"Жовтою середньоазійською пустелею крокував лисий верблюд. На верблюді сиділи троє у східних халатах і тюбетейках. За кермом (тобто біля шиї) сидів ватажок — "злодій у законі" й "авторитет" на прізвисько Доцент. Між горбами зручно вмостився шахрай середньої руки Хмир, а біля хвоста, тримаючись за горб, приткнувся кишеньковий злодій Косий". Режисер Георгій Данелія диктував своїй молодій колезі Вікторії Токаревій початок сценарію комедії "Джентльмени удачі". Поруч сидів його друг — режисер Олександр Сєрий, який мав її знімати.

Сєрий недавно вийшов із в'язниці. Чотири роки відсидів за бійку. Покалічив у ній архітектора, якого приревнував до своєї нареченої Марини. Та його дочекалася, вони побралися. Однак із роботою в Сєрого були проблеми — знімати режисерові не давали.

— Я розумів, якщо в Шурика буде твердий, "вєрняковий" сценарій, то з'явиться шанс, — розповідав Данелія, який із однокурсниками вирішив виручити друга.

За помічницю взяв сценаристку Вікторію Токареву. У сюжеті про пригоди в'язнів-утікачів хотіли максимально використати "зеківський" досвід Сєрого.

— Ми писали комедію, — згадував Георгій Данелія. — І я дав собі волю — вставляв у сценарій перевірені ходи, ті, що завжди викликають сміх: двійники, переодягання чоловіків у жіночий одяг. Я випендрювався перед Токаревою, і вона сміялася так, що в собаки, який гуляв на сусідньому балконі, через тиждень стався нервовий розлад. Господарі викликали лікаря. Він виписав псові заспокійливі краплі й звелів на балкон його більше не випускати.

Коли сценарій був готовий, на кіностудії "Мосфільм" надрукували 80 його копій. Уже через день їх усі розтягли. Знову надрукували — знову зникли. А потім Данелії зателефонував знайомий із Міністерства оборони й попросив дати почитати і йому.

— Щойно був у начальника, він читає й ірже, як кінь.

— То візьми в нього!

— Там знаєш яка черга! Заступники!

— А як сценарій потрапив у ваше міністерство?

— Чорт його зна. Приніс хтось.

Виявилося, Сєрий дав почитати сценарій своєму сусідові-військовому.

Із Міністерства внутрішніх справ СРСР консультантом стрічки "Джентльмени удачі" призначили підполковника Іллю Голобородька.

Той сценарій схвалив, але сказав режисерові Сєрому, що йому — людині творчій — не завадило б з'їздити в колонію, на "зону": тиждень-другий сьорбнути баланди й подивитися, як живуть зеки. Сєрий не наважився зізнатися, що він це знає, бо ж сидів. Удав, ніби поїхав на зону, а сам два тижні пробув у готелі.

Блатний жаргон у картині з'явився завдяки Олександрові Сєрому. Навіть гасла в камері — "На свободу — с чистой совестью", "Запомни сам, скажи другому, что честный труд — дорога к дому" — він теж "списав" із того, що бачив, відбуваючи ув'язнення.

Сценарій "Джентльменів удачі" створювали під наперед обраних акторів. Головного героя — кримінального авторитета Доцента і як дві краплі води схожого на нього завідувача дитсадка Трошкіна — мав грати Євген Леонов. Косого — Савелій Крамаров, Хмиря — Георгій Віцин, а Алібабу — Фрунзік Мкртчян.

З останнім виникли проблеми: Мкртчяна не відпускали з Єревана на зйомки, бо мав брати участь у святкуваннях 50-річчя утворення Вірменської РСР. А підполковник міліції Голобородько наполягав, щоб у комедії знімався Фрунзік. Узявся сам усе владнати. Наступного дня Мкртчян зателефонував Данелії:

— Гія, скажи міліції, що я не потрібен! — істерично кричав у слухавку. — Мені їхній міністр двічі дзвонив, сказав, що дуже просить. Якщо відмовлюся — образиться, і ДАІ мене на кожному кроці штрафуватиме.

І Данелія сказав Голобородькові, що Фрунзік Мкртчян уже не потрібен. А на "Мосфільм" з усього СРСР унадилися "лица кавказской национальности" — претенденти на роль "дрібного розкрадача соціалістичної власності Василя Алібабайовича Алібаби", який із зони з Доцентом і його подільниками втік за компанію:

— Все побежали, и я побежал.

Урешті-решт відібрали актора-татарина Раднера Муратова.

— Ніколи не забуду, як нас опускали в цементний розчин, — згадував він зйомки сцени втечі чотирьох зеків. — Я зрозумів: актори такий народ — якщо роль добра, куди хочеш залізуть. Підкотила цистерна зі звичайною хлібною закваскою, підфарбованою зеленою цибулевою есенцією. Рідина була терпка, липка. Пам'ятаєте: "Какой хороший цемент, не отмывается совсем!" А ми справді зішкрябували цю гидоту із себе хвилин 40. Туди-сюди, а Віцина немає. Він, виявляється, і далі сидів у цистерні, бо хтось йому сказав, що цей розчин — на 23 лікарських травах і що це на 15 років додасть молодості.

На зйомках епізоду, коли рецидивісти-втікачі мали на морозі голі до пояса робити зарядку, актори вирішили схитрувати. Надворі було -17°С. Тож Леонов, Віцин і Крамаров пошепотілися й вирішили не скидати фуфайок, коли будуть перед камерами. Але попередити про це Муратова не встигли — він вийшов на знімальний майданчик майже перед самою командою "Мотор!". Раднер швидко роздягнувся і перший вискочив на мороз. Довелося решті трьом скидати фуфайки. Правда, потім вони помстилися Муратову-Алібабі — Крамаров-Косий підкрався до нього і тут-таки, перед камерою, натер снігом. А Віцин-Хмир, щоб веселіше було, почав натирати Косого. Цей дубль і ввійшов у фільм.

Зйомки ледь не застопорилися через верблюда. Знімати цю сцену прибули до Самарканда — всі вважали, що в цьому узбецькому місті знайти "корабля пустелі" буде просто. Однак єдиного верблюда відшукали тільки в зоопарку. За сценарієм, він мав плюнути в Косому в лице. А ніяк не хотів. Тож плювок у кадрі — насправді спінений на обличчі Савелія Крамарова шампунь.

Із верблюдом мали й такий клопіт: Євгена Леонова так і не вдалося на нього посадити — актор відмовлявся вилізти між горби і подолати бодай 100 м. Тому Крамаров і Віцин перед камерою їхали на справжньому верблюді, а Леонова везли поряд на спині когось зі знімальної групи.

Держкіно понад півроку тримало "Джентльменів удачі" на полиці — через надмір тюремного жаргону. Долю комедії вирішив тодішній генсек Леонід Брежнєв. Він подивився її в себе на дачі й "дав добро" — випускати на екрани. Мовляв, усі ці слова знає кожен хлопчисько. 13 грудня 1971 року в московському кінотеатрі "Россия" відбувся прем'єрний показ "Джентльменів удачі". І невдовзі Радянським Союзом гуляло:

— Рога поотшибаю, пасть порву, моргалы выколю! Всю жизнь работать на лекарства будешь!

×