"Ми й нині їмо собачу та котячу долю хліба"

День пам'яті святих першоверховних апостолів Петра і Павла святкують 12 липня. Цього дня 68 року вони прийняли мученицьку смерть. Першоверховними вважають тому, що стали першими й найближчими учнями Ісуса Христа.

Петро був рибалкою в іудейському місті Капернаума. Звався Симоном. Ім'я Петро йому дав Ісус Христос. Воно означає "камінь", "скеля". Переміг зневіру та сум'яття, став символом християнської стійкості. 25 років був єпископом у Римі. Під час гонінь на християн за імператора Нерона його розіп'яли на хресті вниз головою.

Перше ім'я Павла — Савл. Він переслідував християн, але після зустрічі з Ісусом ­Христом став прихильником його віри. Проповідував у Малій Азії — тепер Туреччина, Македонії та Греції. За це засудили до страти й відсікли мечем голову.

— Петро й Павло мандрували із Спаситєлєм у сусіднє село Вовчиці, — торік переповідала стародавню легенду 90-річна Палажка Селінга із села Старі Коні Зарічненського району на Рівненщині. — Колос тоді був такий великий, аж від землі, но люди хліб не шанували, розкидалися. Тоді Господь розсердився та шарпнув усє зерно з колосочка, а Петро й Павло його вмовили залишити хоча б котам і собакам на верху стебелинки. От ми й нині їмо собачу та котячу долю хліба.

Українці святих апостолів Петра й Павла називають спасителями хліба святого. А їхній день святкують як переджнивний. Моляться, щоб вони упросили Бога не насилати граду й посухи. Дякують за дощі й тепло.

За народними переказами, апостоли з Ісусом Христом ходять по землі й перевіряють, що роблять і як поводяться люди. Тих, хто їх шанує, не лінується й не свариться, наділяють доб­рою долею й достатком. Грішників — карають.

Цього дня годиться утримуватися від будь-якої господарської роботи, сходити до церкви й обдарувати жебраків, поділитися обідом із бідними, занести почастунки хворим.

Закінчується Петрівський піст. Господині печуть обрядове печиво — мандрики. Використовують яйця, борошно і сир, які збирали протягом посту.

Слід обов'язково приготувати святковий обід і запросити гостей. Не відмовляти в гостинності ні бідним, ні прохачам, ні подорожнім. Вірять, що під виглядом жебраків мандрують із Богом і його учні.

— На обєд готують борщ із первинок усєх тих овочів, що в оцю пору поспєвають, — каже 84-річна Домініка Чекун із Старих Коней. — І треба обов'язково вкинути туди й грибов, бо поліщук на Петра без гриба не снідає й не обідає.

Додає, що до свята треба, щоб на столі був хліб із борошна нового врожаю, "хоч би й з недоспілого зерна спечений".

Історик Михайло Максимович писав, що ще до середини ХІХ століття в Києві зберігався звичай освячувати на Петра й Павла в церкві хліб нового врожаю. Пекли його з ячменю, який зажинали перед Петровим днем.

Колись на свято Петра й Павла женці збиралися біля корчми великими гуртами, пили горілку, гуляли й співали пісні:

Ой випиймо, родино,

Щоб нам жито вродило.

Ой випиймо, рід увесь,

Щоб нам вродив і овес.

Петрівські ритуальні обіди зберігають сліди давніх жертвопринесень плодів нового врожаю. На Харківщині до цього дня за старовинними рецептами готували три борщі із трьох півнів у трьох горнятах. Після Петрового дня розпочинали збирати врожай.

— Як Ісус з апостолами хадів по селам, то сєлі вони поабєдать. А зозуля вкрала у них сирну пампушечку й подавилась єю. Тому цеї пампушечки називають мандрики, — розповідала Палажка ­Селінга.

— Того зозулька вже пусля Петра замовкає. Кажуть, що ховається по межах. А як почуєш, шо вона й по Петрі кукає, то значить осінь буде довга й тепла.

На Полтавщині та Сумщині лагодили петровські обіди лише жінки, чоловіків не запрошували. Такі частування називали "брикси". Влаштовували їх, щоб корови не брикалися й не билися, добре "відбігали" і привели здорових телят.

На Поділлі жіночі обіди Петрового дня називалися "замочування дійниці". Гуртові трапези влаштовували, щоб корови давали багато сметани. Їх загодовували травами жовтого кольору, "щоб жовте молоко було".

Під час петропавлівських святкувань обов'язково влаштовували гойдалки й кругові каруселі.

Про них у своїх зверненнях до князя Костянтина Острозького писав український православний полеміст ХVІ століття Іван Вишенський. Засуджував як язичницькі звичаї та "диявольське видовище". Закликав православних, якщо вони мають віру в апостолів, "поламати й попалити колиски та шибениці в їхній день, як це чинять на Волині й Поділлі".

Гойдання в колисках було архаїчним способом очищення повітрям напередодні жнив, які розпочиналися після Петрового дня. Подекуди петропавлівські гойдалки робили біля кладовищ або в центрі села поряд із церквою. Це вказувало на зв'язок звичаю із культом мертвих.

Вірять, що особливо небезпечними стають відьми. З усієї України в ніч перед Петром вони злітаються на одну з семи київських Лисих гір понад Дніпром. Святий Петро захищає людей від них. Тому співають:

— Ой Петро, Петро, де ж ти бував?

— Я в чистом полє, в межах лежав.

Стерог жита ще й пшениці

Од тої вєдьми-чаровниці.

Щоб тая вєдьма не дождала,

Та од коров спору не одбирала.

Дозволяли постригтися пастухам

— У наших гірських селах Чорний Потік і Чорні Ослави колись на Петра вшановували пастухів, — розповідає 62-річний Василь Левицький із села Білі Ослави Надвірнянського району Івано-Франківської області. — Потім за совітів його не робили, а зараз проводять це петрикування як фестиваль.

У Карпатах на Бойківщині й Гуцульщині день Петра й Павла вважався основним святом пастухів. Протягом Петрівки вони дотримувалися суворого посту. До Петра не стригли волосся. Робили це для того, щоб випас худоби минув без втрат в отарі й череді.

На Петра й Павла ватага пастухів спускалася з гір, залишивши кількох стерегти стада й отари. Їх вибирали жеребкуванням або в покарання за якусь провину.

Спільні обіди на вшанування пастухів ­влаштовували на толоках, громадських пасовищах. Напередодні свята Петра й Павла в землі викопували неглибокий рівчак у формі квадрата. Клапоть зеленої трави, що залишався посередині, слугував за стіл. Пастухи сідали навколо нього, опустивши ноги в рівчачок. Посередині імпровізованого столу втикали хрест із гілок. Його увивали польовими квітами й прикрашали вінками.

Всі, хто віддавав пастухам пасти свою худобу, на стіл виставляли найкращі почастунки. Пригощали їх горілкою й мандриками, обдаровували грудкою масла й сиру. Вшановування пастухів було щедре і пишне, бо від них залежало — чи вбережуть вони худобу від дикого звіра, чи не зірветься вона у прірву, чи доб­ре напасеться протягом літа.

×