"Вечером 31 декабря мы с Максимовым отправляемся на охоту. Он предпочел бы остаться и встретить Новый год в какой-либо веселой компании, но боится что его начальство будет недовольно, что он не следует за мной по пятам", — пише у своїй книжці "Спогади колишнього секретаря Сталіна" Борис Бажанов.
В останній день 1927 року він разом із працівником ГПУ (із російської — Государственное политическое управление. — ГПУ) Аркадієм Брігером, що має псевдонім Максимов, приїхав на залізничну станцію Лютфабад на радянсько-перському кордоні. Нарком внутрішніх справ Радянського Союзу Генріх Ягода приставив свого агента слідкувати за Бажановим.
Ідуть до начальника застави. Показують документи і перепустки на право полювання у прикордонній смузі. Той запрошує до себе зустрічати Новий рік. Але Бажанов відмовляється. Каже, хоче виспатися перед полюванням.
На світанку йдуть до кордону. За кілька кілометрів — прикордонна застава. Сідають снідати.
— Аркадіє Романовичу, ви як хочете, а я — в Персію, і назавжди залишаю соціалістичний рай — нехай світле будівництво комунізму триває без мене, — каже Максимову.
— Я ж не можу назад — мене розстріляють за те, що я вас упустив, — переляканий той.
— Хочете, я довезу вас до Європи. Але з цього моменту на вас буде таке ж полювання, як і на мене, — пропонує Бажанов.
Максимов погоджується. Заходять у перське село й питають голову. Він не займається перебіжчиками, потрібно йти в адміністративний центр за 20 км. Радянські інформатори з того села намагаються сповістити прикордонну заставу про втечу. Але там усі п'яні і до 2 січня ніхто не відповідає.
"Я не сумніваюся, якби не було 1 січня і зустрічі Нового року, моє життя на цьому скінчилося б, — вважає Борис Бажанов. — У першу ж ніч радянський збройний загін схопив би нас".
Щоб дістатися до органів влади, втікачі чотири дні кіньми йдуть через засніжені гори.
"Змучені, на п'ятий день ми спускаємося в долину, де є дорога. Спиняємо вантажівку-автобус. За нами сідають два чекісти. Вони думають, що ми озброєні, не чіпають. Доїжджаємо до готелю. Замовляємо каву. Коли мій супутник уже готовий був пити її, я відчув сильний запах гіркого мигдалю — це запах ціанистого калію".
На дверях немає замка. Чоловіки барикадують їх стільцями і лягають спати. Вночі до кімнати вривається поліція. Бажанова й Максимова привозять у відділок. Пояснюють, що директор готелю вірменин Колтухчев має наказ від радянського агента вбити їх.
Іноземців приймає губернатор провінції. Спілкуються через перекладача.
— Скажіть, будь ласка, панові губернатору, що Персія, як будь-яка цивілізована країна, надає притулок політичним емігрантам, — говорить йому Бажанов.
— А хто вам сказав, що Персія — цивілізована країна? — перепитує перекладач.
— Перекладайте так, як я кажу.
— Та губернатор може подумати, що з нього глузуєте.
Втікачів селять у кабінеті начальника поліції. Якось він показує через вікно табір племені диких курдських вершників, які стоять на площі. Їх найняли більшовики. Коли приїжджі вийдуть, мають налетіти й порубати їх.
Москва вимагає видати Бажанова. Між країнами є спірні питання у прикордонній смузі — по вилову риби на Каспійському морі та нафтових родовищах. За видачу Бажанова, Сталін погоджується поступитися за всіма пунктами. Утікачам повідомляють, що уряд вирішив їх видати.
Бажанова з Максимовим автомобілем везуть у Тегеран. Їх супроводжують офіцер і четверо солдатів. Бажанов розпоряджається їхати не до столиці, а на південь — до міста Дуздабу на кордоні з Індією.
— Мені сказали, що ми прямуємо в Тегеран, — дивується офіцер.
— Тобі це сказали, щоб збити з пантелику більшовиків. А ми їдемо в Дуздаб. У тебе є супроводжувальний лист? — питає Бажанов.
