Усе почалося 60 років тому, 1947-го, у місцевості Кумран за 60 км на схід від Єрусалима. Пастушок-бедуїн, збираючи під вечір кіз, натрапив на печеру. А в ній — сотні рукописів, схованих у глеках. Для малого це була лиш купа непотребу — старий мотлох і черепки. Він нарізав кілька шматків пергаменту, зсукав собі з них пасок і пішов далі шукати худобу. Його дорослі співплемінники-кочівники збагнули, що це якісь старожитності. Запропонували їх єрусалимським антикварам. Ті охоче купували навіть невеликі шматки шкіри з написами. Але навіть не здогадувалися, що мають справу з найстаршими у світі текстами Святого Письма.
Бедуїни навідувалися у печери доти, аж доки кілька сувоїв не потрапили до рук місцевих фахівців — професора Єрусалимського університету Елієзера Сукеніка й настоятеля монастиря св. Марка митрополита Афанасія. Останній, до речі, непогано заробив на рукописах. Чотири згортки, які він придбав за 50 фунтів, кілька років по тому він перепродав за $250 тис. Саме завдяки цьому знахідки набули розголосу — про них дізналися науковці, церква, заговорила преса.
У Юдейську пустелю Ватикан відрядив експедицію на чолі з отцем Роланом де Во — ченцем-ученим з ордену домініканців. У Єрусалимі він очолював Французьку школу з вивчення Біблії та археології. До 1956-го група дослідила 11 печер біля Мертвого моря. Загалом у них знайшли 900 текстів. Збирати їх довелося з понад 25 тис. клаптиків. Деякі були завбільшки з поштову марку. Написані були між III ст. до н. е. і початком I ст. н. е. давньоєврейською, арамейською та давньогрецькою мовами й містили всі книги Старого Завіту, окрім Книги Естер.
Клапті рукописів спершу групували за певними ознаками: матеріалом, на якому вони написані, мова, чорнила, почерк. А потім збирали як звичайний пазл. Легко вдавалося зібрати тексти, які вже були відомі — тут можна було здогадатися, яке речення чи слово може стояти. Та все одно іноді доводилося перебрати по кількадесят комбінацій. Ті ж документи, які вчені лише відкривали для себе, відновити було важче. У найскладніших випадках це займало до 20 років. Тому публікація кумранських текстів зайняла майже півстоліття: рукописи з першої печери вийшли окремою книгою 1955 року, а останній том — 2001-го.
На початок XX ст. церкві ледь удалося подолати сумніви в історичності Біблії. Скептики вважали її збіркою казок, аж доки археологи не відкрили руїни Ура Халдейського, звідки вийшов Авраам, Вавилону, взяття якого персами напророкував пророк Даниїл, Ніневії, де проповідував пророк Йона.
Тоді критики почали закидати, що Біблію писали не впродовж століть, а скомпілювали набагато пізніше — в античні часи. Зрештою, доти її найстарші рукописи були датовані лише II–III ст. н. е. Тобто часами, коли християнство перетворювалось у панівну релігію Римської імперії. Тому значно давніші кумранські згортки стали вагомим козирем у руках богословів. Уже самим фактом свого існування вони заперечували можливість втручання християн у Святе Письмо.
Крім біблійних текстів, у печерах знайшли багато іншої літератури, а також документи із життя якоїсь релігійної громади. Коли ж дослідники їх переклали, почали радіти ті, хто заперечував, що Христос жив насправді. У сувоях немає жодного тексту з Нового Заповіту. Зате в документах згадується "Обранець" або "Вчитель праведності", що зазнав страждань. Але він помер від старості своєю смертю. Життя у спільноті нагадувало монастирське, ритуали — церковні таїнства. Усім керували 12 старійшин — геть як апостолів. Але все це було? за століття до народження Ісуса.
Деякі клаптики були завбільшки з поштову марку
Лектори з радянського товариства "Знання" відразу почали переконувати, що Христос — особа вигадана. Мовляв, отримані докази того, що ідея Месії, який страждатиме за людські гріхи, існувала задовго до того, як начебто народився Ісус. Євангелісти ж просто переказали старовинні легенди, які в Палестині століттями передавали з уст в уста.
