Хведір Вовк за життя обміряв тисячі людських голів, рук і ніг. Об"їздив Україну від Лемківщини аж по Кубань, вивчаючи зріст, колір очей, шкіри і волосся місцевої людності. Бувало, селяни сприймали його то за злодія, то за шарлатана і, навіть, за розвізника холери. Вовк започаткував українську антропологію — науку, що вивчає походження людей, їхню тілобудову й поширення людських рас на земній кулі.
Він був козацького роду. Народився 17 березня 1847 року в селі Крячківка Пирятинського повіту на Полтавщині. Батько — відставний офіцер, служив економом у панських маєтках. Мати Ганна Федорівна Арістова походила з білоруської шляхти. Під час військової служби батькові змінили прізвище на російський манер — Кіндрат Вовк став "Кондратієм Волковим". Проте син сам себе називав "Хведір Вовк".
1861-го, коли тіло Тараса Шевченка везли через Ніжин, місцевий гімназист Хведір Вовк на панахиді біля його домовини поклявся служити своєму народові. 1866 року він переводиться з Одеського до Київського університету. Туди його "потягнули" чутки, що там створено українську "Громаду". Жвавого студента-природничника помітив історик Володимир Антонович і залучив до збирання фольклору, етнографічних та статистичних даних про український народ. Хведір Вовк організовує кільком "громадівцям" втечу із в"язниці. До нестями напоївши жандармів у шинку неподалік буцегарні, проникає з товаришами до камери, вбирають заарештованих у жандармські мундири й виводять із тюрми. 1872-го, у рік закінчення природничого факультету Київського університету, Вовк одружується з небогою свого вчителя Христиною Васнєвською.
Друкувати українською було заборонено в Російській імперії. 1876-го Хведір Вовк бере участь у нелегальній доставці з Румунії підпільної типографії. Операція провалилася. Сучасник згадує, що Вовка схопили в Одесі, але "він впав в амбіцію, що його зовсім чисту, ні в чому не винну людину затримують. І так красномовно і переконливо говорив, що був відпущений". Поліція згодом прийшла арештовувати його додому, але він втік за декілька годин перед тим. Схопили дружину і з 5-річним сином Володимиром і грудним Юрієм заслали на 4 роки до Вятки, потім до Астрахані. Подружжя розлучилося назавжди.
Отримує від французького уряду орден Почесного легіону
Вовк емігрує. Спочатку до Румунії, потім до Женеви у Швейцарії, де тоді перебував Михайло Драгоманов. Врешті опиняється у Парижі. Фарбує фіакри, дає уроки, дописує до газет. Борикання з нуждою й туга за сім"єю мало не доводять його до самогубства. "Втомлює у Парижi усе: i крик, i гамiр на вулицях, i неперестанний рух того люду, що бiжить по них, поспiшаючись, щоб здобути хто хоч шмат хлiба, хто — грошей, а хто — ще бiльше грошей, — скаржиться він у той час. — Втомлює й те, що трохи не на кождому ступнi треба стерегтися, щоб тебе не переїхало яким-небудь скаженим автомобiлем або ще бiльше скаженим возом, що поспiшається з молоком або м"ясом… А найбiльш усього втомлює у Парижi праця, тяжка, незмiрно тяжка праця, праця навипередки. Така праця, про яку ми, слов"янськi люди, не маємо досi нiякої й гадки. Тут треба робити швидко, бо чекати на тебе нiхто не стане. Треба робити багато, бо зараз знайдеться такий, що зробить бiльше. Треба робити добре, бо тут абияк нiхто не робить, i той, хто зробить краще, той i стане на твоє мiсце. І так у всьому — чи се простий робiтник, чи ремiсник, чи купець, чи вчений, чи який урядник".
Рятує його наука: 40-річним Хведір Вовк сідає на студентську лаву й вивчає у Сорбонні антропологію. Через два десятиліття у цій галузі він стає ученим зі світовим ім"ям. Згодом за досягнення в галузі антропології отримує від французького уряду орден Почесного легіону.
У Парижі він готує видання повного "Кобзаря" за рукописами Тараса Шевченка, викупленими у братів поета. Гроші за ініціативою Вовка збирали в заможних українців. Постійно друкує матеріали з української культури. "Пишу ж я, щоб якомога частіше нагадувати людям, що є на світі Україна", — пояснює.
У нього, 46-річного, закохується вдвічі молодша німкеня Олександра Реммельмаєр. Вони сходяться, але сім"ю Вовк не збирається із нею створювати. "Знайшлася людина, що хоче жити з тобою, — пише йому перша дружина Христина, — то живіть на здоров"я". 1906-го вона помирає від сухот.
Друга дружина народжує йому сина Юрія та доньку Галину. Щойно через 30 років, після 1905-го, Вовкові дозволяють повернутися до Росії. Місця ні в Київському, ні в Харківському університетах йому не знайшлося і він з родиною подається до Петербурга. Викладає в університеті антропологію й палеонтологію.
Під час етнографічних експедицій 1906–1910 років Хведір Вовк зібрав понад півтисячі пам"яток, велику колекцію українського саморобного одягу. Нині все зберігається у фондах Музею етнографії у Санкт-Петербурзі.
Улітку 1918 року на заклик Української Народної Республіки розбудовувати вітчизняну науку, він їде до Києва. 29 червня на станції Жлобин у Білорусі він раптово помирає за нез"ясованих обставин. Поховали його на православному кладовищі на березі Дніпра. Слідів могили нині не лишилося.
При визначенні антропологічного типу людини головний покажчик визначають за співвідношенням ширини до довжини черепа, помноженим на 100. Він може бути від 58 до 98. Брахікефалія — вище 80 см, доліхокефалія — нижча. "Українці є досить одноманітне плем"я, — писав Хведір Вовк, — темноволосе, темнооке, вищого за середній чи високого зросту, брахіцефальне, високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками". Хоч, додавав, нерідко серед українців зустрічаються темноволосі й зі світлими очима та шкірою. Вовк визначив, що гуцули вищі, ніж їхні сусіди бойки і верховинці. А східні українці набагато вищі за галичан, але нижчі за гуцулів. З останніми у зрості можуть зрівнятися тільки кубанські козаки. Вовк підкреслював, що обміри проводив на добірному військовому людові, нащадках запорожців.
Про першу шлюбну ніч Вовк написав у Парижі
У Парижі Хведір Вовк видав збірник "Український фольклор. Сороміцькі звичаї, казки, пісні, приказки, загадки і лайки". Уперше там описав й дослідив обряд першої шлюбної ночі в українців. "Нарешті лишають молодих на самоті, рекомендуючи їм, щоб вони не примушували гостей дуже довго на них чекати. Цю пораду дають молодим тому, що згідно з народним розумінням, головна мета перебування молодих в коморі — це негайна дефлорація молодої та повідомлення про цей факт усіх присутніх на весіллі. Іноді це все трохи затягується, коли молодий не виявить досить енергії для досягнення головної мети обряду. Тоді старший боярин виводить його з комори, ходить з ним по двору, відчиняючи всі зачинені двері, відсуваючи всі засуви, розв"язуючи всі вузлики. Коли й це не допомагає, то молодого заступає старший боярин або дефлорацію переводять штучним способом". Він також подав сороміцькі пісні, ігри, танці, що відбуваються на весіллі.
2 
1
Коментарі