"Моя маленька донька лежала в мене на грудях, коли стріляли в неї прокляті кати в ресторані. Заганяли нас туди, як худобу на бойню, й били з автоматів, — згадував житель містечка Корюківка на Чернігівщині Євген Римар. — Ніну я на руках ніс. А фашист поцілив мені в око. Я впав, а він по мені як застрочить. Тут у мені все потемніло, і нічого я більше не пам'ятаю. Троє моїх діток були вбиті. Навіть закопати їх не довелось: і мертвих діток не побачив, спалили їх прокляті кати. І не лишилось від них нічого. Навіть могилки".

Під час Другої світової війни навколо окупованої німцями Корюківки діяли великі загони радянських партизанів. Влада попереджала місцевих жителів — за співпрацю з ними палитиме села. 27 лютого 1943 року партизанський загін під командуванням Олексія Федорова (1901–1989) напав на корюківський гарнізон. Убили 78 солдатів, взяли в полон дев'ятьох. Влаштували диверсії на залізничній станції, підірвали майстерні, склад із пальним, ешелон і міст. Із полону звільнили 97 засуджених до страти. Місцевим пропонували йти з ними в ліси. Налякані люди сиділи вдома або сім'ями вирушали на околицю Корюківки, щоб звідти було легше втекти до лісу.

Відповідальність за напад покладають на корюківчан. 1 березня 1943 року начальник штабу 399‑ї головної польової комендатури в місті Конотоп Бруно Франц Байєр віддає наказ про повне знищення Корюківки. У містечко заходить підрозділ СС (воєнізовані загони особливого призначення. — ГПУ) та каральний загін поліції.

Місцевих зганяють у приміщення ресторану, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл і на церковне подвір'я. Кажуть, що будуть перевіряти документи.

"Людей розстрілювали, а потім спалювали — в основному в ресторані. Ті, хто вижив, розповідали, що заводили почергово партіями від 50 до 100 чоловік. Розстрілювали окремо кожного з автомата в присутності решти людей. Після розправи ресторан разом із трупами спалили. Таке масове знищення людей провели також у помешканні земвідділу, у театрі й на території церкви", — задокументовано в акті Чернігівської обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських військ у Корюківці 17 грудня 1943 року.

Партизанські загони під час знищення Корюківки перебувають у навколишніх лісах. Про каральну операцію знають, але мирним жителям не допомагають. Бійці СС заходять у кожну хату, ­оглядають околиці. Убивають всіх незалежно від віку і статі. 2 березня закладені тілами будинки підпалюють.

"У нашій хаті вбили 18 жінок і двух немовлят. Невістка Галя сиділа вбитою з маленькою дочкою за столом, а сина 3 років, мабуть, ранили, бо маленькі кроваві сліди були, — записала в щоденнику Марія Скрипник, яка служила в партизанському загоні Федорова. — Хата черепицею крита і пощикатурена в середині і з подвору. Кілька разів палили, не могли запалить. Кидали гранату, але вона не загорілась. Двір увесь ізгорів".

Із 1300 хат збереглися тільки десять цегляних будинків і церква. Через кілька днів уцілілі селяни повертаються з лісу та сусідніх сіл. 9 березня поліцаї ловлять їх і спалюють живцем.

"Люди забирали й вивозили все, що залишилося після погрому. Знайома бігла, хотіла потрапити на котрусь із підвід. Аж тут — кулеметна черга. Дівча впало в бур'яни і притихло, — розповідала Лідія Скрипка. Під час нападу на Корюківку переховувалася у своєму льосі. — Фашисти автомобілем заїхали наперед підводам і зупинили їх. Майже всіх людей вивезли до колишньої цегельні, заштовхали в піч для вижарювання цегли, облили їх гасом і запалили. Того ж дня нелюди повитягували з-під печей стареньких бабусь, які повернулися додому. Завели їх до сараю, облили гасом і підпалили. Звірствували як хотіли".

У сусідньому селі Наумівка староста за наказом німців почав арештовувати корюківчан і розстрілювати їх. За дев'ять днів убили більшість населення Корюківки.

Через чотири роки після трагедії в Чернігові відбувся відкритий судовий процес над військовими, які брали участь у знищенні Корюківки. Серед 16 злочинців на лаві підсудних опинилися німецькі підполковники Бруно Франц Байєр і Стефан фон Тюльф, угорський полковник Ференц Амон. Вони особисто розстрілювали людей та палили селище. 25 листопада 1947-го військовий трибунал засудив усіх до 25-річного ув'язнення у виправно-трудових таборах.

6700 осіб знищили у Корюківці протягом 1-9 березня 1943 року. З них 1377 – спалили заживо. За кількістю жертв трагедія у 45 разів перевищує аналогічні каральні акції в білоруській Хатині, у 41 – в чеському Лідиці, у 12 – в французькому Орадурі.

550 працівників воєнізованих загонів особливого призначення та угорської військової жандармерії брали участь у винищенні населення Корюківки.

Із Німеччини перевезли завод із виробництва шпалер

— Від Корюківки на Чернігівщині залишилися тільки руїни. Перші землянки почали рити влітку 1943 року. Поверталися ті, кому вдалося втекти в ліс, партизани та ветерани війни, — розповідає працівник Українського інституту національної пам'яті Сергій Бутко, 58 років.

— Люди тоді розуміли, що таке жахіття більше не повториться. Після війни за репараціями (відшкодування одним із учасників військового конфлікту збитків, завданих противнику. — ГПУ) з Німеччини привезли обладнання і побудували завод із виготовлення шпалер. Зараз він відомий, як "Слов'янські шпалери".

Перш за все відбудували тракторну станцію, школу та лікарню. Довоєнна кількість населення відновилася 1947-го. За 10 років налічувала 9,5 тис. людей і населений пункт отримав статус міста. Станом на 2017-й у Корюківці проживають 12 942 особи.

— Місто було суцільним кладовищем, адже людей спалювали у власних помешканнях, — каже Сергій Володимирович. — Решток від їхній тіл майже не залишилося. Відома місцева жителька Віра Гнатюк, яка знайшла і поховала прах 36 людей в одному місці. На відбудованих подвір'ях люди робили могили. Поховання були по всьому місту. Коли у 2011–2012 роках на державному рівні затвердили ідею про будівництво меморіалу, провели ексгумацію. Шукали рештки загиблих. Просили тих, у кого в дворах були могили, перепоховати. Знайшли залишки 237 людей. Їх перепоховали на місці майбутнього меморіалу в урочищі Гай біля містечка.

Ігор ШЕВЧУК

×