У день святої мучениці Гликерії, яку вшановують 26 травня, українські селяни дозволяли собі тільки одну роботу — сіяли гречку. Тому й свято називали Ликери-гречкосійниці або "гречаної Лушки".
Гречка — рослина примхлива. Навіть холодні ранкові роси згубні для її цвіту. Тому сіють її останню з усіх зернових — "коли увесь дуб листям покривається" — настає стійка тепла погода й уже нема загрози приморозків.
— Як уже усє-усє пасаділі, всє пасєялі, уже пасходілі і ячмєнь, і авєс, а патом уже грєчку сєють, — каже 74-річна Ніна Марченко із села Конотоп Городнянського району на Чернігівщині.
Перед тим, як сіяти, варили гречану кашу з торішнього врожаю.
— Що в горшку, то й на полі хай вродить, — примовляли.
Цією кашею годилося частувати всіх зустрічних дорогою на ниву. Ті ж бажали хазяям доброго врожаю гречки цього року. А сіяти її йшли вдосвіта — щоб лягала у вологий свіжозораний ґрунт. Одразу боронували. При засіванні додавали шкаралупу освячених великодніх крашанок, кропили освяченою водою. Коли на "гречану Лушку" був вітер або повня — вважали, що гречка буде гарно цвісти, але не вродить.
— У нас льогкая земля, пісчана й суглинок, вона болєє падходіть гречкі, — розповідає 69-річний Іван Кашпор із села Смяч Щорського району на Чернігівщині. — А на тяжолих землях, на чернозьомах вона плохо растьот. Наша гречка лучше.
На Поліссі посіяну на Лушку гречку називали ще "маївкою". Висівають її на зерно й заради цвіту — для бджіл, бо гречаний мед корисний для легень і судин. Його, як і водний настій із гречаного цвіту, вживали для попередження крововиливів.
На Поділлі та в Лісостепу, де землі родючіші, гречку сіяли на місяць пізніше — на Онопрія, 25 червня. Тоді вона вродить така густа, "як велика й кудлата Онопрієва борода, що аж по землі волочиться". Таку гречку-"стернівку" вважають значно врожайнішою.
Гречку в Україну завезли за часів Київської Русі з Візантії. Спочатку нею годували худобу. Харчові ж сорти перейняли згодом від татар, тому подекуди в Україні гречку називають татаркою.
Є така легенда: стара віщунка перетворила на зерно гречки царівну, яка потрапила в татарський полон, принесла її на рідну землю й кинула в ниву. З неї виросла гречка й поширилася по всьому світу. Українські селяни так уподобали цю рослину й оволоділи майстерністю у її вирощуванні, що на них стали казати "гречкосії". Щоправда, це була дещо зневажлива назва для хліборобів. На противагу козакам — людям вояцького ремесла.
Ранню гречку косили в серпні, пізню — у вересні. Вірили, що тоді можна побачити гречух — маленьких мавок, що живуть на гречківці — гречаному полі. Починали жати вночі, при місячному сяйві — "щоб не зурочили". На Поділлі з гречки робили дожинковий вінок, йшли з ним із привітаннями до родичів і знайомих "запивати урожай".
Іван Кашпор говорить, що гречану солому добре давати на підстилку худобі — вона жорстка, довше не перетворюється на порох. Колись нею вкривали хати, набивали матраци й подушки. Корови гречану солому їдять погано, а коням її взагалі давати не можна. Бо тоді на них нападає хвороба "хітуха": кінь починає хитатися в різні боки й падає.
Гречані висівки, полову згодовують домашній птиці — гусям, качкам, курям.
— Свиню, щоб було з прослойкою сало, нєдєль двє покорми гречаною мукой, нєдєль двє пшеницею, картошкою, і буде тєбє справжній бєкон, — ділиться Іван Кашпор.
З гречаного борошна варили соломаху
— Калісь рабіла мама з гречки булани, — згадує 74-річна Ніна Марченко із села Конотоп Городнянського р-ну на Чернігівщині. — Гречану муку учиняла у лєпьошечкі у такіє, по кулачку, і варила в вадє тиє булани. А тади паджаріла цибулькі з алєєм, перельопує тиє булани. О булі смашниє! Тєпєр таких нє роблять. Чи голод був, чи правда вани булі такіє смашниє?
У піст, розповідає, робили голубці з гречкою і підсмаженою морквою та цибулею. На парі готували пісні котлети з перетертої гречаної каші й відвареної квасолі.
— Пусля вайни дак голад був, хлєб з гречки такий чорний получався, шо страшно, — додає 71-річна Лідія Грабовець з цього ж села. — Но якась же тади налавчилися баби дак пєкті добрий хлєб гречаний. Токі нє хлєб, а блінєц такий палучався товстий і називався вуон "скавароднік гречаний", із самої тики грєчки. А багата саділі в калгоспє тої гречки, і машинами кудися усє ізвозілі, казалі "у паставку". А сама тади в модє була гречка, як при Хрущовє кукурудза.
З гречаного борошна робили також гречаники — млинці. Їх готували з хлібною закваскою чи дріжджами, додаючи не менше чверті житньої або пшеничної муки, яйце й сироватку чи молоко. На Полтавщині гречаниками називають вареники із гречаного борошна.
З прісного гречаного тіста колись готували соломаху. Ріденько його розбовкували й запускали у киплячий підсолений окріп. Заварювали, розмішуючи. В отриману юшку додавали масла або олії, затирали часником. Соломаха була однією з найпоширеніших страв у козацьких походах.
Для лемішки 1/3 гречаного борошна розколочували в 2/З води. Загуслу масу ставили в піч упрівати. Вживали лемішку переважно у піст з олією чи "пісним" молоком із розтертого сім'я маку або коноплі. З холодної лемішки виробляли плескаті коржі, підсмажували їх на олії або запікали в горщику в печі. Називалася ця страва "плескана".
Гречану кашу вживають із м'ясом і шкварками, з маслом і молоком, з олією і маком. Начиняють нею свинячі голови, качок і каплунів, голубці й ковбаси, пироги й вареники.
Дітей ставили голими колінами на гречку
Гречану кашу колись вважали символом багатства й достатку в сім'ї. Тому варили її на хрестини, весілля й церковні свята. Горщик каші дівчата закопували на місці гулянки або на покуті в долівку хати, де збиралися на вечорниці. Це мало принадити туди хлопців. У кашу додавали мак — щоб стільки було хлопців, як макових зернин, в'юна — щоб "вилися біля дівчат", ракову клешню — щоб чіплялися до них, а не волочилися на сусідні вечорниці до чужих дівок.
Дітей за бешкети, непослух або шкоду ставили голими колінами на гречку: гострі зернини боляче вгризалися в шкіру. Звідси й вислів "переганяти на гречку" — покарати когось і змусити все зробити як слід.
"Стрибнув у гречку" або "скочила в гречку" — так кажуть про тих, чию подружню зраду викрили. Бо гречка росте невисока, до метра, тож коханцям у ній годі заховатися.
"Наговорив сім міхів гречаної вовни" — казали про людину, що любила вигадувати неправдоподібні історії або просто "кучеряво" брехала.
"Ну, дочекалися гречаної паски", — примовляли, коли замість сподіваної радості отримували клопіт.
"Хай вам у постолах гречка родить!" — жартівливо бажали удачі.
"Та нехай буде гречка, щоб не було суперечки", — так говорили, коли погоджувалися з очевидним хибним твердженням, аби лиш конфлікту уникнути.
Коментарі