуває ідею оскарження в Константинополі статусу православної церкви в Україні.

Автор: tsdazu.archives.gov.ua
  Всеукраїнський православний церковний собор відбувся у Софії Київській 14–30 жовтня 1921 року. Учасники сфотографувалися перед Будинком митрополита поряд із храмом
Всеукраїнський православний церковний собор відбувся у Софії Київській 14–30 жовтня 1921 року. Учасники сфотографувалися перед Будинком митрополита поряд із храмом

Влада у Києві належить Центральній Раді, а потім гетьману Павлу Скоропадському. Та в них не доходять руки до розриву з Московським патріархом. Зацікавлені у відокремленні священники діють самостійно. У травні 1918-го скликають церковну комісію й розробляють "Проєкт Конституції Української Церкви". В ньому обґрунтовують ідею широкої автономії. Текст надсилають Патріарху Московському Тихону, який відкидає прописані в документі положення.

1919 року борців за автокефалію української церкви починає підтримувати міністр культів в уряді Директорії Української Народної Республіки Олександр Лотоцький. Закликає українізувати церкву.

"Справа незалежності церкви має не менш поважне значіння, ніж самостійність державна, — писав він у спогадах. — Автокефалія в тій самій мірі стоїть більмом в оці тих, хто націо­нальне визволення українців вважає за кривду для "единого русского народа".

Митрополит Київський і Галицький Антоній (Храповицький) закликає вірян не підтримувати рух за відокремлення від Москви, позбавляє приходів священників-прихильників українізації. За розпорядженням влади січові стрільці арештовують митрополита й готуються розстріляти за державну зраду. В останній момент покарання змінюють засланням до Бучацького монастиря на Тернопільщині.

У січні 1919-го Директорія видає закон, що проголошує повну незалежність Української православної церкви. Завершити процес має Всеукраїнський православний собор та рішення Вселенського патріарха в Константинополі. Домовлятися з ним відправляють посла Олександра Лотоцького.

Там він дізнається, що Вселенського патріарха Германа V усунули за прихильність до Німеччини під час Першої світової війни. Українець йде до містоблюстителя престолу Дорофея. Той вислуховує і частує щербетом. Та конкретних обіцянок не дає, пропонує зустрітися пізніше.

Тоді ж до Константинополя приїжджає колишній митрополит Антоній (Храповицький), який зміг залишити місце заслання. З ним група єпископів, які скаржаться Дорофею на українську владу. Серед прибулих — Одеський митрополит Платон (Рождественський). Він бідкається в листі: "З бороди та голови митрополита Антонія вищипано по одному волоску всю ростинність. Цим хотіли сплюгавити православну його ієрархічну гідність до вигляду католицького ксьондза".

За тиждень Олександр Лотоцький отримує повідомлення з канцелярії Вселенського патріарха. В ньому зазначено, що для отримання автокефалії потрібна незалежність України, дозвіл від Москви та воля Вселенського патріарха. Посол розчарований.

Допомогти йому береться турецький митрополит Деркоський, який живе поряд із представництвом УНР в Константинополі. Духівник відвідує канцелярію й переконує надати томос українцям без додаткових умов. Мають тільки почекати на обрання нового Вселенського патріарха.

"На всеношній службі Божій зібралася велика сила народу. Не тільки в соборі, а й навкруги нього було тісно. Народ плакав, чуючи Апостол, Євангеліє і псалми рідною мовою. Всі відчували, що це вперше після віків неволі "моляться на волі невольничі діти", як передбачав Шевченко", — згадував Василь Липківський про перше богослужіння українською мовою у Києві. Провели його 22 травня 1919-го у Військово-Микільському соборі. Хором диригував композитор Микола Леонтович.

Настоятель Софії Київської береться за переклад релігійних текстів та закликає правити українською по інших церквах. Селяни називають службу рідною мовою "божественною", Липківського — "народним митрополитом".

Автор: tsdazu.archives.gov.ua
  Делегати Всеукраїнського православного церковного собору 21 жовтня 1921 року обрали Василя Липківського митрополитом Української автокефальної православної церкви. Академік Агатангел Кримський назвав його ”апостолом українського релігійно-національного відродження”. 1937-го розстріляли у Києві за ”антирадянську діяльність”
Делегати Всеукраїнського православного церковного собору 21 жовтня 1921 року обрали Василя Липківського митрополитом Української автокефальної православної церкви. Академік Агатангел Кримський назвав його ”апостолом українського релігійно-національного відродження”. 1937-го розстріляли у Києві за ”антирадянську діяльність”

"Приходимо в село Петрівці, а там уже "гудуть". Храм закрили, ми й не смієм заходити. Селяни — одні "за", другі — "проти", — писала у спога­дах хористка Олена Стеценко. — Ну, Митрополит Липківський і каже: "Добре, служитимемо на кладовищі". Були ж там і наші прихильники. Став Митрополит правити, ми співаєм. Уже нас так обступили, ми й не бачимо, що там робиться. А люди: "Батюшечка, так це ж по‑нашому! Голубчику, та я ж це розумію!" Руки йому цілують. Нас просять зайти в хату. Отак ми їх українізували".

Паніка охоплює духовенство, яке зберігає вірність Московському патріархату. Говорять, що проукраїнського духівника слід піддати Всеросійському церковному суду. Але українське духовенство не зупиняється.

"Відродження церкви — це не лише богослужіння українською мовою, — писав у нарисі "Розмосковлення української церкви" Іван Огієнко. — Вона мала повне своє власне життя, довгими віками вироблене. В ньому богослужбова мова — тільки частина. Йдеться про повне розмосковлення церкви — повернення всього того, що від неї забрали".

Всеукраїнська православна церковна рада приймає постанову, якою оголошує церкву незалежною від Москви. Скликає собор, але жоден із єпископів не погоджується взяти участі.

"Подумайте только, какой грех вы берете на свои души, — публікують своє звернення єпископи у серпні 1921-го. — Отвергаете митрополитов Божьих и подчиняетесь людям мирским. Куда могут привести они вас. Они уже отняли у вас святую Церковь Христову, разорили вашу мирную жизнь, посягнули на вашу веру святую, само благочестивие христианское извратили и постоянно внушают вам гнев, ярость, злобу, поднимают на борьбу с воображаемыми врагами".

Прихильники українізації церкви збираються в Софії Київській на Покрову — 64 священники, 17 дияконів, вірян із різних регіонів України. Всього 432 особи. Серед них — академіки Агатангел Кримський і Сергій Єфремов, композитор Кирило Стеценко, письменники Людмила Старицька-Черняхівська та Григорій Косинка.

Приймають "Канони Української православної церкви". В них підкреслюють: "Насильством панства й царства Московського позбавлено було волі нашу церкву". Підтримують Українську автокефальну православну церкву. Затверджують її головні засади — відокремлення від держави, соборність, рідна мова в храмах. Не підлягає керівництву інших церков.

Василя Липківського обирають митрополитом Київським і всієї України. Висвячують першого єпископа за практикою стародавньої Александрійської церкви — покладанням рук усього присутнього духовенства. Його заступником та архієпископом Київським стає протоієрей Нестор Шараївський. Разом висвячують іще 27 єпископів.

У завершальний день собору митрополит Василь (Липківський) звернувся до присутніх: "Все, що сталося, було підготовлено найкращими силами України. Кожен із вас повинен бути апостолом церкви української".

6 мільйонів прихожан, 3 тис. священників та 32 єпископів мала Українська автокефальна православна церква 1926-го. Її заснували за сім років до того законом Директорії УНР. Очолював митрополит Василь (Липківський). У жовтні 1927-го Другий Всеукраїнський церковний собор під тиском чекістів позбавив його звання митрополита. УАПЦ назвали "ланкою антирадянського підпілля націоналістів" і ліквідували. Про відродження церкви проголосили 22 жовтня 1989 року на Соборі священників і мирян у Львові. 2018-го інтегрувалася в Православну церкву України.

Зараз ви читаєте новину «"Незалежність церкви має не менше значення, ніж самостійність державна"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 753
Голосування Чи готуєте “тривожну валізку” у разі можливого нападу Росії на Україну?
  • Так, вже склали потрібні речі
  • Зберу, коли загроза буде більш очевидною
  • Ні, це нагнітання паніки
  • Мені до цього байдуже
Переглянути