Вівторок, 15 січня 2008 16:57

Лірникові давали по шелягу за танець

Автор: фото: Адама Лукашевського. Альбом: ”Волинь зберегти від забуття”, Люблін, 1994.
  Лірник біля Хрестовоздвиженської церкви в Луцьку, 1931 рік
Лірник біля Хрестовоздвиженської церкви в Луцьку, 1931 рік

Ще живі люди, що пам"ятають, як селами й містами ходили співці-жебраки з лірою. Цей інструмент зовні нагадував скрипку, але збоку мав корбу. Усередині були струни, а над ними — клавіші. Лірник однією рукою крутив корбу, коліщатко бігало по струнах, а другою рукою натискав клавіші — й лилася мелодія.

Під ліру виконували тужливі пісні, переважно релігійної тематики. Хоч іноді лірники могли втяти козачка чи польку, як-от у Тараса Шевченка:

У неділю на селі

У оранді на столі

Сиділи лірники та грали

По шелягу за танець.

Кругом аж курява вставала.

Шелягами у XIX ст. в Україні називали копійки, тобто за танець давали по копійці.

Лірниками ставали переважно каліки. У неділю чи на свято сліпець сідав під церквою і заводив монотонну мелодію.

— Тая ліра не грала, а йно бзиніла, — згадує 96-річна Катерина Маланчук із села Мала Плавуча Козівського району на Тернопільщині. — Сліпий дід крутив корбу, вона бзиніла. А він співав:

Помер отець, вмерла мати,

    лишивсє маєток —

Лашиласє стара кітка і троє котєток...

Зараз ви читаєте новину «Лірникові давали по шелягу за танець». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода