"Нас затримало льодове поле. Будьте обережні", — таку телеграму о 23.00 14 квітня 1912 року отримав Джек Філліпс, старший радист британського лайнера "Титанік". Це найбільше на той час пасажирське судно пливло через Атлантичний океан до Нью-Йорка. Попередження надіслали з корабля "Каліфорнія", який ішов своїм рейсом Атлантикою. "Відчепіться. Я працюю", — відбив Філліпс у відповідь.
Упродовж неділі йому та напарникові Гарольдові Брайду довелося вистукати азбукою Морзе й отримати 250 повідомлень. Зацікавлені новим дивом техніки — радіотелеграфом, багаті пасажири цілими днями забавлялися, надиктовуючи телеграми родичам і знайомим на берег чи інші судна. Радисти працювали по 14 год. за добу. Старалися заради щедрих чайових. Отримані перед тим два попередження про айсберги від різних кораблів загубилися в сотнях приватних телеграм. Іще чотирьом на капітанському містку не надали належного значення.
22-річний Гарольд Брайд, другий радист "Титаніка", мав заступити на вахту о другій ночі, але прокинувся раніше.
— Я бачив, як стомився Філліпс, і встав, щоби підмінити його, — розповідав він згодом кореспондентові газети "Нью-Йорк Таймс". — Я не відчув ніякого поштовху й нічого б не зрозумів, якби десь опівночі до нас не зайшов капітан Сміт: "О 23.40 ми зіткнулися з айсбергом, — сказав він спокійно. — Я зараз дізнаюся про пошкодження. Ви маєте бути готові сигналізувати про порятунок. Але нічого не робіть, доки я не накажу". Хвилин за 10 він повернувся: " Надішліть сигнал про допомогу. Тільки його".
Радіосигнал лиха CQD — "швидко до нас, небезпека" — використовували до 1906 року, а тоді замінили на зручніший SOS — три крапки, три тире, три крапки. Але радисти "Титаніка" працювали на радіокомпанію "Марконі" й далі трималися старого сигналу — щоб відрізнятися від конкурентів. Брайд і Філліпс посміювалися — гадали, що це лише незначна аварія. Бо ж капітан на початку подорожі сказав: "Навіть Господь не зможе потопити цей корабель".
— Що ви вибиваєте? — втретє зазирнув до них Сміт.
— CQD, — відповів Філліпс.
— Дай SOS, — жартома порадив Брайд. — Це новий сигнал. Може, це твій останній шанс його надіслати, — і всі троє розреготалися.
Ці слова стануть віщими.
Гарольд визирнув на палубу. Й жахнувся: люди в паніці бігали по кораблю, який почав просідати.
— Ми справді тонемо! — вигукнув товаришеві.
Кожні 5 хв. вони передавали нові й нові повідомлення: "Негайно на допомогу. Ми зіштовхнулися з айсбергом. Тонемо". "Ми евакуюємо жінок". "До нас, якнайшвидше. Вода дійшла до машинних котлів". Радисти кількох кораблів і навіть аматори із землі вловили сигнал. На поміч вирушило англійське судно "Карпатія". Воно було лише за 58 морських вузлів — 93 км. Але за тодішньої швидкості знадобилося понад 4 год., аби підійти до "Титаніка". О другій ночі капітан відпустив радистів:
— Хлопці, ви дуже добре попрацювали. Тепер ви вільні.
Але оператори лишилися на посту доти, доки працював передавач. Брайд одягнув на Філліпса, який не відривався від апарата, пальто і рятувальний жилет.
— Вода полилася в рубку, — згадував Гарольд. — Я пішов до наших кают по гроші, а коли повернувся, побачив кочегара, який підкрався до Філліпса ззаду. Той працював і нічого не помічав, а кочегар тимчасом почав відстібувати з нього жилет.
Радисти відлупцювали крадія і вийшли на палубу.
— Філліпс побіг в один бік, я в інший. Більше я його не бачив. Із корми долинула мелодія церковного гімну. Я побачив розкладну шлюпку. Якісь чоловіки намагалися зсунути її з місця. Серед них не було моряків, тому я вирішив допомогти. Але тут велетенська хвиля прокотилася палубою і мене змило в океан.
