Ексклюзиви
Пʼятниця, 24 грудня 2010 13:17

Михайла Вербицького двічі виганяли із семінарії
3

Священик Михайло Вербицький
Фото: фото: УКРІНФОРМ
Михайла Вербицького поховали біля церкви в селі Млини, де він був парохом

"Хітара — то мій фортепіян і моя жінка," — жартував отець Михайло Вербицький. Він, священик, перший у Галичині професійний композитор, автор музики до гімну "Ще не вмерла Україна", більшість своїх творів писав саме для гітари. Цим інструментом захопився у 1830-х, коли навчався у Львівській духовній семінарії.

У 10 років Михайло Вербицький із братом Володиславом залишився без батька. Мати Пелагія вийшла заміж удруге й зреклася дітей. Ними опікувався батьків двоюрідний брат, перемишльський єпископ Іван Снігурський. Він віддав хлопців до церковного хору — Михайло співав альтом, брат — сопрано. А потім скерував Михайла до Львова на навчання. Проте богослов'я той вивчав неохоче. Уже на першому курсі його посадили на 6 год. до карцеру за участь у бунті проти кухаря — той годував семінаристів зіпсутими харчами.

— Поводився під час служби Божої розв'язно, — оповідали про Михайлові витівки його опікунові Снігурському.

Одного разу семінарист Вербицький вивихнув суглоб і понад рік пролежав у лікарні. Розваг там було небагато — читати семінаристам дозволяли тільки підручники й нудну урядову "Ґазету Львовску" з таким-сяким літературним додатком "Розмаітосці". От і вправлявся у грі на "хітарі" — вдень та вночі. У ті часи молодика не вважали фраєром, якщо не міг заспівати під простенькі акорди популярні пісеньки "Ой не ходи, Грицю" чи "Їхав козак за Дунай" (більшість тоді гадали, що це німецька народна пісня "Шьоне Мінка"). Гітар у семінарських келіях не бракувало — великі, малі, оздоблені скалками чи навіть сріблом. Щасливцями були власники інструментів d'Amour віденської фабрики Стауфера.

Після одужання Вербицького вважали найбільшим віртуозом у семінарії. Улітку 1838 року він одружується з австрійкою Барбарою Сенер. Через це мусив покинути навчання — семінаристам було заборонено брати шлюб. Причина такого поспішного рішення стала зрозуміла в січні — у подружжя народився син Іван. За кілька місяців після пологів Барбара померла. А Михайло повернувся до семінарії.

Через три роки його знову відлучили від навчання. У писаному латиною розпорядженні ректорату йшлося: "Був завзятим курцем, запізнювався зі звільнення, виходив без дозволу із семінарії, а на дорогу від церкви Святого Юра до будинку семінарії (не більше кілометра. — "ГПУ") витрачав до двох годин". Знову одружився — з донькою прачки австрійського генерала. Та була родом із Франції. Так і заробляли на життя — Михайло давав приватні уроки гри на гітарі, дружина вчила гімназистів французької мови. У подружжя народився син Андрій. За кілька років Вербицький овдовів удруге.

Якийсь час він жив у Перемишлі, де брав уроки музики в директора хору місцевого римо-католицького костелу — чеха Франца Лоренца. Тут-таки закінчив богословські студії й нарешті здобув сан священика. Був парохом у кількох селах.

— Дізнавшись, що Вербицький поставлений завідателем у Завадові Яворівського деканату і знаючи його крайню бідність, я взяв із собою різні здібні припаси і повіз їх новому завідателю, — згадував його товариш по семінарії Іван-Хризостом Сінкевич. — В'їхавши в Завадів, зустрів я Вербицького, що саме віз до церкви померлого селянина. Я зліз із воза і пішов за похороном до церкви. Побачивши мене, Вербицький так зрадів, що вигук "О блаженной памяті..." завершив словами "...і сотвори єму многая літа" (замість "вічную пам'ять". — "ГПУ").

Остання парафія отця Михайла Вербицького була в селі Млини на Перемишльщині. Водночас творив музику для вистав театрів у Львові й Перемишлі. Написав посібник "Поученіє хітари" — той так і не видали. У Млинах про гітару Вербицького складали анекдоти. Наприклад, як випросив у місцевого пана чималу пожертву на церкву, виконавши кілька романсів. Або як одного разу в лісі на отця напали розбійники й той відбився своїм улюбленим інструментом.

— Був вельми симпатичний і поважаний, — говорив про Вербицького молодший на 20 років Сидір Воробкевич, теж священик, а заразом композитор і поет. — Гарного лиця, веселої вдачі та взірцевого характеру. Хоча в глибині його серця ховалася не одна важка скорб-печаль, око його дивилося завжди весело на людей і світ Божий. І добре чинило — що кому з того, якби дізнався, що воно ночами не раз пекучою сльозою заходилося.

Якось отець Михайло Вербицький прикусив язика. Утворилася гематома, потім пухлина. 55-річному священикові зробили операцію у львівській лікарні. Невдало.

36

СТІЛЬКИ музичних композицій на релігійні мотиви написав отець Михайло Вербицький. Створив літургію для мішаного хору. Також він є автором 12 оркестрових рапсодій, восьми симфонічних увертюр, трьох хорів, двох полонезів, музики до близько 20 драматичних вистав.

"Ще не вмерла Україна" виконували на "біс"

Михайло Вербицький мріяв покласти на музику всі поезії Тараса Шевченка. 1863-го року в львівському журналі "Мета" надрукували чотири вірші поета. Відкривав номер не відомий доти твір "Ще не вмерла Україна". Він сподобався священикові — за настроєм і структурою нагадував польський гімн "Єще Польска не зґінела". За тиждень отець Вербицький написав музику до всіх віршів, опублікованих у журналі, — спершу для гітари,а потім для хорового виконання.

21 грудня 1864-го "Ще не вмерла Україна" вперше виконали у Львові — у виставі театру товариства "Руська Бесіда" за п'єсою Карла Гайнца "Запорожці". Щоправда, текст її трохи підлаштували під зміст спектаклю — на "Ще не вмерло Запоріжжя". Вистава була нудною, враження на глядачів справляли лише пісні Вербицького — публіка після кожної аплодувала стоячи. Довелося співати на "біс". Наступного року вже оригінальний текст виконували у Перемишлі на роковинах смерті Тараса Шевченка. Уже згодом з'ясувалося, що вірш належить не йому, а молодому вченому-етнографові з Борисполя під Києвом — Павлові Чубинському.

1815, 4 березня — Михайло Вербицький народився в селі Явірник-Руський (тепер Підкарпатське воєводство, Польща) в родині священика

1833 — по закінченні гімназії в Перемишлі розпочав студії у Львівській духовній семінарії

1838 — перервав навчання, одружився з Барбарою Сенер. Наступного року народився син Іван. За кілька місяців дружина померла. Поновився в семінарії

1842 — за порушення дисципліни його виключили із семінарії

1850 — одружився вдруге, народився син Андрій. Дружина померла через вісім років

1863 — поклав на музику вірш Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна"

1870, 19 грудня — помер у селі Млини (тепер Підкарпатське воєводство, Польща) від раку язика

Зараз ви читаєте новину «Михайла Вербицького двічі виганяли із семінарії». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2635
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода