17 травня 1923 року німецький режисер Рудольф Зібер надів обручку на тендітний пальчик 21-річної Марії Магдалени Дітріх. З натовпу юних акторок вона виділялася чуттєвістю та бісексуальними нахилами. Руді мріяв зробити з дружини актрису номер один у Німеччині.
Наприкінці 1924 року Марлен народила доньку Марію Елізабет. А вже навесні 1925-го повернулася на сцену й почала зніматися в кіно. На той час їхні з Руді почуття охололи, встановилися суто дружні стосунки. Зібер закохався в російську емігрантку — танцюристку Тамару Матуль. Дітріх почала колекціонувати коханців та коханок. Однак жили вони разом.
1930 року Дітріх знялася у фільмі "Блакитний Янгол" режисера Йозефа фон Штернберґа, де зіграла співачку кабаре Лолу-Лолу. Після цієї стрічки до неї прийшла справжня слава. Акторка підписала контракт із кіностудією "Парамаунт" і вирушила разом із родиною та Штернберґом до Америки. Там знялася у картинах "Марокко" (1930), "Білява Венера" (1932), "Шанхайський експрес" (1932).
Марлен сама вигадувала костюми, ефектно використовувала жести. Образ фатальної жінки — гарної, пристрасної та аморальної — мав шалений успіх у американців. Але найбільш спокусливою зброєю був її голос — то ніжний, немов колискова, то хрипкуватий, як стогін пантери, то різкий, як удар хлиста.
Коли в Німеччині прийшов до влади Гітлер, він зажадав, аби Дітріх стала "обличчям" Третього рейху. Однак актриса прийняла американське громадянство й допомагала своїм друзям та співвітчизникам тікати з Європи. Серед них був і німецький письменник Еріх Марія Ремарк.
Вони познайомилася у Венеції. На пляжі Марлен читала улюбленого поета Рільке. Ремарк підійшов до неї й запропонував:
Найбільш спокусливим був її голос
— Давайте підемо звідси та трохи побазікаємо.
— Ми проговорили до ранку, — згадувала Дітріх. — Це було неперевершено! Потім він подивився на мене і сказав: "Маю попередити вас: я — імпотент". Я глянула на нього і, зітхнувши з полегшенням, відповіла: "О, як чудово! Отже, ми зможемо просто розмовляти, спати, кохати одне одного, і все буде так мило і затишно". Згодом Ремарк опише їхні стосунки в романі "Тріумфальна арка". Прообразом Жоан Амаду стала Марлен, а Равік — він сам.
1939 року Дітріх допомогла Ремаркові отримати американську візу та переїхати до Голлівуда. Однак Еріх почувався чужинцем у США. До того ж йому не подобалося, що навколо Марлен завжди з півсотні шанувальників. Серед них були Ернест Хемінгуей, Френк Сінатра та Кірк Дуґлас.
Ремарк дуже хотів одружитися з Марлен. Однак акторка розповіла про аборт від чергового коханця. І вони розійшлися.
Водночас у житті Марлен з"явився французький актор Жан Ґабен, молодший на три роки. Дітріх вирішила допомогти йому влаштуватися в Голлівуді.
Орендувала невелике бунгало в горах і перетворила його на маленький куточок Франції. Щодня актриса грала роль ідеальної дружини. Готувала печеню та голубці. Дім аж блищав від чистоти.
"Я кохала його, як дорослу дитину", — згадувала потому.
Серед її коханців та коханок були Жерар Філіп та Едіт Піаф
Однак Ґабенові не щастило в Голлівуді. До того ж його бентежило те, що батьківщина окупована фашистами, а він сидить у безпечній Америці. Зрештою, терпець йому урвався. Навіть звістка про вагітність Марлен не втримала Жана. Ґабен вступив до армії де Голля й у квітні 1943 року вирушив до Марокко служити танкістом. Марлен вирішила зробити аборт й поїхати за ним. Перед цим виставила на продаж усе своє цінне майно. Зібрані гроші залишила родині, а сама разом із акторською трупою подалася до Алжиру розважати американських солдатів співом і танцями.
Дітріх таки знайшла Жана. Якийсь час вони жили в маєтку знайомого магната. А потім Марлен перевели служити до Італії. Там вона захворіла на пневмонію і ледь не померла. Після одужання потрапила до Арденн, де відморозила руки, потім — до Реймса, Парижа, Аахена. Усюди її супроводжували спальні мішки, протяги, бомбардування.
