Григорій Котовський у п'ять років упав із даху і став заїкою

На екрани радянських кінотеатрів 1942 року вийшов фільм Миколи Мордвінова "Котовський". Головний герой — змолоду ідейний більшовик і борець за соціальну справедливість. Правди в тому було мало.

Коли Григорієві Котовському було 2 роки, померла мати. У 5 — упав із даху і став заїкою. У 14 втратив батька. Його виховували хрещені. Передусім — поміщик Григорій Манук-Бей. Та найбільший вплив на Григорія мала вулиця — змалечку він там був за ватажка. У Кишинівському реальному училищі, куди вступив за протекцією і на кошти Манук-Бея, провчився лише три місяці. Відрахували за прогули й хуліганство. 1900-го розпочинає "трудову діяльність" — стажується в маєтку в Бендерському повіті. Та за два місяці "практиканта" вигнали за зваблення дружини поміщика.

При спробі влаштуватися на роботу до іншого поміщика Котовський підробив рекомендаційного листа про свою попередню "зразкову" роботу. Примітивність і безграмотність документа викликали підозру. За підробку документів на чотири місяці потрапив за ґрати. "Тюрьма и ее режим произвели на меня колоссальное впечатление и дали огромный толчок моей стихийной революционной психологии", — написав він у мемуарах про своє перше ув'язнення.

Почалася російсько-японська війна. Котовський переховується від мобілізації в Одесі, Києві, Харкові. Його таки заарештували, судили й відправили до армії. Тікає звідти. Пристає до есерівських груп, грабує квартири, магазини, поміщицькі маєтки. "1905 год и потом последующие годы, — пише про це у спогадах. — Начинаю террор против помещиков, фабрикантов и вообще богачей. Сжигаю их имения, забираю ценности, которые потом раздаю бедноте в городах и селах Бессарабии…" — тобто, на території теперішніх Молдови й Одещини. Та свідчень про благодійність Котовського в той час, крім пізніших тверджень його дружини Ольги Петрівни, не збереглося.

У лютому 1906-го його знову заарештували. "Видав провокатор за 10 тисяч рублів", — стверджував "герой революції". Сидів у в'язниці в Кишиневі. Кілька разів намагався втекти — невдало. Отримав 10 років каторги в Сибірі. Утік звідти 1913-го. Повернувся в Бессарабію й узявся за старе. У нападах Котовського брали участь п'ятеро-семеро осіб — у чорних масках із вирізами для очей. Ватажок обличчя не ховав. Пограбування — звичайний кримінал — притрушував соціальним "романтизмом". Приміром, в одеського промисловця Арона Ґольштейна під прицілом револьвера котовці "попросили" 10 тис. "на молоко для знедолених". Знайшли в його сейфі й кишенях 8838 руб. Чи знедоленим щось із того перепало на молоко — історія мовчить.

У купця Якова Блюмберґа, теж з Одеси, вимагали 20 тис. руб. Цього разу "на революцію". Коли дружина купця розбила вікно й почала кликати на допомогу, бандити застрелили і її, і доньку. Розжилися на каблучку з діамантом і золоту брошку. Чи поживилася з того революція — теж невідомо.

Зате серед одеських бандюганів про Котовського почали співати:

Разбил он банк и шарабан,

Кафешантан и ресторан

И напоил вином крестьян.

Таков наш адский атаман.

До розшуку Григорія Котовського залучили найкращих жандармських агентів із Петрограда, Москви й Києва. Нарешті 25 червня 1916-го на одному бессарабському хуторі розбійника заарештували. Сидів в одеській в'язниці. Каявся за свої злочини. Для пом'якшення вироку намагався довести, що до фізичного насилля не вдавався, а пограбоване віддавав бідним. Але надати суду докази такої своєї доброти не зумів. Просив відправити його "штрафником" на фронт. Однак вироком була страта. Для її виконання потрібна була лише віза командувача Південно-Західним фронтом генерала Олексія Брусилова: час був воєнний, тривала Перша світова.

Що робить Котовський? Пише листа дружині генерала Надії Брусиловій-Желіховській, яка славилася милосердністю: "Поставленный своими преступлениями перед лицом позорной смерти, потрясенный сознанием, что, уходя из этой жизни, оставляю после себя такой ужасный нравственный багаж, такую позорную память и испытывая страстную, жгучую потребность и жажду исправить и загладить содеянное зло... чувствуя в себе силы, которые помогут мне снова возродиться и стать снова в полном и абсолютном смысле честным человеком и полезным для своего Великого Отечества, которое я так всегда горячо, страстно и беззаветно любил, я осмеливаюсь обратиться к Вашему Превосходительству и коленопреклоненно умоляю заступиться за меня и спасти мне жизнь".

І це діє: Брусилов своїм наказом замінює страту довічною каторгою. З неї Котовського звільнили після Лютневої революції 1917-го. Після більшовицького перевороту Котовський — без жодної військової освіти, зате з багатим досвідом розбійника-відчайдуха — зробив карколомну кар'єру. Кавалерійська дивізія, якою він командував, воювала і з Дієвою армією Української Народної Республіки, і з "білими" військами генерала Антона Денікіна, і топила в крові антибільшовицькі виступи українських селян. Розстріли заручників, каральні спалювання сіл, конфіскація продуктів були буденними справами котовців в Україні.

Громадянська війна закінчилася. Восени 1922-го за сприяння свого приятеля Михайла Фрунзе Григорій Котовський став командиром другого кавалерійського корпусу. Нібито для забезпечення його потреб розгорнув нечувану господарську активність. У Перегонівці під Уманню взяв в оренду цукроварні, у Радомишлі на Житомирщині — шкіряний завод. У 23 селах запустив млини.

У ніч проти 6 серпня 1925-го на базі відпочинку командного складу Червоної армії в селі Чабанка під Одесою Котовського вбив Майор Зайдер, бандитська кличка — Майорчик. Під час революції він утримував в Одесі публічний дім. 1922-го Котовський призначив Майорчика начальником військової охорони цукрового заводу. Під час слідства стверджував, що вбив командира через ревнощі. Згодом змінив покази — бо не підвищував по службі. Зайдерові дали лише 10 років в'язниці. Наприкінці 1927-го його амністували "за зразкову поведінку". За три роки вбитий у Харкові колишніми котовцями. Документи у справі про вбивство Котовського в російських спецхранах досі зберігають під грифом "цілком таємно".

×