Деякі музикотерапевти кажуть, що шубертівське "Аве Марія" має цілющі властивості й допомагає позбавитися від алкоголізму та куріння. Музикознавці ж виділяють насамперед Восьму "Незакінчену симфонію" Шуберта (написав перші дві частини та й закинув), "Форелленквінтет" та два пісенні цикли — "Прекрасна мірошничка" та "Зимовий шлях".
Вагнер, усього на 16 років молодший за Шуберта, придумав свого Зігфріда, який дубасив богів і ґвалтував валькірій, навіть не знімаючи з них залізної броні. Герої Шуберта теж недосконалі: то розмовляють із квітами, то затикають їм рота, топчуть, а потім просять лягти з ними у могилу. Але ці пустощі можуть викликати нарікання хіба що екологічних організацій. Небо ж і слухачі від його музики отримують лише задоволення. Сучасний естонський композитор Арво Пярт сказав: "Слава Богу, Шуберт не прагнув у музиці прогресу. Хотілося б мати такого друга".
Франц-Серафим Петер Шуберт був дванадцятою дитиною у сім"ї. Із чотирнадцяти їх вижили тільки п"ятеро. Тіснилася родина у квартирці на 35 квадратних метрів у передмісті Відня. Батько, шкільний учитель, непогано грав на віолончелі й дав Францові перші ази музичної освіти. Його успіхи були феноменальними. Згодом усі педагоги Шуберта, у тому числі і знаменитий Сальєрі, повторювали одне й те ж: "Коли я хотів познайомити його з чимось новим, виявлялося, він уже це знав".
В 11 років Франца віддали у Конвікт — Імператорську школу підготовки церковних півчих. Навчатися там було важко. За спогадами очевидців, Франц завжди мав серйозний і не зовсім привітний вигляд. У Конвікті він написав "Убивцю батька", "Пісню гробокопача", "Похоронну фантазію".
Треба довідатися, хто зловживає моїм ім"ям
Від навчання Франца звільнила ломка голосу: на партитурі однієї меси зберігся його власноручний запис: "Шуберт Франц останній раз прокукурікав 26 липня 1812 року". Військової служби юнак уник завдяки й досі поширеному серед інтелігенції способові — пішов викладати у сільську школу. Та скоро кинув ту роботу: діти заважали йому зосередитись на улюбленому занятті — компонуванні.
А творив він надзвичайно швидко — бували дні, коли писав по десять пісень. Якщо не було нотного паперу, компонував на якихось клаптиках, на зворотному боці меню. Навіть не знімав на ніч окулярів, щоб скоріше записувати музику, почуту уві сні. Тільки 1815 року він написав 144 пісні, чотири опери, дві симфонії, дві меси, дві сонати й один струнний квартет. Та й у наступні роки творив із не меншою продуктивністю.
Проте більшість його великих творів чекала нещаслива доля. Як на біду, у Дрездені в ті часи жив "королівський концертмейстер і музичний директор" на ім"я Франц Шуберт. Він і розповсюджував по видавництвах листи: "Треба довідатися, хто присилає вам цю саморобщину і зловживає моїм ім"ям!".
До того ж Франца підводила вроджена сором"язливість. Він жив в одному місті з Бетховеном, однак так і не познайомився з ним. Лише одного разу Шуберт, присвятивши майстрові свої варіації, набрався духу піти до нього. Однак чийсь голос сказав із-за дверей: "Бетховена немає вдома". І Франц не наважився переступити поріг.
Чи не єдиним палким пропагандистом Шуберта серед професійних музикантів був оперний співак Йоганн Міхаель Фоґль. Шуберт віддячував йому тим самим. Розповідали, що одного разу в кнайпі в його присутності хтось почав лаяти сучасне мистецтво взагалі і Фоґля зокрема, "у якого ноги, як у слона". Зазвичай тихий композитор схопився з місця і кинувся на критикана.
Шуберт був невисокий — 157 см, досить повний, з короткою міцною шиєю, великою головою і примруженими короткозорими очима. Біографи стверджують, що закохався він один раз: у на два роки молодшу за нього світловолосу, з білястими, немов вицвілими на сонці, бровами та круглим обличчям Терезу Ґроб. Вона співала в церковному хорі й чудово виконувала сопранове соло в месі, яку написав Франц. Дівчина три роки сподівалася на одруження, а потім вийшла заміж за кондитера. Шуберт дуже переживав з цього приводу.