Улітку 1944 року трупу, з якою виступала Марлен, розформували і відправили до США. Але вже у вересні вона з новими артистами вирушила до Франції — сподівалася побачити Ґабена. І таки розшукала його.
— Якого дідька ти тут вештаєшся? — запитав Жан, коли побачив її між танками.
— Я хочу тебе поцілувати!
За декілька хвилин танки рушили далі, і вони знову розлучилися.
Після війни Дітріх повернулася до Нью-Йорка. В аеропорту її зустрічав лише чоловік Рудольф. У Марлен не було ані грошей, ані роботи. Вона полетіла до Парижа.
Ґабен також сидів без роботи, од чого в нього почалася депресія. Марлен силоміць примушувала коханого відвідувати кав"ярні та нічні клуби. Там розважалися із Жаном Кокто та Жаном Маре. Дітріх могла одночасно крутити декілька романів. Серед її коханців та коханок були Жерар Філіп та Едіт Піаф. Ґабен ревнував й іноді бив Марлен. Тому вона взяла декілька уроків боксу в Хемінгуея і відчайдушно захищалася.
Нарешті, отримала від "Парамаунта" пропозицію зніматися. Але Ґабен був проти, хотів негайно одружитися. Через це виникали сварки.
— Мені потрібні гроші! Американські гроші! Справжні гроші! — кричала Марлен.
Жан ревнував і періодично бив Марлен
Дітріх просила Ґабена дочекатися її. Однак отримала лише прощального листа. "Ти була, є і будеш моїм єдиним справжнім коханням, — писав Жан. — Я відчуваю, що загубив тебе, хоча нам було так добре разом".
Згодом він одружився з 18-річною манекенницею Мартін Кароль. Вона народила трьох дітей. Дітріх повернулася до Парижа. Там винаймала квартиру напроти будинку Ґабена й відчайдушно шукала зустрічей. Засипала його листами, але вони залишалися без відповіді. Багато років потому, після смерті Жана, Марлен привселюдно назвала себе його вдовою.
До кінця життя акторка самотньо жила в Парижі. Її донька Марія вийшла заміж, народила чотирьох синів і жила з родиною в Америці. Марлен із ними спілкувалася дуже рідко. Актриса хотіла бути примадонною не тільки на сцені, а й у житті, Марія ж воліла жити самостійно.
Про те, що Дітріх прикута до ліжка, стало відомо лише після марних спроб домовласників виселити її з квартири за несплату. Через надмірне куріння в акторки був порушений кровообіг, дуже набрякали ноги. Смерть її не лякала. "Треба боятися життя, а не смерті", — казала вона.
Померла Марлен Дітріх у 91 рік. У Франції цього дня — 6 травня 1992 року — відкривали Каннський кінофестиваль. Труну з тілом Марлен, накриту французьким прапором, відспівали у місцевій церкві. Потім під американським прапором відправили до Берліна. І там, уже під німецьким прапором, поховали поряд із могилою матері.
1901, 27 грудня — народилася в Берліні в родині німецького офіцера Отто Дітріха
1907–1919 — навчалася у Берліні та Дессау
1923, 17 травня — вийшла заміж за режисера Рудольфа Зібера
1924, 13 грудня — народила доньку Марію Елізабет
1930 — знялася у фільмі "Блакитний Янгол" Йозефа фон Штернберґа; він приніс їй славу
1937 — знайомиться з німецьким письменником Еріхом Марією Ремарком (1898–1970)
1941 — в життя актриси увійшов французький актор Жан Ґабен
1944 — отримує звання капітана американської армії та їде на фронт
1960 — публікує книгу мемуарів "Азбука життя"
1963 — відвідує Радянський Союз
1973 — востаннє знялася в кіно у фільмі "Нещасний жигало". Після цього ізолювалася від світу в паризькій квартирі та заборонила себе фотографувати
1976 — відійшли у вічність Рудольф Зібер і Жан Ґабен
1992, 6 травня — померла в Парижі уві сні. Похована в Берліні
Марлен Дітріх зіграла головні ролі у картинах "Блакитний Янгол", "Марокко", "Білява Венера", "Шанхайський експрес", "Страх сцени", "Свідок звинувачення", "Нюрнберзький процес"
3 
1
Коментарі