У воді Гарольд опинився в повітряній кишені — його накрила шлюпка.
— Я задихався, здавалося, мені кінець. Не знаю як, але останнім зусиллям волі я змусив себе набрати повітря в легені й пірнути. Нарешті зміг хапнути свіжого повітря й подивився на "Титанік". Його було чудово видно. Вибухів не чув, але за стовпом іскор здогадався, що вони були. Корабель занурювався поступово, як велетенська качка, що хоче пірнути.
Радист заліз на перекинуту шлюпку, і знесилений ліг там. Інші вцілілі з "Титаніка" теж дерлися й сідали біля нього. Було так тісно, що тримали одне одного за куртки, аби не зісковзнути.
— Хтось сів мені на ноги, їх затисло між рейками. Вони нестерпно боліли, але я був такий слабкий, що не міг попросити того чоловіка встати. До шлюпки підпливали інші люди, та ніхто не подавав їм рук. На це було страшно дивитися. Вони тонули.
О 4.10 15 квітня до місця катастрофи підійшла "Карпатія". На воді трималися 20 шлюпок. Довкола в рятувальних жилетах плавали трупи.
На обморожених і роздроблених ногах мотузяною драбиною Брайд ледве підійнявся на "Карпатію". Коли його підхопили чиїсь руки, знепритомнів. Отямився в каюті: якась жінка витирала йому обличчя і відкидала волосся назад. Ноги йому довелося лікувати в госпіталі. Компанія "Марконі" нагородила Брайда золотим годинником із написом: "На знак прихильності людині, яка виконала свій обов'язок і вчинила це відважно".
3
собак — двох померанських шпіців і пекінеса — зуміли пронести із собою в рятувальні шлюпки пасажири "Титаніка". Загалом на борту лайнера, судячи з уцілілих документів, було 12 псів. Майже всі займали розкішні новенькі вольєри-апартаменти. Лише 19-річній Хелен Бішоп, яка нещодавно вийшла заміж, за спеціальним дозволом капітана судна можна було тримати собачку Фру-Фру в своїй каюті першого класу. Коли оголосили, що місця в рятувальних шлюпках не вистачить навіть для людей, Хелен залишила собачку в каюті. Писала згодом, що коли її там покидала, завжди спокійна Фру-Фру так відчайдушно чіплялася за поділ її сукні, що подерла його. Цей момент назавжди залишився найжахливішим спогадом її життя.
У судових списках був німецький дог. Його власниця, 50-річна Енн Ішем, відмовилася сідати в шлюпку без пса. Пасажири німецького судна "Бремен", яке підійшло на допомогу пізніше, розказували, що бачили у воді труп жінки. Вона обіймала за шию великого породистого собаку, також мертвого.
1898 — американський письменник Морґан Робертсон видав роман "Марнота". У ньому описав, як найбільший у світі трансатлантичний лайнер "Титан", повен багатих пасажирів, холодної квітневої ночі зіштовхується з айсбергом і тоне. Через 14 років усе це відбулося насправді — з "Титаніком".
1912, 10 квітня — "Титанік", найбільший тогочасний лайнер — завдовжки майже 269,1 м, заввишки 52,4 м — вирушив у свій перший і останній рейс із англійського Саутгемптона до Нью-Йорка. Серед пасажирів — мільйонери, нафтові королі, модельєрка, графиня, помічник президента. Шестиденна подорож у каюті екстра-класу коштувала $4350 — близько $50 тис. на сьогодні.
1912, 14 квітня — о 23.40 на відстані близько 450 м від судна один із матросів помітив "чорний" айсберг — такий, що недавно перевернувся у воді. Білий побачили б за милю. Через 39 с сталося зіткнення. Пробоїна в корпусі "Титаніка" сягала 100 м завдовжки. Із 16 водонепроникних відсіків шість були прорізані.
1912, 15 квітня — о 2.20 ночі "Титанік" пішов на дно — через 2 год. 40 хв. після зіткнення. Із 2224 пасажирів і членів екіпажу загинули 1517.
1985, 1 вересня — уламки "Титаніка" виявили посеред Атлантики на глибині майже 3800 м.
8 
35413
Коментарі
1