"Дві жінки жонглювали мною, як м'ячиком"

На гастролях у повітовому місті Олександрівську, нинішньому Запоріжжі, до 18-річного Леоніда Утьосова, який приїхав сюди з одеською трупою на гастролі, товариш підвів познайомити низеньку дівчину з білими бантами в товстих косах — Олену Голдіну. Вона — теж акторка, і теж уже має сценічний псевдонім — Олена Ленська. Леонідом Утьосовим він став торік — 1912-го. Насправді його звати Лазар Вайсбейн.

— Фу, який капловухий, — почув Леонід, як шепоче дівчина.

Його це зачепило. Він попри все мусить сподобатися незнайомці. Запрошує її до кафе. Олена здивована: виявляється, він веселун, жартівник і в них багато спільного. Леонід береться знайти старшій на три роки дівчині кімнату, бо вона лише вчора приїхала, щоб грати в театрі, і ще не знає міста. Коли вийшли з кафе, дощ лив як із цебра.

— Може, перечекаємо негоду в моїй квартирі? — запитав Утьосов.

"Вона ввійшла в моє життя й більше з нього не вийшла. Так, ніби дощ ішов 49 років. Вона стала моєю дружиною", — напише через півстоліття співак у книжці спогадів "Спасибо, сердце". Та доки дійшло до весілля, минув рік — відновлювали згублені коханою документи. Заміж за Леоніда Олена виходила на останньому місяці вагітності. "Мені вдалося умовити рабина повінчати нас, — продовжує Утьосов. — Ах, яке це було весілля! У мене було всього 5 рублів. За єврейською традицією, для весілля треба одну золоту обручку й десятеро свідків. Обручка була мідна, і я збрехав рабинові, що вона без проби, бо зроблена на замовлення. А ось свідків не було жодного. В останній момент синагогальний служка вискочив на вулицю і погукав з вулиці биндюжників. Вони були подібні до гігантів. Від них тхнуло дьогтем і горілкою. Ми стояли в їхньому оточенні, як Хлопчик-мізинчик і Дюймовочка".

За кілька днів після весілля Олена народила доньку Едіту, або Діту, як її всі звали. Сім'я багато переїжджала. Нарешті 1917-го осіли в Москві. Олена відмовилася від театральної кар'єри, бо швидко збагнула, хто в родині справжній талант. Відтоді Леонід — на сцені, у світлі прожекторів. А вона — вдома, виховує дитину й піклується, щоб чоловік завжди міг смачно поїсти й тепло поспати.

Чарівний, дотепний Утьосов подобався жінкам. Одна його прихильниця, коли прочитала у ранковій газеті, що він загинув, упавши в цирку з канату, застрелилася. Не дочекалася вечірнього випуску, в якому повідомляли, що артист сильно забився, але живий. Коли в нього допитувалися, чи мав роман із такою-то, відповідав:

— Ні, це була всього лише брошура.

Тільки дружина знала, чого варті ті "брошури". Терпіла всі його походеньки й не влаштовувала сцен ревнощів. Зрештою, від усіх своїх любовних пригод Утьосов відходив швидко й завжди повертався до Олени — мудрої й терплячої. Та одного разу він закохався не на жарт — у польську співачку Казимиру Нев'яровську, з якою грав в одному спектаклі. Дружина про все дізналася. Але знову — жодних скандалів. Утьосов періодично жив то з коханкою, то вертався до родини.

— "Ці дві жінки жонглювали мною, як м'ячиком, — зізнавався в листі знайомій. — Дружина періодично дзвонила Нев'яровській і казала: "Слухайте, ну, заберіть його вже собі, я від нього відмовляюся, не хочу з ним нічого мати". І я йшов туди. Потім дзвонила Нев'яровська й говорила Олені: "Я не можу з ним жити, забирайте його назад". Я метався туди-сюди. Не міг вибрати. Коли я жив в дитинстві в Одесі, то на нашій маленькій вуличці було абсолютно немислиме навіть слово "розлучення". Я ж був одружений, і в мене була Діта. Розлучення стало б подібним до вибуху бомби".

Крапку поставив один випадок. Увечері до дерев'яного будинку, де в Нев'яровської жив Утьосов і де постійно стояв собачий холод, під'їхала підвода, навантажена дровами. Коштувало це в перші роки більшовицької влади шалені гроші.

— Я не замовляла, — сказала Нев'яровська, яка економила на опаленні, бо всі гроші витрачала на вбрання.

Їй подали записку від дружини Утьосова: "Топи. Слідкуй за здоров'ям Леоніда Йосиповича", — писала вона суперниці. Він просльозився й після того назавжди повернувся додому. "Я одружився б із тобою обов'язково, якби не був одружений з Оленою", — написав Казимирі.

Разом зі славою Леоніда Утьосова зростали його статки. Грошей, зароблених артистом, вистачало й на коштовності, й на розкішні прийоми. В Утьосових наприкінці 1920-х — початку 1930-х бували поет Володимир Маяковський, письменники Ісаак Бабель і Михайло Зощенко, композитор Ісаак Дунаєвський. Їх годували рябчиками, осетрами й чорною ікрою. Стіл сяяв 100-літнім кришталем, 200-літньою порцеляною. Лазар Каганович, великий шанувальник творчості артиста, 1936-го виділив йому 100-метрову квартиру в центрі Москви. А навпроти — квартиру його доньці. Помешкання Утьосови заставили антикварними трельяжами, комодами й шафами.

Щасливе й успішне життя тривало до 1962 року. Тоді від інфаркту померла Олена. Утьосов занепав духом, наступні 20 років жив у доньки. Коли вона захворіла на лейкемію, а в зятя, режисера Альберта Гендельштейна, виявили хворобу Паркінсона, скаржився в листі племінниці Майї: "В усій родині я найздоровіший". Насправді йому було важко пересуватися, він сидів у велетенській квартирі голодний.

І тут до нього починає навідуватися недавно овдовіла Антоніна Ревельс, колишня танцівниця, яка виступала з його оркестром. Виявляється, вона, молодша від нього на 28 років, потай кохає Утьосова вже чотири десятиліття. Жінка тягає сумки з продуктами, доглядає його. Діта страшенно ревнувала батька, налаштовувала його проти Антоніни. Мовляв, та полює за багатством Утьосових — лише коштовності Олени після її смерті ледь вмістилися в коробку для капелюшка. З Антоніною 86-річний Утьосов одружується після смерті доньки в січні 1982-го — зі страху залишитися самотнім. Вони прожили разом два місяці. У санаторії "Архангельське" під Москвою 9 березня 1982 року Леонід Утьосов сидів зі знайомим на вулиці на лавці й розповідав анекдот. Раптом перервав.

— Ну, все... — були його останні слова.

×