Ексклюзиви
Пʼятниця, 27 серпня 2021 00:41

"Глядіть, щоб йому жилося вдома добре. Інакше — вас отруять"

Автор: фото надав Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка
  Іван Франко народився 27 серпня 1856-го в присілку Війтова Гора села Нагуєвичі — тепер Дрогобицький район на Львівщині. У гімназії почав писати поезії та оповідання. Створив понад 500 віршів і 50 поем, 10 романів, 150 малих прозових творів. Видав 11 збірок. Із дружиною Ольгою Хоружинською мав синів Андрія, Тараса, Петра й доньку Анну. Помер 28 травня 1916-го у Львові
Іван Франко народився 27 серпня 1856-го в присілку Війтова Гора села Нагуєвичі — тепер Дрогобицький район на Львівщині. У гімназії почав писати поезії та оповідання. Створив понад 500 віршів і 50 поем, 10 романів, 150 малих прозових творів. Видав 11 збірок. Із дружиною Ольгою Хоружинською мав синів Андрія, Тараса, Петра й доньку Анну. Помер 28 травня 1916-го у Львові

Іван Франко провів шлюбну ніч у поїзді

"Врадувала мене ваша відповідь. Так і здається мені, що свіжим вітром повіяло, що починається нова доба в моїм житті. Бо з вашої оповіді я бачу тільки одно — вас тягне на мій бік", — пише зі Львова у вересні 1885 року письменник Іван Франко до слухачки Вищих жіночих курсів Ольги Хоружинської в Київ.

Вони познайомилися в лютому 1885-го. Тоді 28-річний письменник Іван Франко приїхав зі Львова до Києва, щоб знайти гроші на видання українського журналу "Поступ". На запрошення педагога Єлисея Тригубова поселився в нього. Там само жила рідна сестра дружини господаря Антоніни — 20-річна Ольга Хоружинська. Вона родом із села Бірки — нині Чугуївський район на Харківщині. Після Інституту шляхетних дівчат у Харкові приїхала вчитися до Києва.

Письменник багато гуляє містом, відвідує пам'ятні місця. Вечорами спілкується з Ольгою. Закохуються одне в одного. Зустрічається із членами "Громади" й обговорює умови виходу журналу у Львові.

"Повернувшись додому, Франко написав моєму чоловікові, — розповідала у спогадах Антоніна Тригубова 1930-го. — Прохав посватати йому Ольгу. Але в нас не було звичаю втручатися в таку інтимну справу дорослої вже людини. Єлисей Купріянович порадив Франкові самому звернутися до Ольги".

Іван Франко довго не наважується написати, але почуття беруть верх. Відправляє лист 4 вересня 1885-го: "Ви, певно, й не надіялись листа від мене. Щонайменше здивуєтесь, що це нараз приплило мені по так довгім часі, як ми бачились. Від самого повороту з Києва я збирався і не міг відважитись. А діло про котре я хотів писати вам, ось яке. Що сказали б ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою".

Ольга Хоружинська здивована. Вона — сирота, тому про намір вийти заміж пише дідові Івану Федоровському, який живе в Одесі. Він не дає однозначної відповіді, відправляючи по дозвіл до тітки та сестри.

"Ви згадуєте мені про свого родича, котрого дозвіл мав впливати на вашу остаточну постанову, — пише в листі про згоду на шлюб Іван Франко. — З якою тривогою я дожидаю щасливого виходу вашої переписки. Я тільки хотів просити вас, щоб ви в разі незгоди вашого родича не опускали рук".

Взимку Ольга з Антоніною їдуть до Женеви. Зупиняються у Львові, де зустрічаються з Іваном Франком. Дівчина погоджується на шлюб.

"Ми, жінки, одмовляли її, — згадувала Антоніна Тригубова. — Франко був із себе не дуже красивий. Іще ми питали, чи буде вона в силі з'єднати піклування про сім'ю з боротьбою й допомогою Франкові в його громадській та літературній справі! Але сестра не міняла слова".

Ольга Хоружинська мріє вийти заміж у квітні. Вірить, що шлюби, укладені тоді, тривають довго й щасливо. Іван Франко не перечить, із настанням цього місяця приїздить до Києва. Дізнається про бюрократичні перепони. Він підданий Австро-Угорської імперії. Для одруження з громадянкою Російської імперії має надати багато документів.

Листом просить священника з його рідного села Нагуєвичі вислати витяг із метрики для вінчання в Києві. Той вимагає після недільних богослужінь оголошувати про намір одружитися. Якщо ні в кого з прихожан не буде претензії, то видасть виписку. Мусить повертатися.

