— Покрова в нашому селі — особливе свято. Може, тому що засноване запорожцями. Вони шанували Богородицю і цей день, — розповідає 69-річний Віктор Бардачов, полковник козацької сотні села Чулаківка Голопристанського району на Херсонщині.
14 жовтня християни східного обряду відзначають Покрову Пресвятої Богородиці. За церковними легендами, цього дня в ІХ ст. вороги взяли в облогу Константинополь — тепер Стамбул. Люди зібралися в храмі на всеношну службу. Один чоловік мав видіння — Діва Марія розклала над присутніми покривало й почала молитися. Наступного дня облогу зняли. Люди пов'язали це із появою Богородиці та її захистом.
Покрова Пресвятої Богородиці в Україні — шановане й популярне свято. Матір Божу вважають заступницею українського війська. З 1999 року відзначають День українського козацтва, з 2015-го — День захисника України.
— У нас збереглися козацькі традиції й пісні, — каже Віктор Бардачов. — До Покрови прибираємо могили полеглих за батьківщину воїнів. Зранку йдемо в церкву на службу. А потім святкуємо селом. Особливо пишно від 2006-го, коли відродилася наша сотня. П'ятикласників у козачки приймаємо. Проводимо змагання й конкурси козацької пісні. Варимо куліш і пригощаємо всіх.
В Україні цього дня дотримувалися традиції громадських обідів. Хворим, немічним і калікам куліш і частування розносили по хатах. У давнину така ритуальна трапеза була пов'язана з культами й жертвопринесенням божествам. Восени її влаштовували на знак вдалого закінчення аграрного року.
У Чулаківці куліш готують на подвір'ї біля козацької світлиці в 90-літровому казані. Варять 10 кг пшона та м'яса.
— Куліш у козаків вдається смачний, із димком. Вдома такий не виходить, — говорить 71-річна Ольга Лиховид із Чулаківки. — Такий же роблять і на проводи хлопців у армію — на виряджання. Вони часто випадають на жовтень.
Виряджання влаштовують за старими звичаями, з обідом для рідних і друзів. Раніше — вдома, а зараз у кафе.
— У хаті мати перев'язує сина рушниками. Кожна дівчина, що прийшла на виряджання, приносить лєнту. І теж через плече в'яже, — розповідає Ольга Лиховид. — Та, з якою парубок зустрічається, колись мала вишити рушник і ним перев'язати хлопця. Сьогодні пішла така мода — дівчина дарує обранцеві великий білий бант і пришпилює до сорочки з лівого боку.
80-річна Людмила Чайка із села Піщанівка Олешківського району Херсонської області каже, що перев'язуванням мати "дорогу вигладжує". Також заміжні жінки перев'язували руку вишитою хусткою. Наприкінці виряджання мати збирає їх і зберігає до весілля сина. Тоді передає молодятам.
Друзі й родичі дарують новобранцю гроші "на дорогу". Гуляють до ранку. В Чулаківці співають давню виряджальну пісню:
Ой там за Дунаєм молодець гуляє,
Молодець гуляє, перевозу гукає:
— Подай, подай перевозу, я й перевезуся,
Та на свою Вкраїноньку ще раз надивлюся.
Не так, не так на Вкраїноньку,
Як на свою та любу дівчиноньку.
Зі сходом сонця мати благословляє сина з іконою: "В добру путь, щоб ти хороше відслужив і щасливо додому вернувся". Залишає йому дві стрічки різного кольору й бант від нареченої.
За селом автобус має зупинитися. У давнину ставали біля хреста на в'їзді. Коли комуністи його знищили, обирали найближчий стовп.
— Хлопці-призовники вилазять один одному на плечі біля стовпа й на висоті 3–4 метри кожен в'яже свою лєнту, — говорить Ольга Лиховид. — Висить, аж доки хлопець з армії не повернеться. Обтріпається, вицвіте, але ніхто не має права чіпати. А як уже додому вертається, то перш ніж у село зайти, він тую лєнту сам має обірвати.
Бант від коханої дівчини солдат забирає із собою. Тримає до кінця служби як оберіг від нещасних випадків. Другу стрічку рве на шматки й кидає на землю — "вистеляє собі дорогу".
Під час посту куліш готували на грибному відварі
"Смачний куліш густий, а не пустий, в якому крупина за крупиною ганяється з дубиною", — говорить українське прислів'я. Куліш — густа юшка з пшоняною крупою. Був традиційною їжею запорозьких козаків. Готували його й після заборони козацтва — чоловіки на відкритому вогні в казані з товстим дном.
Спочатку тушкували дрібно посічений часник, моркву, почеревину або м'ясо. Коли останнє готове, заливали водою. У киплячий бульйон кидали промите холодною водою пшоно, картоплю, коріння пастернаку, петрушки і спеції. Якщо наприкінці додавали збиті яйця, виходив "кучерявий куліш".
Секрет приготування справжнього кулешу в тому, що всі складники довго готують на слабкому вогні, доки повністю не розваряться. Тоді його заправляють "затиркою" — смаженою на салі цибулею. Зверху посипають зеленню петрушки й кропу. Потім дають страві постояти в теплому місці.
Вдома для "димку" вкидають наприкінці варіння копченості або мішають обпаленою на вогні кописткою.
Під час посту готують пісний куліш на воді або грибному відварі.
6 
35413
Коментарі