В епоху Данте записів про народження не вели. Коли він з"явився на світ, можна з"ясувати тільки завдяки його власному натяку на те, що було тоді сузір"я Близнюків — "найкращий час для тих, хто займатиметься науками та мистецтвами". Сталося це через 25 років після захоплення Києва ордами Батия. Ще ходили по землі люди, які пам"ятали вторгнення монголів у Західну Європу.
Його рід — Елізеї — вважався одним із засновників Флоренції. Прапрадід Каччагвіда брав участь у хрестовому поході на боці імператора Конрада III (1138–1152). Відтоді чоловіки роду були палкими прибічниками верховної влади імператора Священної Римської імперії над Флорентійською республікою.
Мати Белла померла, коли поет був іще дитиною. Батька, юриста із вдачею лихваря, не стало до Дантового повноліття. Майбутній поет мав вивести в люди брата Франческо та двох сестер — від другого шлюбу батька. Одна із них, здається, тривалий час вела господарство Данте. А другу він видав заміж за міського герольда-провісника. Її син був викапаною копією дядька.
Він мав вивести в люди дітей від другого шлюбу батька
Родинне життя Аліг"єрі текло традиційно, патріархально. У 12 років його заручили з Джеммою, дочкою патриція Манетто Донаті. Двоюрідний брат тестя Данте, Корсо Донаті, був "великим бароном", заклятим ворогом політичної партії "білих", до якої належав Данте. Була то родинна "міна сповільненої дії". А поки що поет влізає у багаторічне брутально-жартівливе листування з молодшим братом "барона" — Форезе Донаті. За стилем цих листів ніхто не сказав би, що один із авторів — божественний Данте.
Геніальний поет був також і геніальним конспіратором, коли йшлося про власне родинне життя. Дружині Джеммі він не присвятив жодного рядка, просто не згадував її ніколи. Тільки з нотаріальних документів відомо, що в подружжя було четверо дітей — сини П"єтро, Джакомо і Джованні та дочка Антонія.
Усю силу поетичного дару та темпераменту Данте, за звичаями свого століття, присвятив Прекрасній дамі, з якою в нього "ніколи нічого не було". Її ім"я — Беатріче. Світ уже понад сімсот років повторює його як синонім вічного кохання.
Беатріче була донькою Фолько Портінарі — приятеля Дантового батька та Сімони Барді з роду банкірів. Коли Данте на міському святі вперше побачив Беатріче, їй було вісім років, а йому — дев"ять. Для нього це було не просто кохання з першого погляду й на все життя. Це було "нове життя" для італійської та світової літератури. Адже й поему "Нове життя", і "Божественну комедію" він присвятив Беатріче. А мова цих творів зробила флорентійський діалект нормативною літературною італійською мовою.
Дружині Джеммі не присвятив жодного рядка
А ще Данте багато часу присвячував політиці. Він належав до партії "білих гвельфів", яка, підтримуючи імператора, опиралася світській владі римських пап. Їхніми опонентами були "чорні гвельфи". "Білі" завоювали владу у Флорентійській республіці в останні роки ХІІІ століття. Але "чорні" кинули гасло "боротьби з корупцією", увірвалися до міста, зайняли стратегічні вузли та комунікації...
Ім"я Данте було в першій двадцятці у списку осіб, яких треба знищити. У березні 1302 року його заочно засудили до спалення живцем. Дружина Джемма, як родичка "великого барона" "чорних", лишилася поза репресіями та зберегла частину Дантового майна. Але його будинок, за вироком суду, зруйнували. Данте звинуватили, як тепер кажуть, у "корупції та розкраданні державного майна в особливо великих розмірах".
Але поет уже був далеко від рідного вогнища. Ховався по містах Ареццо та Сієна. Його покровителем став Мороелло Маласпіна, який давав притулок Данте у своїх замках. І тут поет закохався. Імовірно, його обраницею стала дама з родини Маласпіна на ім"я П"єтра. Він присвятив їй кілька поезій. Конкурентом за серце дами був заїжджий трубадур із Провансу. Данте переміг.
Життя чим далі, тим більше видавалося йому складнішим за чорно-білі поділи. І він вирішив зробити неможливе — навчити людей не боятися "того світу". Поет взявся писати книгу про подорож туди, звідкіля нема вороття. Поема була також єдиним способом повернути живий образ Беатріче та залишити його прийдешнім поколінням.
"Божественну комедію" називали "Третім заповітом". На початку, коли йдеться про пекло, "заповіт" цей видається енциклопедією тортур. Люди, що вмерзли у власні сльози, горять зсередини та ходять з вивернутими назад обличчями. Цілий підручник мук сумління. На самому дні, в пащі Сатани — зрадники. Усім своїм ворогам колишній (і майбутній) політик Данте віддає по заслузі. Але чим ближче до неба, тим радіснішим стає тон автора. Нагорі, біля самого Всевишнього, його чекає Беатріче — "любов, що рушить Сонце та світила".
Данте старів... Кожен чоловік, що серед епідемій та громадянських воєн дожив до п"ятдесяти років, вважався тоді аксакалом. На нього озиралися з жахом і тицяли в спину, шепочучи дітям: "Він побував у пеклі й повернувся!".
Данте помер політемігрантом
У трактаті "Монархія" Аліг"єрі фактично закликає до побудови всесвітньої держави і культури. Над світом він ставить правителя, а радником при ньому — філософа. Але не вказує, хто контролюватиме філософа, окрім його власного сумління...
Дантовому братові Франческо пощастило повернутися до Флоренції, незважаючи на "чорних" — він, як і батько, був поза політикою. А Данте так і помер політемігрантом. Перед смертю йому було в чому каятися панотцеві. Найближчому своєму другові, Гвідо Кавальканті, Данте присвятив багато піднесених рядків. А потім проголосував за його довічне вигнання. Гвідо помер від малярії 26 серпня 1300 року, повернувшись додому з боліт Тоскани смертельно хворим. По двох роках Аліг"єрі повторив долю Кавальканті.
А дочка Данте, Антонія, стала черницею. І змінила своє ім"я на Беатріче.
1265, між 14 травня та 14 червня — народився у Флоренції
1266, 25 березня — охрещений у церкві Сан-Джованні у Флоренції
1274 — уперше зустрівся з 8-річною Беатріче
1277 — заручений із Джеммою Донаті
1289, 11 червня — бере участь у переможній битві флорентійців із військом міста-республіки Ареццо при Кампальдіно
1290 — смерть коханої Беатріче
1295 — початок політичної діяльності: став членом комісії з виборів членів урядового органу Республіки від Флорентійського району Сан-П"єтро
1302, 27 січня — був вигнаний з Флоренції
1302, 10 березня — заочно засуджений на спалення
1304–1305 — живе у Вероні
1306–1307 — роман із П"єтрою Маласпіна
1307–1308 — живе у Парижі
1305–1321 — пише головний твір життя — "Божественну комедію"
1321, ніч з 13 на 14 вересня — помер у Равенні
2 
1
Коментарі