"Не можу сказати, що я його любила". Леонід Гайдай у своїй фільмах нявкав і гавкав за котів і собак

 

— Мамо, я виходжу заміж за Льоню!

— Ніно, невже нікого кращого не знайшла? Він же зовсім хворий! Ти ж дитинку захочеш, а від осинки не родяться апельсинки! — сплеснула руками майбутня теща Леоніда Гайдая.

Вона не могла зрозуміти, що ж такого видатного в цьому худющому, капловухому, з виразкою шлунка студентові знайшла її весела, талановита донька — Ніна Гребєшкова. За нею впадали лауреат Сталінської премії, який знімався в кіно, дорослий льотчик. А тут таке диво в окулярах.

— Чому за нього?

— Ну, він мені подобається.

— Ти думаєш, у нього нема недоліків? Дивися: якщо зможеш із ними миритися, виходь. А як зберешся перевиховувати — тільки час змарнуєш.

Із Гайдаєм Ніна Гребєшкова вчилася у ВДІКу: вона — на актрису, він — на режисера.

— На одній із репетицій я сиділа спиною до дверей, заходили якісь люди. Нічого не відбувалося, і тут шкірою я відчула Гайдая, — згадує Ніна Павлівна знайомство. — Його соромилася, боялася сказати дурницю. Він був старший на вісім років, після фронту. А мені всього 17.

Майбутній режисер пішов проводжати дівчину після пізньої репетиції. А потім ще й ще.

— Чим більше ми спілкувалися, тим більше я його по-жіночому жаліла. Щоранку сорочка несвіжа, синці під очима… Я не знала, що Льоня після наших нічних прогулянок спізнювався на електричку і ночував на вокзалі. А вранці біг в інститут.

Вони зустрічалися шість років. Якось Гайдай заявив:

— Що ж ми оце так ходимо? Давай одружимося!

Ніна сприйняла це як жарт:

— Давай. Але ж ми разом виглядаємо кепсько: я низенька, ти високий.

— Знаєш, Нінок, — Гайдай тільки так називав кохану, — велику жінку я не підійму. А маленьку буду на руках носити!

Одружилися 1 листопада 1953-го. У РАЦСі наречена відмовилася взяти прізвище чоловіка.

— Гайдай — це щось незрозуміле — не чоловік, не жінка. І мене вже знають у кіно як Гребєшкову.

Чоловік образився, але нічого не сказав. Узагалі свої почуття приховував. Усе в собі носив. І ревнощі, і образи. Коли дружина по молодості питала в нього, чи кохає він її, скупий на емоції Леонід робив великі очі:

— А що, про це треба говорити?

— А як ти думаєш? Молодій жінці приємно чути такі слова.

— Нінок, ти нічого не розумієш.

Кохану не зраджував, але захоплювався вродою героїнь своїх фільмів — актрисами Наталією Селезньовою, Наталією Варлей. Дружина знала про це, дозволяла і навіть потурала. Якось у Таджикистані на прийомі він побачив балерину:

— Нінок, подивися, яка красуня!

І Гребєшкова тихцем пробралася до дівчини:

— Он той довгий в окулярах хоче з вами потанцювати, але соромиться. Запросіть його сама, будь ласка.

Коли балерина підійшла до Гайдая, той розцвів від щастя.

Молоде подружжя винайняло кімнату. Та в побуті великий режисер нічого не тямив:

— Нінок, у тебе машина барахлить, кран тече, лампочка перегоріла…

Одного разу жінка не витримала:

— Льоню, все. Я втомилася, більше так не можу, все на мені. Ти займаєшся творчістю, тим, що тобі цікаво, а я, як віл, тягну весь дім. Я їду до мами.

Гайдай помовчав кілька хвилин і тихо сказав:

— Якщо ти підеш, я загину…

І вона залишилася.

