20 років тому в радянському ефірі з"явилася телепрограма "Взгляд". Що це таке, важко уявити тепер. Бо нинішнє телебачення привчило нас дивитися, хто з ким живе та хто що носить. А "Взгляд" був про те, хто чим живе та хто що думає.

Тоді ще телебачення не комерціалізувалося й це було можливо. Й нам здавалося, що вже недалеко обіцяний соціалізм із людським обличчям. Заради цього варто було кинути пити — що нібито й зробив тоді Влад Лістьєв.

Власне, до появи "Взгляда" мали причетність комуністи-шістдесятники, які самі в такий соціалізм вірили. Саме тоді в нас перестали глушити Бі-Бі-Сі й щось вимагалося придумати взамін. Отак і з"явився на радянському Центральному телебаченні "Взгляд". Красивий, сміливий і молодий: Олександрові Любімову було 25 років, решта — не набагато старші.

"Взгляд" звільнив приховані в совковому суспільстві інстинкти свободи. І тим занапастив себе — у постсовковому просторі він став неможливим і непотрібним. Це стало зрозуміло пізніше, коли застрелили Лістьєва, одного з героїв тієї історії.

Щоб уявити, чим був "Взгляд", перегляньте серіал про ментів ("Вулиці розбитих ліхтарів"). Ті інтелігентні менти чимось нагадують колишніх "взглядовців". І це, може, невипадково, бо до того телепроекту мав причетність Олександр Любімов.

Згадувати "Взгляд" сумно, як бідне дитинство, бо тоді ми в Україні ще не мали свого телебачення. Утім, аналог "Взгляда" у нас був. Він називався "Гарт", його вели Василь Яцура та Володимир Нечипорук — хлопці симпатичні й талановиті, але... Нам тоді все українське ще здавалося випадковим і несерйозним.

Із цієї нагоди мені згадується, як група наших журналістів літала восени 1993 року до Грузії, що воювала з Абхазією, а наші вертольотники знімали біженців із перевалів Сванетії. Ми летіли звідти військово-транспортним літаком. Приземлилися в Борисполі — стомлені, голодні й злі. А тут митники взялися перевіряти багаж. Вони не поспішали. І хлопець із наших вибухнув! Він лаяв митників так натхненно й переконливо, що вони остовпіли й махнули на нас рукою. Я гадав, що той хлопець, мабуть, везе контрабандну зброю. Або він не наш, а москвич! Бо хто у нас може дозволити собі таке?

Невдовзі той хлопець став відомий як Микола Вересень. Але то було вже в іншому часі й в іншому просторі.

×