"У ніч на 9 листопада раптово від гострого нападу апендициту помер активний і відданий член партії тов. Надія Сергіївна Аллілуєва. ЦК ВКП(б)" — такий некролог надрукувала радянська газета "Правда" 10 листопада 1932 року.

Наступного дня кілька тисяч людей приходять на прощання з Аллілуєвою в московський Центральний універмаг. Ні до цього, ні після в ЦУМі такого не було. Траурні церемонії завжди відбуваються в Колонному залі Кремля.

Тільки на похороні більшість присутніх дізнаються, що покійниця була дружиною генерального секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна. За життя вона прагнула, щоб про це знали лише рідні й партійна верхівка. Для однокурсників і колег — вона проста і скромна жінка. Їздила в громадському транспорті, одягалася невиразно — біла кофта, темна спідниця, синій жакет, туфлі-човники. Ніякої косметики чи парфумерії. Мала дівоче прізвище.

Йосип Сталін приходить на пишну цивільну панахиду. Нахиляється до оточеної кошиками з квітами труни і штовхає її. Та ледь втримується на постаменті.

— Я не знав, що ти — мій ворог, — каже грузинською і йде геть.

На цвинтар не їде. Вдома, як згадують рідні, починає плакати.

— За що? Невже я був неуважний? Хіба я не любив і не поважав її? Невже так важливо, що не міг піти з нею зай­вий раз у театр?

Кількома днями пізніше в тій же "Правді" виходить некролог від імені вдівця. Він називає покійну близьким другом і Аллілуєвою-Сталіною. Так уся країна дізнається, що "вождь" втратив 31-річну дружину. Не знають лише, що вона застрелилася.

Напередодні трагедії подружжя запросили на вечірку до члена Політбюро ЦК ВКП(б) Климента Ворошилова. Святкували 15-ту річницю Жовтневого перевороту.

Вперше за останні роки Надія Сергіївна причепурилася — нова закордоння сукня, стрижка і троянда у волоссі. До того вона носила коси, зібрані у вузол. Усі засипали її компліментами. Жінка не п'є алкоголю принципово, бо від нього болить голова. Не танцює, але з радістю міняє платівки. І ось заступник міністра військових і морських справ Михайло Тухачевський виголошує тост про жінок.

— Постав "Суліко"! — Сталін звертається до дружини. Та наче не чує. Тоді він жбурляє їй в обличчя апельсинову шкірку.

— Ей, ти! Не чуєш, який тост?

— Я не "ей ти", — з гідністю і спокійно відповідає Аллілуєва.

За кілька хвилин іде геть. Слідом вибігає дружина голови радянського уряду В'ячеслава Молотова Поліна. Жінки гуляють Кремлем. Надія скаржиться, що життя не складається і треба розлучатися.

Вранці прислуга знаходить Аллілуєву на ліжку з діркою в грудях і калюжі крові. В руці затиснений пістолет "Вальтер".

Москвою ширяться версії смерті. Говорять, що її вбив Сталін. Нібито через ідеологічні мотиви, бо дружина не підтримала погляди вождя і навіть кричала: "Ти мене замучив! Ти весь народ замучив!" Інші кажуть, що це сталося через його ревнощі.

Найпопулярніша версія — про самогубство. Надія страждала на мігрені, мала неправильне зрощення кісток черепу. Ще у 24 роки в листах сестрі писала: "У мене пекельний головний біль, але сподіваюся, що він мине".

Молотов називає покійну "істеричкою". Стверджує, що вона застрелилася, бо ревнувала чоловіка. Мовляв, того вечора у Ворошилова він впадав за якоюсь гарною дамою і поїхав з нею на дачу. А Надія Сергіївна не витримала.

— Що вдієш! Циганська кров, — каже так, бо батько покійної був наполовину циганом.

Говорили і про те, що жінка не витримала життя з тираном.

"Коли я познайомився з Надею, — писав колишній секретар Сталіна Борис Бажанов, — у мене було відчуття, що дружина диктатора потребує найпростіших людських стосунків. Поступово вона мені все розповіла. Сталін був тиран. Постійно стримуючи себе в ділових відносинах із людьми, він не церемонився з домашніми. Не раз Надя говорила: "Третій день мовчить, ні з ким не розмовляє і не відповідає, надзвичайно важка людина".