Хоча Гайдай був успішним режисером, все ж більшість грошей заробляла дружина. Вона знімалася в головних ролях, і 1958 року родина купила за 120 тис. крб кооперативну квартиру. В'їхали туди із розкладачкою і книжковою шафою. Після зйомок "12 стільців" 1971-го в домі з'явилися чотири знамениті стільці, що залишилися із двох порубаних під час зйомок стрічки гарнітурів. Гайдай викупив їх у кіностудії та поставив у своєму кабінеті. Тоді ж придбали і "жигулі". Машину водила Гребєшкова.

Перший успіх як режисеру Гайдаю принесли короткометражки "Пес Барбос і незвичайний крос" і "Самогонники". Подальші його комедії займають перші місця в прокатах.

— У кінокомедії повинно бути якомога менше слів, — казав. — А ті, які є, повинні бути лаконічними, відточеними й бити прямо в ціль.

Ходив у кіно на свої фільми й радів:

— Минуло 20 років, а мої стрічки йдуть! І досі глядачі сміються в тих самих місцях.

За оригінальні ідеї акторів заохочував шампанським. Після зйомок "Кавказької полонянки" Юрій Нікулін заробив 24 пляшки, Євген Моргунов — 18, а Георгій Віцин — одну. Але не тому, що вигадував мало — просто не любив шампанське. Після цього фільму Гайдай перестав запрошувати цю трійку. Моргунов прийшов на знімальний майданчик п'яний, ще й з двома прихильницями. Режисер не пробачив такої безвідповідальності.

У кожну свою стрічку Леонід Гайдай включав епізоди з котами. Особливо любив чорних. У фільмах при озвучуванні він сам нявкав за котів і гавкав за собак. Удома в нього завжди жили пси, останнього звали Річі. Режисер навчив його одного трюку. Наприклад, питав у гостя:

— А ви читали таку-то статтю в "Правді"? Ні? Річі, принеси "Правду".

Собака приносив потрібну газету. Гайдай гортав її:

— Ні, ця стаття в іншій газеті. Річі, давай "Известия".

Той приносить. Потім була "Советская культура", "Советский спорт" і так всі вісім газет, які передплачував режисер. Складалося враження, що пес уміє читати. Гості були шоковані. Насправді ж Гайдай навчив Річі брати верхню газету зі стосу.

Леонід Іович любив грати в карти чи на одноруких бандитах. Програвав багато грошей, але переконати його не можна було — робив так, як йому хотілося.

— Льоня, так ніхто не живе! — пробувала сперечатися дружина.

— Як ніхто? Я так живу.

У часи перебудови досить небідна за радянськими мірками родина перетворилася на подружжя скромних пенсіонерів. Гребєшковій давали мізерну пенсію, і вона стала збирати додаткові документи на перерахунок.

— Навіщо ти це робиш? — спитав чоловік.

— Хочу хліба з маслом.

— Я куплю тобі цей хліб із маслом, — не хотів просити ласки у влади режисер.

У 70 років у Леоніда Гайдая почалося запалення легень, але він продовжував курити. Крім того, роз'ятрилася стара рана, яку отримав на війні. Гайдай покаявся перед коханою:

— Знаєш, Нінок, я дуже винен перед тобою. Не зняв для тебе жодної картини.

Гребєшкова, яка зіграла у 60 фільмах, у Гайдая знялася лише в шести епізодичних ролях, розсміялася:

— Зате жодної картини тобі не зіпсувала.

19 листопада 1993 року дружина сиділа біля Гайдая в лікарні. Розмовляли про посаджений на дачі часник. І ось він вдихнув... і не видихнув. Тромб перекрив легеневу артерію.

— Я навіть не одразу зрозуміла, що залишилася сама, — згадує Ніні Гребєшкова. — Ми прожили разом 40 років. Не можу сказати, що я його любила. Але цінувала безмірно. Я розуміла, що він унікальний. Єдиний у своєму роді. А любити… Мені не подобається це слово. Воно всього не вміщає. Можна любити борщ, каву чи сніг, який летить із неба. У мене було інше. Таке щемливе ніжне почуття. Я відчувала його краще, ніж себе.

На сороковини Гайдая квартиру родини залило зверху гарячою водою — сусіди забули закрити кран.

— Це Льоня-Водолій, — сказала Ніна Гребєшкова. — Тільки чому окропом?

×