— Ви надто багато думаєте про себе. Це вам заважає жити й засмучує тих, кого ви любите. Ви затуляєте все собою. Любов повинна бути самовіддана, — каже музикантка 34-річна Емілія Прахова художнику Михайлу Врубелю, який молодший на шість років. Проводжає його в листопаді 1884-го з Києва до Венеції.
Живописець прибув до українського міста за пів року до того на запрошення мистецтвознавця 38-річного Адріана Прахова. Той займався реставрацією Кирилівської церкви в Києві й найняв випускника Петербурзької академії мистецтв для створення іконостасу та поновлення фресок.
Він оселяється у Прахова й береться за роботу. Вечорами співає під акомпанемент господині Емілії. Закохується в неї, але жінка ігнорує молодого художника. Вона звикла до уваги чоловіків, і серед залицяльників віддає перевагу статечнішим панам. У компаніях перебуває в центрі уваги. Дозволяє собі жартувати, навіть порушуючи межі.
"Якось вона вилила бокал шампанського на голову Антокольського (скульптор Марк Антокольський (1843–1902). — ГПУ) за те, що відмовлявся пити, — згадувала дружина підприємця й мецената Сави Мамонтова Єлизавета. — Це дуже не сподобалося його дружині. Коли вона почала протестувати проти такої поведінки, почула від Емілії Львівни суворе: "Мовчи, дурненька, ти нічого не розумієш".
Крім роботи в Кирилівській церкві, Михайло Врубель постійно робить якісь замальовки. Багато з них дарує Емілії Праховій. Дві вона вважає завершеними цінними роботами й радить продати якомусь колекціонеру. Та художник ображається і рве малюнки на дрібні шматки.
"Я повернувся з Києва. Міша здоровий, але виглядає худим і блідим, — писав батько художника Олександр Врубель дочці. — Мене засмутила його кімната. Уяви, з меблів — жодного стільця та стола, лише дві табуретки й ліжко. Ні теплої ковдри, ні теплого пальта, ніякого одягу крім того, що на ньому. В кишені всього 5 копійок. Боляче й гірко до сліз мені було все це бачити. Картина, з якою він хоче заявити про себе загалу — "Демон". Працює над нею вже рік. Демон цей видався мені злою жінкою. Міша каже, що він — дух не стільки злобний, скільки страждаючий, але при цьому величний. Припустимо, але всього цього в його демоні немає. Зате Міша відданий йому всім єством".
Прообразом демона стає Емілія Прахова. Вона відкидає любов залицяльника й завдає йому болю. "Якось я зайшов до Врубеля і він розповів, що пише демона, — згадував художник Костянтин Коровін. — Дістав малюнок. Я впізнав одразу обличчя відомої дами. Вона зовсім не підходила до демона".
"Поїдьте спочатку в Равенну, познайомтеся з древніми мозаїками церков, a потім оселитеся у Венеції. Клімат там м'який, узимку іноземців приїжджає мало. Під боком собор святого Марка з його чудовими мозаїками різних епох", — Адріян Прахов помічає захоплення Михайла Врубеля його дружиною й відправляє з Києва. Художник не відмовляється і через Відень дістається до Італії.
Наймає майстерню з однією кімнатою й прислугою. Житло розписане фресками, прикрашене ліпниною й розташоване недалеко від центру. Там його провідує мачуха. В листі доньці пише: "В кімнаті дуже холодно, всього 7 градусів тепла. Міша змушений ходити весь в шерсті й кашкеті".
У Венеції має написати чотири образи на цинкових листах для іконостасу Кирилівської церкви — "Христос", "Богоматір", "Кирило" й "Атанас". Купує матеріал в італійців. Вони бачать, що майстер недосвідчений, і підсовують спаяні з двох частин пластини. Не знає, як їх підготувати. Фарби ковзають по металу. Пише до Прахова у Київ. Той консультується з професором хімії Київського університету Сергієм Реформатським. Відписує, щоб протравив поверхню слабким розчином соляної кислоти. Це допомагає. Працює одночасно над усіма образами по кілька годин поспіль.
— А це не наша спільна знайома пані? — запитує художник Олександр Мурашко, розглядаючи образ Богоматері у венеціанській майстерні Врубеля.
— А ви впізнали? — не заперечує автор.
— Так, тільки ви дали їй інший вираз. У натурі це нестримна крикуха, а у вас — лагідний, тихий вираз.
— Хіба вона крикуха? Ні, це ви її погано знаєте. У вас якісь спотворені враження.
Образ має обличчя Емілії Прахової. Маленький Христос на колінах у жінки схожий на доньку Прахових — Ольгу.
На початку весни Михайло Врубель повертається в Київ з готовими роботами. Побачивши "Богоматір", Адріан Прахов припиняє співпрацю з майстром. Той хоче залишитись у місті й самостійно подає свої ескізи для розпису Володимирського собору. Але їх відхиляють через "неканонічність". Розраховує отримати замовлення на розпис того ж храму, але дарма. Прахов ігнорує його. Якщо хтось питає, чому не бере на роботу талановитого художника — пояснює, що через особисті причини.
Митець їде до Одеси, а потім до Москви. Там отримує житло й роботу в мецената Сави Мамонтова.
"Було літо, спекотно. Ми з Врубелем пішли купатися на ставок, — згадував художник Костянтин Коровін. — Він мав гарну статуру, хоч невисокий. Міцні мускули робили його гарним. "Що це у вас на грудях — великі білі смуги, наче шрами?" — запитав я. "Так, це шрами. Я різав себе ножем". Він поліз купатися, я за ним. "Це, мабуть, було боляче. Якась операція чи що?" — допитувався далі й придивився ближче. Шрамів було багато. "Не знаю, чи зрозумієте, — взявся пояснювати. — Я кохав одну жінку. Вона мене — ні. Коли я різав себе, мої страждання зменшувалися".
Михайло Врубель завершує малювати "Демона". Остаточний варіант відрізняється від "злої жінки", яку бачив у Києві батько художника. Від неї залишаються лише глибокі очі. Після того створює ілюстрації до видання поеми "Демон" Михайла Лермонтова. Той же образ втілює у глиняній скульптурі. Починають говорити про одержимість художника дияволом. Його роботи стають модними, їх починають купувати. Йдуть замовлення на картини, оформлення будинків, мозаїки та панно.
Сава Мамонтов 1895-го відправляє Врубеля в Петербург писати декорації до його приватної опери "Гензель і Гретель". Там він зустрічається з виконавицею головної ролі 27-річною Надією Забілою. Вона полонить його серце. Пише сестрі — якщо співачка відмовиться вийти за нього, накладе на себе руки.
Уся сім'я Забіл повстає проти шлюбу з художником зі скандальною славою й випадковими заробітками. Він любить випити й шалено розкидається грошима. Та Надія приймає його освідчення. Михайло Врубель дарує нареченій брошку з опалом і діамантами навколо.
Одружуватися їдуть у Женеву. Вирушають у подорож Швейцарією, Італією та Грецією. Повертаються до Харкова, куди Надію запрошує тамтешній оперний театр.
Чоловік займається оформленням сцени, розробляє зачіски та грим для дружини. Забуває про любов до Емілії Прахової. З творчості зникають демони.
3 
1
Коментарі