"Господь не приймав моїх молитов. Зате курити став удвічі більше"

 

"Здутий до краю, сеча от-от потече горлом разом із касторовим калом. Зранку мене посадили, і я години півтори блював касторкою із жовчю", — описував у щоденнику письменник Гелій Снєгірьов своє перебування в слідчому ізоляторі КДБ. Закінчувався березень 1978-го — із часу арешту минуло півроку.

— Як і більшість із його покоління, був членом партії, — згадує Гєлія Снєгірьова його друг, мистецтвознавець Вадим Скуратівський, 70 років. — Та почав придивлятися, що діється довкола. Подружився з письменником Віктором Некрасовим, який тоді був одверто опозиційний до влади.

Через цю дружбу Снєгірьова 1966 року звільнили з посади директора студії документально-хронікальних фільмів. Понизили до режисера та сценариста. Коли 17 січня 1974-го кадебісти провели обшук на квартирі Некрасова, Гелій Снєгірьов примчав до друга — задля солідарності. Потягнули на допит і його. Влаштували трус у його помешканні.

— 90-річна бабуся Гелія вирішила, що прийшли через те, що в них гнали самогон, — згадує про той обшук Вадим Скуратівський. — А Гелій гнав геніально — увесь інтелігентський Київ знав так звану "снєгірьовку". Бабуся як сіла на скриню, де були пляшки із самогоном, так 5 годин обшуку незворушно на ній і просиділа.

Нічого особливого не знайшли. Тож за Гелія Снєгірьова взялися з іншого боку: стали обробляти, щоб підписав проти Некрасова якийсь папір. Відмовився категорично. Снєгірьова виключили з партії, узагалі зняли з роботи. Вигнали навіть із Товариства мисливців, щоб не мав права тримати зброю.

Одного разу рідний дядько письменника Вадим Собко розповів, що його сестра, матір Гелія, 1930-го була свідком обвинувачення у справі Спілки визволення України. Її сфальсифікували радянські спецслужби, щоб кинути за ґрати українських науковців і письменників дореволюційного покоління. Від переживань матір Гелія захворіла та швидко "згоріла" у 36 років. Про процес СВУ в ті роки годі було щось довідатися, та ще жили свідки. Снєгірьов почав їх розшукувати, перечитав тогочасні газети. І 1975-го написав оповідання про СВУ — "Мамо моя, мамо... або Набої для розстрілу". Є там такі слова: "Під корінь із гілками знищувала радянська влада українську інтелігенцію". Передав твір на Захід, та до виїзду за кордон публікувати не наважувався: у письменника стрімко почав падати зір, а приятелі обіцяли влаштувати лікування у Франції. Однак Віктор Некрасов, якого вже змусили емігрувати із СРСР, надрукував оповідання в закордонному російському журналі "Континент" ще до виїзду автора. Гелія Снєгірьова стали викликати до міськкому й обкому партії. Довгі й виснажливі розмови. Вимога: письмово покаятися за антирадянські погляди. Якщо ні — усій родині письменника буде непереливки. Роботи йому ніякої не дають.

Тесть і дядько переконували Гелія Снєгірьова "заспокоїтися". Дружина після постійних сварок і скандалів від нього пішла. Та в Гелія Снєгірьова тільки зростала відраза до всього радянського. У квітні 1977-го, коли в СРСР гучно готували проект нової конституції, він опублікував на Заході відкритий лист радянському урядові. "Уся ваша нова конституція — брехня від початку до кінця" — писав. І наостанку відмовлявся від радянського громадянства.

Його взяли 22 вересня 1977-го о 9.20, коли вийшов із дому й прямував із вул. Тарасівської в бік ботанічного саду. Блакитним "рафіком" відвезли до слідчого ізолятора КДБ на вул. Ірининській. Після обшуку й допитів доправили до камери. Вимоги ті самі: публічно відмовитися від "хибних поглядів", виступити з відкритим осудом друзів.

30 жовтня Гелій Снєгірьов оголосив голодування. Причину вказав таку: "На знак протесту проти 60-річчя Жовтня, 60 років насилля та брехні, проти нової конституції". Його починають годувати примусово — поживну рідину вводять через клізму. Перші дев'ять днів це допомагало, та потім понад два тижні — ні. Занепокоїлися, що письменник помре в ізоляторі, а його справа вже набрала розголосу на Заході. Снєгірьова відвезли до Лук'янівської в'язничної лікарні. "Досвідчені тюремники швиденько мене нагодували — у кайданках, із виламуванням рук, до хрусту в хребті", — згадує в щоденнику.

— Під час примусового годування вони могли йому щось зламати в спинній системі, — припускає Вадим Скуратівський.

У березні 1978-го Гелієві Снєгірьову стало погано із серцем. Поставили діагноз стенокардія. Його поступово паралізує — спочатку праву ногу, з'являються болі в стегні й усіх кістках. Відтоді ж перестає випорожнюватися, організм поволі затруюється. Померти Снєгірьову не дають, але й не лікують. Під цими "медичними тортурами", як висловився сам письменник, він погодився підписати щиросердечне розкаяння. "Це було 24 березня, — занотував у щоденнику. — Із цього дня я перестав молитися… Я або забував про молитву, або згадував, але швидко губив думку, або зіжмакував і не доводив до кінця. Господь не приймав моїх молитов… Зате курити став удвічі більше". В'язничні записи Снєгірьов завершує словами: "Я нікого не продав, не зрадив. І все. І крапка".

Його перевезли до Жовтневої лікарні. Внесли на ношах — був уже повністю паралізований, тіло нагадувало мумію. Зробили операцію на хребті. Та стан Гелія Снєгірьова дедалі погіршувався. Він вимагав відпустити його додому. Проте люди з КДБ хотіли ще однієї викривальної статті. Але тепер у західній пресі, бо в емігрантських виданнях здійнявся галас про "справу Снєгірьова". Така торгівля триває до смерті письменника наприкінці 1978-го. Причина в довідці про розтин: "Рак передміхурової залози з метастазами в усіх частинах тіла". Коли друзі зійшлися до моргу на призначений час — виявилося, що Гелія Снєгірьова вже поховали 1,5 год. тому. Тіло перед тим кремували. Уся процедура відбулася під наглядом кадебістів.

×