— Так, — виймає конверт із-за пазухи.
— Пакет адресований владі в Дуздабі. Ось, читай.
— Та я неграмотний. Солдати теж.
— Словом, я беру це під свою відповідальність.
На ринку в Дуздабі Бажанов просить комерсанта-англійця допомогти перетнути кордон. Уночі автомобілем переїжджають на територію Індії. Там через британське посольство добиваються переїзду до Парижа.
За десять років, 1937-го, Максимов падає з Ейфелевої вежі.
Рукавичку вкрали за одну хвилину
Причиною втечі із Радянського Союзу Борис Бажанов називає розчарування в комуністичній ідеології.
"У грудні 1924 роки я їду в коротку подорож до Норвегії. Там бачу нормальне, людське життя. Воно абсолютно відрізняється від радянського. Зі співробітником посольства підіймаємося на гору Хольменколлен на околиці Осло. Нам стає жарко. Він знімає піджак, кладе при дорозі, пише щось на папірці, й фіксує його каменем. "Коли спускатимемося, я заберу", — говорить мій супутник. — "Ну, — відповідаю я, — попрощайтеся з піджаком". "Ні, я залишив записку з проханням не чіпати". Я дивлюся на це як на фарс. Дорога жвава, ходить багато народу. Ми повертаємося за 2 години — піджак на місці. На зворотному шляху, коли проїжджаю радянський кордон, провідник нагадує: "Громадяни, ви вже у радянській Росії — стежте за багажем". Я дивлюся у вікно. Одна рукавичка на руці, другу кладу на сидінні. Через хвилину бачу, що цю другу рукавичку вже сперли", — згадує про першу подорож за кордон.
За два роки до втечі Бажанов приходить у гості до наркома фінансів Григорія Сокольникова (теж українець, родом із міста Ромни, що на Сумщині. — ГПУ), якого поважає. Під час бесіди переконує, що нинішнє політбюро не користується марксистською ідеологією.
— У тому, що ви говорите, багато правильного. Але ці теми чіпати не можна. Дружня порада — ніколи нікому не розповідайте цього, — відповідає Сокольников.
Бажанов розуміє, вожді самі не вірять в цю ідеологію.
"За марксизмом — у нас диктатура пролетаріату. Але після семи років комуністичної революції населення пограбоване і злиденне, — пише він. — На засіданнях політбюро я запитую себе: "Де я? На засіданні уряду великої країни чи в печері Алі-Баби, на зборах зграї злодіїв?"
1900, 9 серпня — Борис Бажанов народився в сім'ї лікарів у місті Могилів-Подільський — тепер райцентр на Вінниччині. Навчався у місцевій гімназії.
1918 — вступає на фізико-математичний факультет Київського університету. Поранений під час розгону студентської демонстрації проти закриття університету. Повертається додому і стає членом партії більшовиків.
1921 — навчається на хімічному факультеті Московського вищого технічного училища. Працює в організаційно-інструкторському відділі ЦК РКП (б). Готує статті для голови відділу Лазаря Кагановича.
1923 — стає особистим секретарем Йосипа Сталіна у справах політбюро. Має доступ до документації державного значення.
1926 — редактор "Фінансової газети" та член Вищої ради по спорту при уряді.
1927 — отримує розпорядження працювати в Середньоазійському бюро ЦК та їде до Ташкента. Разом з агентом Максимовим переходить через кордон із Персією, звідти прямує в Індію. Потім — до Парижа.
1930 — пише статті про СРСР і комунізм. Французькою мовою виходить перше видання спогадів "Я був секретарем Сталіна". У СРСР про нього заборонено згадувати.
1941 — зустрічається з соратником Гітлера Альфредом Розенбергом. Той пропонує посприяти створенню альтернативного радянського уряду. Відмовляє. Інформацію про сім'ю та роботу не розголошує.
1982, 30 грудня — помер у Парижі. Похований на цвинтарі Пер-Лашез. Тут покояться найвідоміші діячі країни. Тому, припускають, Бажанов був агентом із особливих завдань якоїсь із провідних розвідок світу.
2 
35413
Коментарі