Дівчина три роки сподівалася на одруження
Відтоді композитор задовольнявся переважно чоловічим товариством. Друзі, вихованці Конвікту, влаштовували так звані шубертіади. На них досхочу танцювали під акомпанемент Франца, а потім "пили на брудершафт, дуріли, підкидаючи один одного на натягнутій ковдрі, і бігали по вулиці, розмахуючи плащем". У грудні 1822 року один з таких забігів закінчився в будинку розпусти. Звідти Шуберт повернувся із сифілісом.
Незабаром у віденській лікарні, виснажений від болю, бритоголовий композитор закінчив пісенний цикл "Прекрасна мірошничка" — можливо, найніжніший свій твір. Незабаром прийшло й несподіване визнання від Бетховена. Коли той уже лежав на смертному одрі, йому принесли близько 60 пісень Шуберта. Така кількість викликала захоплення у Бетховена. Згодом йому сказали, що Шуберт насправді створив понад 600 пісень. Класик не міг повірити, що таке під силу одній людині, і вмер, показуючи кулак небу.
Про слова Бетховена "у цьому Шуберті живе іскра Божа, він ще змусить увесь світ говорити про себе" Франц довідався лише в день похорону композитора. Він був у числі 38 факельників, що супроводжували на кладовище труну Бетховена.
Невдовзі пройшов перший авторський концерт Шуберта. Він мав гучний успіх і зібрав добрі гроші. Проте вийти з тіні могутнього попередника Францові судилося лише на півтора року. 31 жовтня 1828-го за вечерею йому здалося, ніби їжа має смак отрути — за іронією долі, напередодні він спілкувався з одним із учнів Антоніо Сальєрі. Але то був черевний тиф. У мареннях Франц просив свого брата Фердинанда: "Благаю тебе, не залишай мене в цьому кутку під землею". Брат запевняв, що він у своїй кімнаті. Але композитор прошепотів: "Ні, неправда, тут Бетховен не лежить".
За місяць його поховали на Веринзькому кладовищі, за декілька метрів від могили Бетховена. Шуберт мав 31 рік.
За вечерею йому здалося, ніби їжа має смак отрути
Ґете, на тексти якого композитор написав близько 40 пісень, почув його музику тільки 1832-го. Молода Вільгельміна Шредер-Девріент виконала при ньому "Лісового царя". Старий так розчулився, що розцілував співачку.
Років через сто німецький письменник Герман Гессе написав роман "Степовий вовк". Його головному персонажеві у наркотичних видіннях ввижається той самий Гете "з молодим і рожевим обличчям, схожий то на Моцарта, то на Шуберта, як брат". А 1977-го київський композитор Валентин Сильвестров закінчив цикл "Тихі пісні". Наприкінці там звучать рядки Йосипа Мандельштама:
И Шуберт на воде, и Моцарт в птичьем гаме,
И Гете, свищущий на вьющейся тропе?
Щоправда, композитор трохи наплутав, помінявши Моцарта із Шубертом місцями. Але то не суттєво. Напевно, десь у небесному Ворзелі вони всі ходять у штанях по коліна і своїм холодним та дзвінким сміхом дратують птахів. А потім пливуть у човнах, ловлять форель і періщать один одного веслами. Не займаються тільки музикою — адже безсмертні не люблять ставитись до чогось серйозно.
1797, 31 січня — у Ліхтенталі, передмісті Відня, в сім"ї шкільного вчителя Франца Теодора Шуберта і домогосподарки Елізабет народився син Франц-Серафим Петер
1803 — під керівництвом батька Франц починає займатися музикою
1808 — вступає до імператорської школи підготовки церковних півчих
1811 — пише перші пісні
1812 — помирає мати; Шуберт навчається у Сальєрі
1813 — батько одружується вдруге; Франц пише першу симфонію
1814 — працює помічником учителя в школі батька
1815 — закохується в Терезу Ґроб
1817 — кидає викладання в школі
1819 — з оперним співаком Йоганном Фоґлем здійснює турне до Верхньої Австрії; пише "Форелленквінтет"
1821 — Фоґль уперше публічно виконує баладу "Лісовий цар" Шуберта
1822 — Шуберт кидає роботу над "Незакінченою симфонією", пише фортепіанну фантазію "Блукач"
1823 — з"являється вокальний цикл "Прекрасна мірошничка" на слова Вільгельма Мюллера
1825 — друга поїздка з Фоґлем по Верхній Австрії; пісні на тексти Вальтера Скотта
1828 — перший авторський концерт; пише велику домажорну симфонію, фортепіанні експромти, останні пісні
1828, 19 листопада — помер. Похований поруч із Бетховеном на міському кладовищі Відня. На його могилі стоїть пам"ятник з написом: "Смерть поховала тут багаті скарби, але ще більш прекрасні надії"
2 
1
Коментарі
1