Улітку 1889-го Северин Малевич повіз 11-річного сина Казимира до Києва на ярмарок цукроварів. У вітрині одного магазину хлопчик побачив картину: дівчина сиділа на лаві й чистила картоплю. Полотно справило на малого таке враження, що повернувшись додому, він вирішив стати художником. Казимир утікав з уроків і спостерігав, як сільські молодиці білять вапном хати, а потім виводять на них чудернацькі візерунки. Якось і сам намалював у кутку свіжовибіленої хати яскравого півника.
— Взводы девушек в цветных одеждах, работающих на свекольных плантациях, — згадував Казимир, — навсегда остались для меня воплощенной идиллией, земным парадизом.
Від селян він на все життя перейняв звичку натирати шкоринку хліба часником, їсти сало руками та бігати босоніж.
1893-го Людвіга Малевич поїхала із сином до Києва й купила йому фарби, пензлі, папір і полотно. Для матері, яка виховувала 14 дітей, така покупка була дорогим задоволенням. Хлопець намалював першу картину, потім навіть продав її, а незабаром узявся за наступну. Через три роки родина переїхала до Курська, і 17-річний Казимир пішов працювати креслярем до управління залізниці. А ще через три одружився із 16-річною донькою місцевого лікаря Казимирою Зґлейц. Невдовзі дружина народила йому сина Анатолія та доньку Галину.
Увесь цей час Малевич не полишав мріяти про живопис. Кілька років вступав до Московського училища живопису, ліплення і будівництва, та провалював іспити. 1907-го таки став студентом — художньої школи Івана Рерберга в Москві. Там він малює імпресіоністичні пейзажі й картини у стилі модерн. Часто недоїдає. Незабаром до Казимира переїхали матір і дружина з дітьми. Та на новому місці стосунки в подружжя не клеїлися. Треба було годувати дітей, а чоловік майже нічого не заробляв. Казимира влаштувалася працювати фельдшеркою і пішла від Малевича. Невдовзі після розлучення помер від тифу 15-річний Анатолій. Донька Галина з батьком не спілкувалася.
Гроші на життя переважно заробляла дружина
Казимир знайомиться із 20-річною дитячою письменницею Софією Рафалович, згодом вона стає його другою дружиною. Софія оберігала чоловіка від побутових проблем. Гроші на життя переважно заробляла теж вона. Художник вступає до нового мистецького об"єднання "Бубновий валет". Його захоплюють новомодні європейські течії — кубізм і футуризм. Зрештою, у його творчості вони об"єднуються в новий стиль — кубофутуризм. Він малює яскравими фарбами схематичні та деформовані фігури селян і селянок, намагається досягти крайньої абстракції.
Після Жовтневого перевороту Малевич працює у Народному комісаріаті просвіти, викладає молодим художникам. 1919-го їде до Вітебська. Там у Народному художньому училищі, яке очолював Марк Шагал, збирає кілька десятків хлопців і дівчат та створює групу "Уновис" — "Учредители нового искусства". А доньку, яка народилася 1921 року, називає на честь своєї школи Уною.
Повернувшись до Москви, Казимир очолив Державний інститут художньої культури. Та більшовики ставилися з підозрою до авангардиста, і 1926-го інститут, який один із критиків назвав "монастырем на госснабжении", розігнали. Митець отримує дозвіл на закордонне відрядження. Він демонструє свої роботи у Польщі, Німеччині, США. Та після повернення до Росії художника заарештовують за підозрою у шпигунстві. Урятував його один товариш, і через кілька тижнів Малевича випустили.
Тим часом від сухот померла Софія. По смерті дружини Казимир поїхав до Ленінграда. Не наважився брати з собою 5-річну доньку і залишив її на виховання у тітки в селищі Немчинівка під Москвою.
Невдовзі митець знову закохався. 1927-го одружився з 25-річною редакторкою Наталею Манченко.
1929 року Третьяковська галерея організувала виставку робіт Малевича, а 1930-го художника знову заарештували. Цього разу він відсидів рік. А ще через три його мистецтво офіційно проголосили "чуждым советскому народу".
В останні роки Малевич очолював у Ленінграді лабораторію з вивчення сучасного мистецтва. Її хотіли закрити. Він постійно писав прохання залишити за ним місце й зарплатню, інакше його родина помре з голоду. 1933 року в Казимира виявили рак простати. Лікарі вирішили не робити операції, обмежилися опроміненням. У травні 1935-го художник помер.
За заповітом, урну з прахом Казимира Малевича перевезли до Немчинівки під Москвою та поховали під величезним дубом у чистому полі. У війну дерево спиляли, аби не було орієнтиром для німецьких військ. Могила художника загубилася.
1878, 23 лютого — Казимир Малевич народився в Києві у польській родині управляючого на цукровому заводі Северина Малевича
1889 — родина переїжджає до села Пархомівка, нині Володарського району на Київщині
1895–1896 — займається у Київській художній школі Миколи Мурашка
1899 — одружується з Казимирою Зґлейц
1901, 1905 — народжуються діти Анатолій та Галина
1905–1910 — навчається у школі-студії Івана Рерберга
1910 — жениться на Софії Рафалович
1913 — створює декорації до першої футуристичної опери "Перемога над Сонцем"
1921 — з"являється на світ донька Уна
1927 — одружується з Наталею Манченко
1935, 15 травня — помирає в Ленінграді
Уна змінила прізвище і виїхала спочатку на Кавказ, а потім до міста Небіт-Даг у Середній Азії. Наталя Манченко після війни працювала літературним редактором у Ленінграді. Картини чоловіка вона передала на тимчасове зберігання до Російського музею, де їх сховали до запасників
4 
35413
Коментарі