— Нашу лікарню місцеві поміщики Балашови відкрили до річниці свого весілля — 1894-го. Замовили проект архітектору з Києва Владиславу Городецькому. Витратили на неї 14 тисяч рублів. За ці гроші можна було купити стадо з 2800 корів, — розповідає краєзнавець 61-річний Микола Якименко з села Мошни на Черкащині. Він невисокий, русявий, одягнений у світло-блакитну сорочку й чорні штани. Показує фото старих споруд села та карту місцевості.
У Мошнах живуть близько 4,5 тис. людей. Ідемо до лікарні вулицею Спасопреображенською — колишня Леніна.
— Архітектор дружив із Миколою і Катериною Балашовими. Приїздив до них на полювання, — каже Микола Михайлович. Показує дерев'яний дім, який залишився від комплексу лікарні. Зараз він — в аварійному стані. — Катерина 1884 року успадкувала маєтності при містечках Мошни і Городище від дядька. Захотіла збудувати тут лікарню та школу для шляхетних дівчат. 1890-го замовила Городецькому проект медзакладу. Того ж року почали заготівлю соснових дошок, бо він вирішив робити будівлю з дерева. Особисто приїжджав на будівництво.
У комплекс лікарні входили поліклініка, дім для лікаря та пральня. У головному корпусі була операційна, чотири палати на 10 ліжок, оглядовий кабінет, ванна, туалет і кухня. Працював лікар, два фельдшери й стільки ж повивальних бабок.
— Уціліли дім лікаря та частина приміщення лікарні. Вони унікальні, це — єдині будівлі Городецького з дерева, які збереглися, — проводить далі Микола Якименко. — Пральню розібрали, бо почала розвалюватись від вологи. На її місці звели двоповерховий цегляний корпус нинішнього медзакладу.
Спочатку в будинку жив лікар зі слугами. У 1930-х дім розділили на чотири квартири. Зробили замість грубок водяне опалення, провели електрику та каналізацію.
Дім Городецького зведений у давньоруському стилі. Обов'язковий елемент — різьблені прикраси у формі стріл. Найбільше їх навколо вікон. Зараз будівля вкрита шифером. У деяких місяцях листки побиті, під ними видно іржаве залізо. Має троє дверей. Перед парадними вимурувані з цегли сходи. Над ними — різьблений ґанок. Двері з протилежного боку — "чорний хід". Праворуч прилаштована телевізійна антена. Навколо ростуть вишні.
— Колись росли осокори. Їх спиляли, коли струхлявіли. Був паркан, але сітку зняли, — говорить Микола Якименко. — Якби тут досі не жили люди, то будинок розтягнули б мародери.
У будинку Городецького в Мошнах живуть дві колишні медсестри. Одна на пенсії за вислугою, друга — у декретній відпустці.
Двері зачинені. На стук ніхто не виходить. За кілька хвилин від лікарні йде кремезний чоловік. Кишеню його футболки відтягує пачка цигарок.
— Я тут чотири роки, маю іншу хату в селі. Моя жінка Тома Яківна була медсестрою. Живе в будинку 30 років. Зараз їздить підробляти на підприємство в Черкаси. Дітей не маємо, — говорить 55-річний Сергій Оніщенко. Одягнений у спортивні штани та бежеву футболку. У будівлю не заводить. Через вікно показує приміщення: висока стеля, дощана підлога, на стінах — світлі шпалери.
— Піддержуємо порядок усередині. Хоч дім треба ремонтірувать понаружі. Дерево старе, північний бік гниє, — продовжує чоловік. — Три роки назад займали кімнати в домі чотири сім'ї — лікарі та медсестри. Але порощитувалися і виїхали. Робити за малу зарплату не хотіли. Зараз по сусідству живе молода медсестра, сьогодні поїхала до батьків.
До будинку приїздять групи туристів. Однак мешканці не хочуть спілкуватися з ними.
Стара лікарня горіла в 1970-х від замикання електропроводки. У вцілілій частині залишилось шість кабінетів. На кількох дверях — таблички "Не заходити". Будівля побілена і вкрита шифером. Фундамент пофарбований чорним. Тут був пологовий будинок, стоматологія, а тепер зробили рентгенкабінет.
Будинок Городецького перебуває на балансі Черкаської районної лікарні.
— Останні років 40 юридично числиться як службове житло. До того там теж проживав персонал, — розповідає сільський голова Мошен Богдан Шкарбута, 44 роки. Вдягнений у червону сорочку та джинси, на ремені напис "Діор". У руках крутить ключі від машини. — Люди розуміють, що мають його тимчасово, тому не роблять капітальний ремонт. Сільська рада не має грошей на утримання будинку. Просимо, щоб обласна влада взяла його на баланс. Хотілося б облаштувати там краєзнавчий музей. Маємо одяг, кераміку, меблі. На реконструкцію потрібно 6 мільйонів гривень.
Людей, які там зараз живуть, ніде поселити. Адміністрація лікарні говорить, що вони мають право жити у службовому житлі до смерті.
— Цей будинок — один такий в Україні. Було б добре, якби його взяло під опіку Міністерство культури, — каже головний лікар Любов Іващук, 63 роки. Вона з короткою зачіскою, пофарбована в рудий, на шиї і руках має золоті прикраси. Приймає хворих на другому поверсі лікарні в Мошнах. — Проблема тільки, що одну з жінок немає куди переселити. Треба буде вирішити це питання. Інша, декретниця, збирається переїхати в будинок, який купила в селі.
Померли і поховані у Франції
Подружжя Микола і Катерина Балашови були відомими благодійниками та організаторами світських заходів. Чоловік походив із сім'ї штабс-капітана Імператорської гвардії й фрейліни зі свити імператриці. 1861 року закінчив Санкт-Петербурзький університет за спеціальністю "адміністративні науки". 1885-го був призначений єгермейстером Імператорського двору, організовував полювання, був ловчим та зброєносцем. 1905 року став членом Державної ради з департаменту промисловості, наук і торгівлі — інспектував побут й умови праці робітників. Балашов був "дещо кумедний, але по суті хороший, глибоко чесний і добрий чоловік", згадував про нього громадський діяч Олександр Половцев.
При дворі Микола познайомився з молодшою на вісім років фрейліною Катериною Шуваловою, вишуканою білявкою. Одружилися 1869-го. Жінка від дядька успадкувала близько 45 тис. га землі та Маріїнський паровий керамічний завод у селі Городище на Черкащині. Був названий на честь її бабусі Марії. Володіння складалися з шести волостей із двома містечками і 17 селами. За 10 років Катерина Балашова зробила з них багатогалузеве прибуткове господарство. Серед селян було багато мулярів, теслярів, столярів, каменярів, штукатурів.
Родина також мала сільськогосподарську школу, Нікольський залізоробний завод в Новгородській, гірські заводи в Оренбурзькій, винокурний і цукровий заводи в Київській та Подільській губерніях. Володіли виноградниками в Криму.
Виростили синів Петра, Андрія, Олександра та доньок Софію й Олександру. Після революції 1917 року виїхали до Франції. Їхнє майно націоналізували. Катерина Балашова померла і похована 1931-го у французькому муніципалітеті Вірофле. Її чоловіка не стало там само за чотири місяці.
11 
1
Коментарі