На Кубу доставили українські ракети

Чи не була перебільшена загроза ядерної війни восени 1962 року під час Карибської кризи, розповідає Сергій Плохій, 55 років, професор історії в Гарвардському університеті, США:

— Світ тоді був поділений на два табори, кожен із них мав ядерну зброю. І будь-який непередбачений випадок міг призвести до обміну ядерними ударами. На певному етапі могли не витримати нерви в командувача якогось підрозділу чи навіть у людини, яка безпосередньо відповідає за пуск ракети. Бомбардування території Куби могло спричинити удар по території супердержав. Тому я думаю, що ситуація була дійсно небезпечна. Ясно, що Джон Кеннеді чи Микита Хрущов не збиралися вести війну, але ситуація легко могла вийти з-під контролю. Гадаю, світ таки був на межі ядерної війни 1962 року.

Карибські події відбулися після польоту Юрія Гагаріна. Американцям не вдавалося протягом певного часу повторити це досягнення — запустити людину в космос. І Хрущов скористався цим, щоб підняти престиж СРСР як супердержави з великим ядерним потенціалом. Тоді він завив, що Радянський Союз може випускати ракети, як сосиски. Насправді 1961-го Радянський Союз мав лише кілька міжконтинентальних ракет. Трохи більше — 1962-го, але загалом баланс був не на користь СРСР. Хрущов блефував. І цей блеф президент Кеннеді до певної міри прийняв за чисту монету. Але Хрущов знав, що розклад сил був на користь Сполучених Штатів — за кількістю ядерних боєголовок і можливостями бомбардувальників. Він намагався виправити цей дисбаланс, розмістивши балістичні ракети на Кубі.

Які ракети там розмістили?

— Ракети, доставлені на Кубу, були зроблені в Дніпропетровську. Їх розробкою займалося конструкторське бюро "Південне". Тобто це продукт роботи Михайла Янгеля та українських інженерів. Один тип ракет — Р-12 — мали радіус дії 2 тисячі кілометрів, друга категорія — так звані Р-14 — 4,5 тисячі кілометрів. Виробництво цих ракет уперше було поставлене на потік — ішлося не про поштучне, як було до цього, а серійне виробництво.

Та на той час Радянський Союз мав ще небагато ракет, які могли долетіти до США з території СРСР. До того ж була проблема з точністю удару. Тому дії з боку Хрущова пов'язані зі спробою виправити дисбаланс і вийти на рівень США. Робив він це по-своєму — так, як завжди: з великим ризиком. І ризик ядерної війни був дуже великий.

Хто вийшов переможцем у Карибській кризі — Кеннеді чи Хрущов?

— По-перше, обидва лідери показали, що можуть тримати під контролем свої власні уряди і власні структури й не допустити війни. Тому вже це можна вважати перемогою. Але світова преса висвітлювала це однозначно як перемогу Кеннеді. Почасти з тієї причини, що один із моментів цієї домовленості вирішили тримати в секреті — те, що США зобов'язувалися усунути з території Туреччини свої ядерні боєголовки, направлені на СРСР. Це не було висвітлено в пресі і призвело до такої викривленої інтерпретації у ЗМІ. Але я думаю, що з точки зору Радянського Союзу це була певна перемога, хоч і досягнута шляхом великого ризику війни.

Коли було прийняте рішення розмістити ракети на Кубі, ніхто не міг передбачити, чим це закінчиться. Але зрештою Радянський Союз домігся того, щоб прибрали американські ракети з Туреччини. І, по-друге, США зобов'язалися не вдаватися до відкритої інтервенції Куби, і цього вони дотримуються до сьогодні. Тобто минуло 50 років, Радянський Союз зник, а слів, які тоді були дані, дотримуються нові лідери США.

На Заході вважали, що усунення Хрущова від влади 1964 року пов'язане з тим, що його світовий престиж занепав, як він програв протистояння з Кеннеді. Це не так. Світ просто не знав про домовленості щодо Туреччини. Усунення Хрущова не було прямо пов'язане з Карибською кризою.

Чому радянська сторона погодилася, щоб частина договору лишалася таємною?

— Хрущов дивився на суть справи — для нього головне було прибрати американські ракети з Туреччини. Він, звичайно, як кожен радянський лідер, і як кожен авторитарний лідер, був значно менш залежним від громадської думки у своїй країні, ніж американські президенти. Для Кеннеді розголошення цього пункту означало підкоп під його імідж як сильного лідера. Доти його вважали винним у провалі американського вторгнення на Кубу в затоці Свиней, бо заборонив надавати загону вторгнення підтримку з повітря. А восени 1962-го він раптом постав в очах американців і світу, як лідер, який може протистояти Хрущову, що поводився на міжнародній арені досить агресивно. І водночас — як лідер, що уник цілком реальної загрози війни.

У Радянському Союзі Карибська криза як така фактично замовчувалася. Її представляли в іншому контексті. Офіційна версія була така: коли Куба стала соціалістичною, СРСР захистив її від можливого вторгнення Америки. Також говорилося, що обіцянка США дати Кубі спокій свідчить про наступний етап кризи капіталізму. Раніше розширення соціалістичного табору було можливим тільки в умовах війни: була Перша світова — і виник Радянський Союз, була Друга світова — і табір розширився. Тепер же, мовляв, капіталізм настільки ослаб, а соціалізм настільки зміцнився, що навіть без війни вдалося забезпечити соціалізм на Кубі. Це трактували як початок навернення на соціалізм Латинської Америки.

А як на розв'язання Карибської кризи зреагували на Кубі?

— Як на перемогу Кубинської революції. Але Фідель Кастро був незадоволений Хрущовим. Він був налаштований на війну, навіть на ситуацію, коли Куба фактично зникла б у результаті американського ядерного удару, а комунізм виріс би як тріумфуюча сила. Та коли Хрущов почав здавати назад у конфронтації з Кеннеді й погодився на вивезення ядерної зброї з Куби, Кастро був розчарований. Зрештою, це призвело до певного охолодження відносин між Фіделем Кастро і Микитою Хрущовим.

×