Давид Бурлюк вважав себе нащадком хана Батия

Уже саме його прізвище — Бурлюк — символізувало якусь потужну, дику силу, що постійно вирує, клекоче, прагнучи зламати все на своєму шляху. У колі друзів-футуристів навіть побутували терміни "бурлюкати", "бурлюкання", "бурлюче".

— Футуристів цькували так, як не переслідували нікого в царській Росії, — згадував Давид Бурлюк роки перед Першою світовою війною.

Що не дивно: у своєму маніфесті "Пощечина общественному вкусу" молоді радикали-футуристи погрожували "скинути класиків із пароплава сучасності".

Давид Бурлюк народився 21 липня 1882 року на хуторі Семиротівщина під Лебедином (тепер — Сумщина). Він був найстаршою дитиною у родині. Батько Давид Федорович за освітою був агрономом. Він продав хутір, і працював управляючим у різних панських маєтках. Мати, Людмила Йосипівна, в дівоцтві Михневич, — дворянського роду, мала нахил до мистецтва. Через роботу батька сім"я часто переїздила. Тому Давидові довелося навчатися в багатьох гімназіях — у Сумах, Тамбові, Твері.

У родині було три брати й три сестри. Усі вони проявляли здібності до поезії, малярства та музики. Батьки наймали для них приватних учителів. Сини здобули художню освіту, дві старші доньки теж займалися живописом. Давид захопився малярством років із десяти. Закінчивши гімназію, навчався в Казанському та Одеському художніх училищах, у Мюнхенській академії мистецтв.

Тим часом батька найняли управляючим маєтку графа Мордвинова у Таврійській губернії. Бурлюки оселилися в його садибі у селі Чорнянка під Каховкою. Брати його нарекли "Старою Гілеєю" — себто "лісовою" — давньогрецька назва цієї місцевості за скіфських часів. Саме там 1908 року й виникла перша футуристична група "Гілея". Постійного складу вона не мала, проте кістяк об"єднання становили брати Бурлюки. Через два роки вони надрукували першу книжку — на шпалерах. Через брак коштів "гілейці" видавали свої твори самотужки. Художнє оформлення робили Давид та Володимир Бурлюки. Ці, так схожі на стародавні рукописи, книжки тепер стали раритетами.

Дівчина не була красунею, та Бурлюк погодився одружитися з нею

"Гілея" проіснувала до 1920 року. Її перші видання завдяки старанням Бурлюка з"явилися в Херсоні та Каховці. А вже звідти потрапили до Москви. Поява самого Давида у столиці помітно пожвавила там мистецьке життя. Опасистий чоловік у сюртуку й обідраних штанах. До єдиного ока — друге ще в юності нехотячи вибив молодший брат Микола — він постійно підносив лорнет. Проте в глибині душі навряд чи був аж таким епатажним. "За натурою ?він був дуже невибагливою, дуже економною людиною, — згадував художник Лентулов. — Ніколи не дозволяв собі зайвого, заощаджуючи кошти, які видавав батько".

Його картини "Святослав" (1915), "Козак Мамай" (1916), "Запорожці в поході" (1920-ті), та й не тільки вони, мали виразний український струмінь. За це ліві художники Російської імперії, які марили вселенськими масштабами, Бурлюка критикували. Мовляв, "відстає від часу своєю древньою Малоросією", як зазначав про свого земляка художник Казимир Малевич. Вірші Бурлюка теж хибували неправильними наголосами, римами, українізмами. "Писавший счастье через щ", — скаже згодом про нього сучасний російський поет Євген Євтушенко.

Під час громадянської війни Бурлюк опинився у Владивостоці. Упродовж 1918–1919 років виступав з лекціями по містах Сибіру й Далекого Сходу. Із 1920-го по 1922-й жив у Японії. Там спричинився до виникнення місцевого футуризму.

Ще у Владивостоці він планував через Японію дістатися до Америки, проте грошей не мав. Зрештою вдалося-таки знайти мецената. Щоправда, за умови, що Давид одружиться з його донькою Марусею і забере її із собою до США. Дівчина не була красунею, та Бурлюк погодився. Випадковий шлюб виявився тривалим і міцним. Марія Никифорівна стала не лише дружиною Давида і матір"ю його дітей, а й другом та помічницею.