Отже, тексти, які підтверджували справжність Старого Завіту, почали використовувати як заперечення Нового.
Провина за таке тлумачення почасти лежить на позиції церкви й експедиції Ролана де Во. Її робота була оповита таємничістю, а це породило підозру, що Ватикан намагається приховати якусь правду. Окрім того, висновки, які поспіхом зробив на місці розкопок керівник експедиції на початку 1950-х, були дуже поверховими.
На початку нашої ери в Палестині існували три гілки юдаїзму: консервативні фарисеї, практичні саддукеї та аскетичні єсеї.
Про останніх відомо було небагато. Вони нібито брали участь у боротьбі проти римлян, які оволоділи Палестиною. Але, втративши надію на успіх, усамітнилися в поселеннях неподалік Мертвого моря.
При вступі до громади новонавернений обіцяв шанувати Всевишнього, бути справедливим, а діставши владу — не зазнаватися. Єсеї були стримані в їжі й одязі, дотримувалися безшлюбності. На виховання брали чужих дітей. Жили із сільського господарства, майно було спільним. Усе необхідне в поселенні єсеїв виготовляли самотужки, контактів з купцями уникали. Надавали великого значення чистоті. Головним покаранням була заборона брати участь у спільних трапезах.
Де Во ідентифікував Кумран як колонію єсеїв, де вони жили та переписували тексти. А знахідки, які не підпадали під цю теорію, він відкидав чи підлаштовував під неї.
Подальші вивчення джерел й археологічні розкопки дозволили поставити під сумнів цю версію. Так, наприклад, разом із пергаментами у перших печерах було знайдено дивний сувій з мідної пластини, в якому вказувалося на місця, де заховані коштовності. Це аж ніяк не можна було пов"язати з добровільною бідністю єсеїв.
Знайдений стіл із чорнильницями, на якому начебто переписували тексти, виявився замалим для того, аби продукувати таку кількість рукописів. Згодом подібні столи знайшли в багатьох місцевостях по всьому узбережжю Мертвого моря: їх використовували для торгівлі. Окрім того, графологічна експертиза сувоїв виявила почерки понад 500 людей. Зрозуміло, що стільки копіювальників просто не помістилися б у печерах. Зрештою, сама секта була нечисленною — в межах кількох тисяч. Чи потребували вони аж такої кількості священних текстів?
Якою була роль єсеїв у становленні християнства і чи належав до них Христос — доказів поки що немає.
Професор Джеймс Чарльзворт із Прінстонської богословської семінарії, США, спробував піти зворотним шляхом. У Новому Заповіті він почав шукати сліди єсейської філософії. Схожостей не бракує: проголошення Нового Заповіту, заклик повністю присвятити себе служінню Господові, вчення про Святого Духа тощо. Але Христос критикує звичаї, властиві також і єсеям. Особливо, що стосується фанатичного дотримання обрядів, навіть на шкоду їх первісному духовному значенню. Це означає, що сам Христос і його учні були обізнаними з усіма течіями юдаїзму, могли контактувати з єсеями, але ними не були.
Чим же тоді є кумранська знахідка? Певний час існувала гіпотеза, що печери служили генізою — приміщенням, де в юдеїв знаходять свій останній притулок зотлілі релігійні рукописи. Таке собі кладовище книг. Проте археологи ще не знаходили генізи так далеко від храмів. Тому в печерах могло бути лише книгосховище, архів або тимчасовий прихисток сувоїв, яким загрожувало знищення під час війн з римлянами. Така версія цілком можлива, враховуючи юдейську традицію шанобливого ставлення до книг.
Відкриття, пов"язані з сувоями Мертвого моря, тривають. Торік виринув новий пергамен з уривками з Книги Левіт. Його ізраїльські поліцейські випадково вилучили у контрабандиста під час обшуку.
2 
1
Коментарі