Середа, 16 січня 2013 19:24

Костянтин Станіславський тікав від жінки й дітей до театру

— Пустите, ветреники сами, опомнитесь, вы старики, — 30-річна Ольга Андровська відсторонюється від 68-річного Костянтина Станіславського, тиснеться до колони.

Та він обіймає її за талію, відступає до крісла, захоплює її за собою. Й ось вона на колінах у Костянтина Сергійовича.

— Почти, — промовляє він крізь задишку.

Його руки безсоромно мацають Ольжине тіло. Правою рукою погладжує її стегно, ліва от-от пірне в декольте.

— Ну, кто придет, куда мы с вами? — говорить акторка наступну фразу з ролі служниці Лізаньки в п'єсі "Горе з розуму".

Але перелякана вона не на жарт — режисер аж тремтить від хіті, стискає її дедалі міцніше. Чи він насправді грає?

Сцена завершується — Станіславський, який зображав старого пана-розпусника Фамусова, ушивається навшпиньки, наляканий, щоб його не застукали.

— Минуй нас пуще всех печалей и барский гнев, и барская любовь, — зі щирим полегшенням видихає Лізанька-Андровська.

1931 рік, репетиція відбувається в будинку Станіславських у Леонтьєвському провулку в центрі Москви. Режисер обладнав там репетиційну залу. Колони у ній відділяють сцену від глядачів. До того, що Костянтин Сергійович може посеред репетиції відсторонити будь-якого виконавця й замість нього грати роль, актори звикли. Але цього разу його пристрасть навіть їм здається надто справжньою. У залі і Марія Ліліна — дружина Костянтина Сергійовича. Чи ревнує його до молодої та вродливої колеги? Навряд. Біля її чоловіка завжди упадають акторки. За роки подружнього життя для неї то не новина. Станіславський ніколи її не зраджував. Він має лиш одну пристрасть — до сцени. Вона мало не розбила їхню сім'ю.

У театр Костянтин Алексєєв — таке прізвище мав при народженні — закохався 3-річним, коли виконав свою першу роль. Так розповідав. 1888-го під псевдонімом Станіславський грав у спектаклях "Товариства мистецтва і літератури". Він сам розробив його проект та вклав у розвиток близько 30 тис. руб. Йому, синові багатого промисловця, гроші належали в спадок. На сцені "Товариства" зустрів і свою майбутню дружину Марію Перевощикову. Вона потай зважилася виступити в комедії Крилова "Таємниця жінки".

22-річна Марія — вихованка московського Єкатерининського інституту шляхетних дівчат. Там вона викладає мови, гарні манери, рукоділля та словесність. Як класна дама не має права ані зустрічатися з чоловіками, ані брати участі в "діяльності, що ганьбить репутацію інституту". Гра на сцені належить саме до таких, тому в афішах спектаклю навпроти її ролі вказано виконавицю: "Марія Ліліна". Та в інституті таємницю все одно розкрили. З роботи вона мусила піти. Родичі забрали дівчину до Петербурга. Станіславський засипає її захопленими листами, кличе далі грати в театрі. Марія не може опиратися як бажанню грати на сцені, так і почуттям до Станіславського, якого вважала "прекрасним, надзвичайним, милим та першим красенем у Москві", як звірялася у спогадах.

Марія повернулася до Москви. Станіславський узявся вчити її всього, що знав сам. Удень разом репетирують, увечері разом грають, а тоді йдуть на квартиру до Марії пити чай. У ролях закоханих у "Підступності й коханні" Шиллера вони, відзначають колеги, дуже природно цілуються. Станіславський ретельно планує, як виправлятиме своїй учениці поставу, рухи, як візьметься з нею до психоаналізу. Першою освідчитися зважилася Марія. Закоханий "педагог" із захватом прийняв її почуття. Невдовзі зізнався:

— Здається, ти нічого винятково розумного не сказала. Але кілька твоїх фраз випрозорили для мене і твою співчутливість, і простоту погляду на життя, природність розуму, властиву тільки хорошим та сердечним жінкам. Такі жінки — мій ідеал, і, крім них, ніхто не може внутрішньо діяти на мене так потужно.

У травні 1889-го Станіславський заручився з Маруською, як називав її. Та дуже скоро виявилися розбіжності їхніх характерів. Розповідає в листі приятелю: "Шкода довго сидіти на старому відомому місці й цікавіше було б поїздити і подивитися щось нове. Та Маруся більш схильна до осілого життя".