Маяковський і Бурлюк познайомилися під час навчання в Московському художньому училищі живопису, скульптури та архітектури у 1910–1914 роках.

— Повсякчас з любов"ю думаю про Давида. Чудовий друг. Мій справжній учитель. Бурлюк зробив із мене поета. Читав мені французів і німців. Видавав мені щодня по 50 копійок, щоб я писав, не голодуючи, — зізнавався Маяковський, наймолодший у "Гілеї".

Перебуваючи 1925 року в Америці, він відвідав родину друга "Додічки" і на згадку сфотографувався з ним та двома його синами.

Бурлюк мав геніальне чуття таланту. Окрім Маяковського, високо цінував Хлєбнікова і, знаючи, що той не зберігає своїх рукописів, сам видавав його твори.

"Спробуйте день-другий пожити з одним оком, перев"яжіть інше, — пише у спогадах Олексій Кручених. — Половина світу стане для вас тіньовою. Вам почне здаватися, що там щось негаразд. Предмети з боку порожньої очниці здадуться загрозливо неспокійними. Світ виявиться зсунутим — справжня футуркартина". Та на світосприйняття Бурлюка відсутність одного ока не впливала.

В Америці він усе більше віддавав перевагу пейзажам. Далі писав поезію. Щороку організовував художні виставки, видавав мистецький журнал. А ще знаходив час для навколосвітніх подорожей. Бурлюк прожив у еміграції більш ніж 45 років і завжди пам"ятав Батьківщину. У часи хрущовської відлиги двічі побував у СРСР. 1962-го 80-річний Бурлюк запропонував відкрити в Києві до свого ювілею виставку творів — власних та його друзів, американських художників. Як зізнавався у вузькому колі, "на зло москалям". Проте далі Праги вона не доїхала — радянське міністерство культури заборонило.

Торік виставка художника пройшла у Москві. Основу її експозиції привезла з Канади його онука Мері Бурлюк-Холт. Окрім творів, в окремій вітрині виставили його вставне скляне око, ніжно-блакитно-каре. Малярська спадщина Бурлюка зосереджена переважно в Америці та Росії. А написав він майже 30 тис. картин.

Давид Бурлюк вважав себе нащадком хана Батия. Його пращури нібито мешкали у селищі Бурлюк (тепер — Каштани) під Бахчисараєм у Криму й торгували худобою. Нині колишню назву зберіг тільки місцевий винзавод. За родинним переказом, один із прапрадідів художника потрапив у полон до козаків і став у них писарем. Коли ж після знищення Січі осів на Слобожанщині, у селі Рябушки, Бурлюків по-вуличному називали Писарчуками.

Краєзнавець Олександр Капітоненко дослідив родовід Бурлюка аж до ханів Золотої Орди — Батия та Менгу-Тимура. Відомо, що один із десяти синів останнього звався Бурлюком.

Писарчуки ж у Рябушках на Лебединщині живуть і досі.

1882, 21 липня — Давид Бурлюк народився на хуторі Семиротівщина Харківської губернії, біля нинішнього села Рябушки Лебединського р-ну на Сумщині
1898–1899 — вчиться у Казанському та Одеському художніх училищах
1902–1905 — навчається у Мюнхенській академії мистецтв
1910 — засновує спілку поетів і художників, які згодом назвуться футуристами
1914 — Давида Бурлюка та Володимира Маяковського виключають із Московського художнього училища за участь у публічних диспутах
1919 — одружується з Марією Єленевською
1922 — перебирається до США, через вісім років отримує там громадянство
1967, 15 січня — помер у Саутгемптоні (острів Лонґ-Айленд біля Нью-Йорка), США
Того року померла і його дружина. За словами внучки, обоє заповідали розвіяти свій прах за вітром. Після смерті "Колумба футуризму" в його маєтку відкрили меморіальний музей і заснували Фонд Давида Бурлюка

×