"Я прийшов забрати ваші життя за те, що знущаєтеся з людей, — сказав Олекса Довбуш поміщику Дідушкові із карпатського села Космач та його синові. — Зв"яжіть, хлопці, дві петельки докупи і накиньте на Дідушків, — наказав опришкам. — Грайте мені аркана!"

Олекса взяв мотузку з панами однією рукою і доки танцював аркана, крутив ними над головою, як курками. А потім гепнув до землі і забив на смерть.

— А був той Дідушко такого росту і ваги, що мав спеціального коня, бо якби сів на звичайного, проломив би йому спину. 94 чоловіки підписалися, що бачили цю розправу, — запевняє Михайло Дідишин, 76 років, краєзнавець із Космача на Івано-Франківщині.

Коли Довбуш приходив до якогось села, люди йшли навіть зі служби Божої і бігли цілувати йому ноги.

— Брате, батьку, — поскаржилися якось космачани, — ображає нас дуже жид-шинкар, усім якісь борги дописує.

Прийшов до корчми Олекса, спалив усі боргові папери, а скриню з грошима перекинув на вулиці.

— Я заплатив за вас, — крикнув людям. — Розбирайте собі!

Ходив усіма Карпатами Довбуш зі своїми опришками. Від багатих забирав, бідним віддавав. Олексу довго не могли спіймати.

— Бо був він заговорений, — упевнений Дідишин. — Був із бідної сім"ї і бахуром (дитиною. —"ГПУ") пас вівці. Одного разу на полонині почало гриміти і блискати. Раптом біля потічка Олекса побачив чорта. Той скакав і бив себе по дупі рукою. Олекса подумав, що він знущається над Богом, узяв пістоля у ліву руку — бо з правої у дідька не вцілиш — і вистрелив. Піднявся такий шум і свист, що Олексі здалося, ніби гори падають. Коли все стихло, до Довбуша підійшов дідок. "Що ти хочеш за то, що підстрелив дідька?" — запитав. "Хотів би я помагати людям, яких кривдить панство, і щоб для цього мене кулі не брали". — "Буде тобі все, — пообіцяв. — Підійди до тої смереки і вирви її із землі". Олекса ухопив дерево двома руками і легенько його підняв. "А тепер наздожени оту косулю", — показав далеко у видолинку. Той скочив і враз упіймав дичину. "Ось тобі три зернини. Одна для того, щоб ти не пролив невинну кров, друга, аби не знався з жінками, а третя, щоб нікому не розповідав про свою таємницю", — дідо розрізав праву руку Олекси і вклав туди ядра. — "Доки пам"ятатимеш про них, доти жодна куля тебе не візьме".

Олекса Довбуш загинув після того, як порушив свої обіцянки.

— Штефан Дзвінчук убив його через ревнощі, бо нібито опришок ходив до його дружини Марії. У народі її називали Дзвінкою. Стало сє це у ніч з 23 на 24 серпня 1745 року. 45-річний Олекса прийшов побачитися з Марією до зимівки Дзвінчуків (невеликої хатини з хлівом на близьких до села полонинах, де взимку утримують худобу. — "ГПУ"). Чи таки була вона його любаскою, не знаю. Кажуть, що молодими Олекса з Марічкою кохали одне одного. Коли він пішов опришкувати, дівчину силоміць видали заміж за багача Штефана.

Рушницю Штефанові дав пан Яблуновський, — додає. — Над нею перед тим відслужили 12 служб у 12 церквах. А кулю вставили срібну і наладували її 12 ядрами ярої пшениці, 12 пір"їнами різних птахів та Олексиним волосом. Інакше його не годен було убити.

Смертельно поранивши Довбуша, Штефан утік. А Олекса наказав своїм хлопцям занести його на полонину і закопати там, де пасуться корови й вівці, щоб ніхто не міг познущатися над тілом. Марія пішла слідом, сіла біля могили і наїлася отруйної мандрагори — трава-галюциноген, яка може викликати і смерть.

— Через тиждень після того пани знайшли у Станиславівській тюрмі здоровезного чоловіка, схожого на Довбуша, убили його і привезли до Коломиї. Там возили містом і показували замість Олекси. Після цього розрізали тіло на 12 частин і розвішали по всій Коломиї.

Штефан Дзвінчук після вбивства Довбуша за п"ять років помер. Дітей у нього не було. Його рід вимер.

"Бог покарав наш рід. Дочки не мають дітей"

— Моє життя пройшло ніяк через оцю прокляту хату, у якій пролилася невинна кров Довбуша, — казала навесні 1975-го 106-річна Анна Малиньків, сидячи на ґанку старенької дерев"яної хатини у Карпатах. — За це Бог покарав наш рід. Я народиласє у цій хаті, тут народила трьох дочок. Усі повіддавалисє, але жодна не має дітей. Таке прокляття на рід впало, що не можна йому продовжуватися.

Михайло Дідишин говорить, що прізвища Малиньків у Космачі немає. Є багато Дзвінчуків, однак стосунку до роду убивці Штефана вони не мають.

— Кілька десятиліть після убивства стояла зимівка пусткою, — розповідає Дідишин. — Ніхто не хотів жити там. Тоді близькі родичі Штефана перенесли хатинку на гору Джуґрин, де й поселився прадід Малиньків. На місці зимівки побудували новий маєток, в якому оселилися родичі Дзвінчука. Тепер будинок той дуже зруйнований, а родина теж вимирає.

Після смерті Анни Малиньків Михайло Дідишин викупив цю хатину розміром 5х3 м у її співмешканця і переніс на своє обійстя у центр Космача. За радянських часів експертиза встановила, що тисова хатина із кедровими дверима, датована 1724 роком і складена без жодного цвяха, справді мала понад 250 років. Дідишин облаштував у ній музей Довбуша. Зберігає тут речі, які належали опришкові.

— Ось цією барткою — показує старий гуцульський топірець із видряпаною датою "1734", — Олекса покарав двох скнаристих братів Мочернаків. Щоб її отримати, я за неї півроку рубав ліс у Микуличині А ось цим рогом Довбуш скликав своїх побратимів, — на розсохлому від старості розі показує вибиті цвяшками літери О. Д.

Під стелею висять 12 перснів. На найдавнішому з них викарбувана дата — 1724 рік.

— Усі інші перстені насправді не Довбушеві, — зізнається Дідишин. — Повісив їх для імітації. Схожі перстені були у найближчих побратимів Олекси. А за цей ремінь я мусів будувати хату 5 на 8 метрів, — показує на черес зі сплаву міді та срібла.

20 березня 2004-го музей пограбували.

— Вкрали два срібні пістолі, на одному з яких було викарбуване ім"я Довбуша. За нього пропонували іномарку. Також забрали шість битих сріблом табівок, чотири хрести з Довбушівської церкви, мошенку (мішечок для монет. — "ГПУ"), яку Олекса зняв зі своєї шиї і віддав голодному хлопчикові. Ніхто навіть не шукав. Приватний детектив з Одеси сказав, якщо речі і знайдуться, то хтось обов"язково за це помре.

×