Родинне щастя швидко почало обтяжувати Костянтина. Ксенія — їхня перша донька — занедужала на пневмонію одразу після народження й за місяць померла. Влітку 1891-го народилася Кіра, енергійна та непокірна — "алексєєвська порода", відзначав батько. Син Ігор, який з'явився за три роки, удався в матір, часто хворів. Неміцного здоров'я Марія ледь давала раду дітям, дому, все рідше виступала в театрі. Станіславський від сімейних проблем тікає до театру.

— Як актор ти звик згущувати фарби, щоб викликати почуття, бо інакше глядачеві не передасться. Мимоволі ти застосовуєш це в житті, — говорить Марія Костянтинові.

Вона прагне домашнього затишку й уваги чоловіка. Станіславський мріє про власний театр. Починає розробляти свою систему акторської гри, що досі має численних послідовників у світі. Одна із засад: "Не зображувати образи і почуття, а діяти відповідно до них". Марія дедалі частіше хворіє, та Костянтин не вірить, що то насправді. Ліліна з дітьми тоді жила у чоловікового брата в Харкові. Станіславський наїжджає до них, поринає у сімейні клопоти. Йому одразу стає нудно.

— Мені не цікаві розмови про господарство! — вибухає. — Ти стаєш така вузька й дріб'язкова.

Та в розлуці він сумує за родиною, рветься до них. Зрештою, жінка ставить перед ним питання руба: або сім'я, або театр. І він зважується покинути сцену. Щойно рішення прийняте, 17 червня 1897-го Станіславський отримує листа від драматурга Володимира Немировича-Данченка. Той запрошує його поговорити про створення Художнього загальнодоступного театру, що згодом стане всесвітньовідомим МХАТом. Марія розуміє, тепер чоловік нізащо не покине театру, а вона може залишитися сама з двома дітьми. І змиритися довелося їй. МХАТ став справою всього життя Костянтина Станіславського.

1863, 17 січня — Костянтин Алексєєв (псевдонім — Станіславський) народився в родині багатого промисловця в Москві. Мав дев'ятьох братів і сестер. Батьки часто возили дітей до театру, опери, допомогли облаштувати домашній театр. До 13 років навчався вдома, тоді в гімназії при Лазаревському інституті й цьому ж вузі. По завершенні працює у батьківській фірмі та грає у любительських спектаклях.

1898 — відкрили Художній загальнодоступний театр під керівництвом Станіславського і Немировича-Данченка. За три роки його перейменували на Московський художній театр. Перевагу віддавали тогочасній драматургії — творам Олексія Толстого, Антона Чехова, Максима Горького. На 1917 рік театр був найбільшим у Росії.

1919 — половина трупи театру опинилася за кордоном. Станіславський змушений учити молодь і ставити спектаклі без провідних акторів. "Довелося почати із самого початку, — згадував у книжці "Моє життя в мистецтві", — навчати дикого щодо мистецтва глядача сидіти тихо, не розмовляти, сідати вчасно, не курити, не гризти горіхів, знімати капелюхи, не приносити харчів та не споживати їх у глядацькій залі". Театр погано опалювався — Станіславський вимагав довести температуру в приміщенні хоча б до +12°С. Через брак коштів його дружина Марія Ліліна власноруч шиє й лагодить сценічне вбрання, допомагає майструвати реманент.

1928 — на ювілейному вечорі МХАТу в режисера стався важкий інфаркт. Після відновлення до театру не повертається. Зосереджується на теоретичних дослідженнях — далі розробляє систему акторської творчості. Пише книжку "Робота актора над собою". Її надрукують 1938-го, по смерті автора. Репетиції проводить удома.

1938, 7 серпня — помер у своїй квартирі. Похований на Новодівичому кладовищі.

 

Зараз ви читаєте новину «Костянтин Станіславський тікав від жінки й дітей до театру». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 160
Голосування Справа Медведчука - це:
  • Спроба Зеленського наростити рейтинг. Медведчука не посадять
  • Початок боротьби з олігархами
  • Піар з одночасним ударом по Порошенку
  • Перерозподіл ринку і потоків
  • Вплив американців
  • Мені байдуже
Переглянути