"Один удачний стріл зробила певна і недрожача рука члена Української військової організації. Від нього на твердий камінь львівської землі звалилося бездушне тіло того, який ще перед кількома годинами становив загрозу українському шкільництву", — писало на початку 1927‑го підпільне видання "Сурма", що виходило в Берліні.
Йшлося про замах на куратора Львівського шкільного округу Станіслава Собінського. Керував освітою у Львівському, Тернопільському та Станіславівському воєводствах. Ці території на початку 1920‑х входили до складу Польщі. Тут було здебільшого українське населення — майже 4 млн людей.
Та влада заборонила навчатися у Львівському університеті українцям, які не служили в польському війську. Перед тим на Галичині тривала війна. Більшість чоловіків були в Українській галицькій армії, воювали проти поляків. Тому молодь створила Таємний український університет. Діяв нелегально. Його студентів поліція ловила і садила за ґрати. 1923‑го в Європі погодилися на включення Галичини до складу Польщі, тож боротьба українців пішла на спад. 1925 року університет припинив існування.
Далі частина українців бойкотує навчальні заклади Польщі. Випускники львівської гімназії Богдан Підгайний і Роман Шухевич вступають у Політехнічний інститут у вільному місті Данціг. За рік Роман повертається до Львова і стає студентом тамтешньої політехніки. Обидва хлопці належать до Української військової організації, яку створили колишні бійці українських армій. Вона веде боротьбу з польською адміністрацією в Галичині, чинить спротив утискам шкіл.
Становище погіршується із набуттям чинності законами Станіслава Грабського. Цей міністр освіти Польщі офіційно замінив термін "український" на "руський". Школи зробив двомовними. Кількість українських закладів скоротилася більш як на половину.
Станіслав Собінський — ревний прихильник ідей Грабського. Робить навіть більше, ніж вимагають у Варшаві. Скасовує українську мову в діловодстві. Змушує відзначати "день визволення Львова" — перемогу поляків над українцями 1919 року.
В травні 1926‑го у Варшаві відбувається переворот і до влади приходить Юзеф Пілсудський. Станіслава Грабського заміняє Антоні Суйковскі. Перше інтерв'ю дає саме українському кореспонденту. Запевняє, що пам'ятає про проблеми українських шкіл та університету. Проте до початку навчального року його звільняють.
Знову продовжує антиукраїнську діяльність куратор Станіслав Собінський. Галицькі газети пишуть про погіршення становища українців. У статті "Насміх із законності" зазначають: "Львівська кураторія принципово не дозволяє відкриття українських приватних шкіл. Чи не час би звільнити куратора Собінського".
Українці розуміють, що легальними засобами вплинути на владу не можуть. Влітку 1926 року провід УВО приймає рішення про вбивство шкільного куратора. Координатором завдання стає бойовий референт Петро Сайкевич.
"Було нас трьох: Роман, Ґенко і я — члени одної з численних трійок тодішньої УВО, — писав у спогаді "Атентат" Богдан Підгайний. — Петро повідомив нас, що невдовзі маємо виконати дуже важливу і таємну "мокру" роботу. З цією метою дістаємо пістолі й набої, щоб навчитися цільно й певно стріляти".
Згаданими спільниками були найближчий товариш Роман Шухевич та Євген Бірчак. Знають, що куратора постійно охороняють троє. Тому застрелити його складно. Сайкевич пропонує взяти вибухівку в кишені, зайти у кабінет Собінського і підірвати себе.
"Мені пробігли мурашки по спині", — писав про цей план Богдан Підгайний. Підпілля рідко влаштовує бойові акції, в яких люди йдуть на смерть. Особливо, якщо виконавці вагаються. Тому Петро Сайкевич розпитує, чи згодні його побратими на жертву. Вони відповідають ствердно.
Починають підготовку. Богдан Підгайний відлучається на навчання у Данціг. 17 жовтня отримує телеграму — "Мати смертельно хвора". Дістає звільнення з університету і на три дні їде до Львова. Повідомлення — умовний знак від УВО про готовність до замаху.
— Немає найменшого сенсу давати життя кількох молодих людей за якогось там куратора, — зустрічає його Євген Бірчак у пригніченому настрої. — Це не поможе, на його місце прийде інший. Ми ж молоді, повинні кінчати студії, і тоді, напевно, принесемо Україні більшу користь.
Богдан Підгайний вирішує, що в товариша не витримують нерви. Та потім сам вагається у правильності плану замаху.
Тоді ж дізнаються, що куратора позбавили охорони. Домовляються використати пістолети. Євгена Бірчака до акції не залучають. Богдан Підгайний краще стріляє, тому має цілитися в голову. Роман Шухевич — у груди.
19 жовтня 1926‑го купують і надівають вживаний одяг. Чекають Станіслава Собінського на безлюдній вулиці біля його дому. Ввечері той проходить повз місце засідки із дружиною. Хлопці трохи йдуть за чиновником, стріляють і тікають.
"Вчора вечором у 6 год. вбито у Львові куратора Львівської шкільної округи Станіслава Собінського. Він вертав зі своєю жінкою вул. Королівською до свого помешкання в бурсі Грюнвальдській, — писала газета "Діло". — В часі дороги за ним ішло двох мужчин, що звернуло увагу пані Собінської. Вона висказала чоловіку здогад, що це якісь підозрілі люди. Тоді на них напали".
Слідчі з'ясовують, що Станіслав Собінський загинув від пострілу в голову. Пістолет Шухевича дав осічку. В день вбивства йшов дощ, тому знайти сліди бойовиків не можуть. Керівництво УВО хоче перестрахуватися і відправити виконавців замаху за кордон. Та потім залишають жити у Львові.
15 років тюрми дав суд львів'янину Івану Вербицькому і на п'ять менше — Василю Атаманчуку за вбивство шкільного куратора Станіслава Собінського у Львові в жовтні 1926‑го. Участі в теракті вони не брали, їх затримали помилково.
2 
1
Коментарі