"Я бачив, як голова цієї баби звалилася в кошик, і я хотів би, прокляття, описати задоволення тих, хто нарешті стали свідками, як ця тигриця проїхала через весь Париж у возі шкуродера, — нотує для газети про королеву Франції Марію-Антуанетту революціонер Жан Ебер 16 жовтня 1793 року. Того дня їй відтяли голову на гільйотині. — Прокляту голову нарешті відокремили від шиї шльондри, і повітря струснуло — чорт забирай — від криків: "Хай живе Республіка!". Та репортер визнає: "Утім розпусниця до своєї смерті залишалася зухвалою і відважною".
За кілька годин до цього, о пів на п'яту ранку, королева, яку все життя звинувачували в розбещеності, пише останнього листа. Півгодини тому їй прочитали вердикт революційного суду: смертна кара за державну зраду. Мовляв, Марія-Антуанетта підтримувала зв'язки з державами, ворожими Франції, сприяла перемозі супротивника і зрадила інтереси своєї країни. Уперше за кілька місяців у в'язниці їй дали дві свічки, чорнило й папір. 37-річна королева чекає смерті, як визволення: п'ять місяців тому стратили її чоловіка Людовика?XVI й розлучили з 8-річним сином Луї-Шарлем, якого віддали на виховання шевцеві-революціонеру. Хлопчика змусили обмовити матір: на суді сказав, що мала з ним стосунки як із чоловіком.
"Мені щойно винесли вирок, — пише Марія-Антуанетта зовиці. — Але це вирок не до ганебної смерті — вона ганебна лише для злочинців, — а до можливості з'єднатися з Вашим братом. Безневинна, як і він, сподіваюся проявити ту ж твердість духу, що він проявив в останні миті свого життя. Я спокійна, як бувають спокійні люди, коли совість ні в чому не дорікає. Шкода покидати бідних дітей. Ви знаєте, що жила лише для них. Нехай мій син ніколи не забуває останніх слів свого батька, які я гаряче повторюю йому: нехай ніколи не прагне помсти за нашу смерть". Далі просить пробачення у всіх і прощає ворогів. "У мене були друзі, — додає наприкінці. — Думка, що розлучаюся з ними назавжди і що це принесе їм горе, викликає один із найглибших жалів. Нехай принаймні знають: до останньої хвилини я думала про них".
Цього листа рідні зможуть прочитати тільки за 21 рік. Уже не буде чоловікової сестри — їй також відрубають голову. Син помре від туберкульозу 10-річним. Донька Марія-Терезія Шарлотта стане герцогинею Ангулемською. А вірний друг, імені якого не називає у листі королева, — шведський граф Ферзен — її коханий опиниться за кордоном. Він усе життя любив Марію-Антуанетту, але лише в найважчі для її родини роки наважився наблизитися й допомагати.
Млявий, інертний, нерішучий Людовик?XVI був і поганим королем для своєї країни, і непідходящим чоловіком для безтурботної, веселої і легковажної дружини. У хвилини небезпеки — а вона не полишає їх в останні роки, відколи революція у Франція почала набирати обертів, — він не може прийняти життєво важливих рішень. І лише граф Ферзен підтримує Марію-Антуанетту. Організовує втечу королівської родини 20 червня 1791-го. Та подружжя впізнали в дорозі й силою повернули до Парижа. Граф перебрався до сусідньої Бельгії, таємно листувався з королевою. Оббив десятки порогів, написав сотні листів дипломатам, монархам різних країн, щоб ті допомогли врятувати кохану. Але все марно.
У той час, коли Марія-Антуанетта пише листа, Ферзен занотовує у щоденнику: "Найбільше горе в тому, що вона в останні миті свого життя була зовсім самотня, нікого не було, хто втішив би її, нікого — з ким вона могла поговорити б".
Марія-Антуанетта ретельно одягається, бо знає: цей день увійде в історію. Біла сукня, легкий шалик на плечі, найкращі туфлі з тих, що має. До місця страти її везуть возом ката. Замість сидіння — груба дошка, руки зв'язані за спиною.
Художник Жак-Луї Давид стоїть на перехресті і кількома штрихами накидає портрет королеви: на ньому не молода кокетка, законодавиця мод і стилю рококо, яку зображували придворні художники, а бліда жінка, постаріла, посивіла, із запаленими від довгого перебування в темряві в'язниці очима. На голові очіпок — кат перед стратою її обстриг. Але тримається вона гордо й велично: обличчя ніби скам'яніло, вуста стиснуті, у постаті — зневага й рішучість. Королева сидить на нетесаній дошці, як на троні. Жінка легко піднялася на ешафот. Востаннє глянула на небо. Її швидко штовхають до гільйотини. Глухий удар ножа й кат підіймає за волосся голову, що стікає кров'ю.
—?Хай живе революція! — горланить натовп.
Труп Марії-Антуанетти із шістьма десятками інших обезголовлених у трунах везуть на цвинтар і кидають у спільну могилу. У муніципалітет могильник приносить рахунок: 6 ліврів за труну колишньої королеви, 15 ліврів і 55 су — копачам. Мізерні витрати: королева могла за вечір програти в карти 170 тис. ліврів, купити браслет за 250 тис., а у свій палац Тріанон вклала близько 2 млн.
За 22 роки Людовик?XVIII розпорядиться відшукати місце поховання Марії-Антуанетти. Могильники розгублені. Та хтось згадує, що труну королеви залили негашеним вапном. Лопата натикається на твердий пласт. "І по напівзотлілій підв'язці визнають, що жменя безбарвного пилу, яку, здригаючись, знімають із вологої землі, — це і є останній слід тієї, яка колись була богинею грації і смаку, а потім — королевою всіх страждань", — напише Стефан Цвейґ у романі "Марія-Антуанетта".
7 років у шлюбі залишалася цнотливою Марія-Антуанетта (1755–1793) — донька австрійських імператорів Франца І Марії-Терезії з династії Габсбурґів. Вона вийшла заміж у 15 за на рік старшого спадкоємця французького престолу — Людовика?XVI з династії Бурбонів. Родичі з обох сторін чекають появи на світ спадкоємця. Та королева досі цнотлива. У її чоловіка фімоз — не оголюється голівка статевого члена. Про неспроможність молодого короля — Людовик?XVI вже зійшов на престол — пліткують придворні дами, офіцери, камеристки. На вулицях про це складають памфлети. Зрештою Людовик дає згоду на операцію. І от перша шлюбна ніч. Королева завагітніє у 22. Вона народить королю четверо дітей. Марія-Терезія-Шарлотта проживе 73 роки, Луї-Жозеф помре 7-річним, Луї-Шарль — у 10, а Софія-Беатріс — в 11 місяців
4 
1
Коментарі
1