Він міг злитися на дружину місяцями, називав її "бабою", часто матюкав. Вона навіть пару разів ішла від нього, але верталася, страхаючись, що відбере дітей.

"Це стримування себе, ця страшна внутрішня самодисцип­ліна і напруга, це невдоволення і роздратування, які заганялися всередину, стискалися все сильніше, і, як пружина, повинні були неминуче вибухнути. Так і сталося. А привід був не такий вже і значний, — пише донька покійної Світлана у своїх "Двадцяти листах до друга". — Батько був дуже розумний, щоб не збагнути, що самогубець завжди думає "покарати" когось — "ось, мовляв, на тобі, будеш знати!" Це він зрозумів, але не міг усвідомити — чому? За що його так покарали?"

Справу про самогубство Аллілуєвої не заводять. Наступник Сталіна Микита Хрущов, який навчався разом із Надією, казав: "Вона так відрізнялася від Сталіна! Мені завжди подобалася в ній скромність. Померла за загадкових обставин. Хоч би як там було, причиною її смерті були якісь дії Сталіна".

Вождь ставить дружині гарний пам'ятник з італійського мармуру. У роки Другої світової війни часто приходить ночами на цвинтар і довго курить біля її могили.

10 абортів зробила Надія Аллілуєва упродовж спільного життя з Йосипом Сталіним. Лікар, який консультував її за кордоном, співчував: "Бідолаха, ви живете з твариною"

Відправив коханку на Магадан

Першою дружиною 24-річного Йосипа Сталіна була на шість років молодша Катя Сванідзе. Така сором'язлива, що при друзях чоловіка ховалася під стіл. Померла від тифу 22-річною.

Після смерті Аллілуєвої, Сталін заводить коханок із балерин.

Останньою стає Валентина Істоміна, молодша на 39 років офіціантка з обслуги його дачі — пишнотіла, білява й голубоока. Він замінює солдатську спідню білизну на французьку шовкову. Називає її Пригожуня. Коли хворіє, її ґвалтує генерал Микола Власік. Дізнавшись про це, генсек лупцює жінку і відправляє на Магадан. Щойно вона дістається туди, самотній 73-річний чоловік дає розпорядження повертатися назад. При зустрічі обоє плачуть. Саме вона за рік омиває його тіло після смерті. На похороні щиро голосить біля труни.

1901, 9 вересня — Надія Аллілуєва народилася в Баку в сім'ї робітника-революціонера.

1907 — родина переїжджає до Петербурга. У них вдома часто збираються активісти революційних рухів, гостює Володимир Ленін. 1917-го зупиняється Йосип Сталін. Між 39-річним чоловіком і гімназисткою Надією починається роман.

1919 — Сталін і Аллілуєва одружуються в Москві. Надія працює в секретаріаті голови Раднаркому Володимира Леніна, а Сталін — народний комісар державного контролю.

1921 — народжується син Василь. Тоді ж із Грузії привозять сина Сталіна від першого шлюбу 14-річного Якова. Надія стає йому матір'ю. Під час "чистки" її виганяють із партії "за пасивність". Вступається Ленін, і за чотири дні її поновлюють.

1926 — у подружжя з'являється донька Світлана. За півроку Надія йде від чоловіка. Він вибачається, і вона повертається.

1928 — Яків намагався застрелитися. Його батько пише дружині: "Передай Яші, що він вчинив, як хуліган і шантажист, з яким у мене немає і не може бути більше нічого спільного. Нехай живе, де хоче і з ким хоче". Надія влаштовує його у своїх батьків.

1929 — вступає до Промакадемії, на інженера легкої промисловості. Сталін проти, хоче, щоб дружина сиділа вдома. Відступає лише після умовлянь партійців.

1932, 9 листопада — Надію Аллілуєву знайшли застреленою у своєму ліжку. Поховали на Новодівичому цвинтарі в Москві.

×