Молода хоче, щоб чоловік і гості були у фраках. Їх ні в молодого, ні в гостей немає, тому беруть напрокат. Весілля справляють 16 травня 1886-го. Вінчаються у церкві апостолів Петра і Павла при Колегії Ґалаґана в Києві. Там же влаштовують святковий обід.

Гості зі склянками вина виголошують тости, підмічають єднання Галичини з Наддніпрянщиною. Коли хтось гукає "Гірко", молодий не знає, що це означає. Єлисей Тригубов пояснює, і пара цілується.

Того ж вечора вирушають поїздом до Львова. Ольга сумна, бо має їхати в чуже місто й державу. Проводжають на вокзал, на платформі випивають і говорять промови.

— Глядіть, Ольго, щоб йому жилося вдома добре. Інакше — вас отруять! — посадивши подружжя у вагон, гукає Єлисей Тригубов.

Знімають квартиру у Львові. Подарована гостями тисяча рублів швидко розходиться. Частина — на видання творів Франка. Дохід від них малий. До того ж дружині важко морально, іноді її називають "москалькою". Нарікає в листах до сестри на нестатки. Єлисей Тригубов розповідає про це товаришам. Щоб якось підтримати, починають щомісяця висилати по 25 руб.

Ольга 1887-го народжує сина Андрія, 1889 року — Тараса, наступного — Петра. 1892-го в подружжя з'являється донька Анна. Батько сподівається отримати стабільний заробіток, захистивши дисертацію і отримавши у Віденському університеті ступінь доктора філософії. Та викладати не дозволяють через "неблагонадійність".

Франко занурюється у творчість. У 1887–1897 роках працює в редакції польської газети "Кур'єр Львівський". З Ольгою видає літературно-науковий журнал європейського зразка "Житє і слово".

До 1901-го накопичують гроші на земельну ділянку. Купують її на околиці Львова і за рік зводять будинок. За наполяганням дружини роблять його подібним до дому професора Володимира Антоновича в Києві. На першому поверсі має п'ять кімнат і дві гостьові — на другому. У підвалі заводять курей і кролів, навколо садять фруктовий сад. Однією з перших його відвідує Леся Українка. Ділиться враженнями з матір'ю: "Далеко дуже той дім, аж за містом. Місце гарне і хата нічого собі".

Кохав доньку священника

"Мій розум працював багато й напружено, я геть знесилів й відчув передчуття могильного холоду в грудях. І тут побачив вас. Усі погляди на життя з тих пір стали зовсім іншими, змінилося усе моє єство. Я так багато зобов'язаний вам", — писав у вересні 1874-го гімназист Іван Франко з Дрогобича до Ольги Рошкевич у село Лолин — нині Долинский район на Івано-Франківщині.

Вона стала першою коханою дівчиною в його житті. Познайомив їх брат Яро­слав Рошкевич, який запросив гімназійного друга провести канікули в нього. Ольга перекладала на українську з французької та записувала в селі весільні пісні. Іван Франко теж цікавився літературою та звичаями, тому зблизився з на рік молодшою дівчиною.

Під час навчання листуються. Наступне літо Іван Франко також проводить у Рошкевичів. Подобається батькові Ольги — священнику Михайлу Рошкевичу. Він навіть не проти шлюбу. У лютому 1878-го закохані зустрічаються на балу в Народному домі у Львові. Після того дівчина у листах підписується "твоя наречена Ольга".

Тоді ж поліція починає підозрювати Івана Франка у зв'язках із прихильником забороненого тоді соціалізму Михайлом Драгомановим. Арештовують і присуджують дев'ять місяців тюрми. Через це батько переконує Ольгу розійтися з нареченим.

Дівчина тікає з дому. Їде у Львів, щоб побачити коханого. Після зустрічі Іван пише: "Я чуюся сильним, здоровим, вдоволеним, веселим, охочим до роботи. Зможу переламати всякі трудності, які мені послідніми часами насувалися. Тепер я щасливий".

Ольга повертається в Лолин. Батько домовляється про шлюб із сином посла до віденського парламенту Володимиром Озаркевичем. Грають весілля у вересні 1879 року. Іван Франко ігнорує запрошення, але листується з Ольгою до 1898-го. Кілька разів зустрічаються в Коломиї та Львові.

Зараз ви читаєте новину «"Глядіть, щоб йому жилося вдома добре. Інакше — вас отруять"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі